Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 759/23686/20

провадження № 61-3103св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Миролюбова Ольга Володимирівна, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплаті аліментів, додаткових витрат на утримання дитини та пені за прострочення сплати аліментів.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 03 листопада 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року було розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею.

15 червня 2015 року між нею та відповідачем укладений договір про сплату аліментів, за умовами якого відповідач зобов`язувався сплачувати аліменти у розмірі 5 000,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) в еквіваленті становить 240,00 дол. США, щомісячно та додаткові витрати у розмірі 150,00 грн у день на харчування дитини та витрати на лікування за потреби.

Посилаючись на те, що відповідач сплачує аліменти та додаткові витрати нерегулярно, з порушенням строків та розміру платежів, у результаті чого утворилася значна заборгованість, позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 527 046,00 грн, а також пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 232 219, 64 грн.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив звільнити його від заборгованості зі сплати аліментів та пені.

Наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 197 Сімейного кодексу України (далі - СК України) для звільнення від заборгованості зі сплати аліментів та пені, ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що його батьки досягли пенсійного віку, отримують мінімальну пенсію, якої не вистачає на придбання ліків, оплату комунальних послуг, придбання одягу та їжі.

З 25 грудня 2015 року він перебуває в шлюбі з ОСОБА_4 , у якому вони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також з ними проживає син дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, на його утриманні, крім непрацездатних батьків, перебуває двоє малолітніх дітей.

Його матеріальне становище не забезпечує достатній та гідний рівень його життя та рівень життя осіб, що перебувають на його утриманні. Він не ухиляється від сплати аліментів, а щомісячно здійснює платіж на утримання доньки не менше 3 000,00 грн.

У день підписання договору про сплату аліментів в рахунок майбутніх платежів він сплатив 7 000,00 дол. США.

У вересні 2015 року, жовтні 2015 року, а також з листопада 2016 року до березня 2018 року ОСОБА_1 разом з дочкою проживали в квартирі, яка перебуває у спільній частковій власності його та батьків. У цей час позивачка не працювала та перебувала на його утриманні. У 2018-2020 роках він забезпечував оздоровлення та відпочинок дитини в курортних зонах Десни та Сваляви.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів, додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 527 046,44 грн.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5 270,46 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 зобов`язання за договором про сплату аліментів від 15 червня 2015 року не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 232 219,64 грн, суд першої інстанції виходив з того, що договором про сплату аліментів від 15 червня 2015 року стягнення пені за несплату аліментів не передбачено.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що він не довів наявність обставин, що мають істотне значення для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, відповідно до вимог частини другої статті 197 СК України.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що згідно з додатком до договору про надання правової допомоги від 07 грудня 2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Гайдашем О. В., сторони погодили, що замовник сплачує гонорар адвокату за супроводження справи у суді, що полягає у написанні позову, відповіді на відзив, інших процесуальних документів, здійсненні розрахунку заборгованості, зборі документів, представництва інтересів заявника у суді, у розмірі 26 000,00 грн. Відповідач не довів, що сума фіксованого гонорару є неспівмірною зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, витрат зі сплати судового збору залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року задоволено частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва міста змінено.

Зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , із 26 000,00 грн до 18 049,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини є законним та обґрунтованим.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року.

Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не урахував положення частини першої статті 141 ЦПК України, згідно з якими у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково (69,42 %), то на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню 18 049,20 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Миролюбова О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, додаткових витрат на утримання дитини та розподілу судових витрат скасувати, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другу статті 189 СК України, згідно з якою одержувач аліментів реалізує своє право на стягнення заборгованості шляхом звернення до нотаріуса для отримання виконавчого напису.

Суди не врахували, що у день укладення договору про сплату аліментів від 15 червня 2016 року він (відповідач) сплатив позивачці у рахунок аліментів грошові кошти у розмірі 147 000,00 грн, які мали бути враховані при визначенні розміру заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати додаткових витрат на утримання дитини, а саме 150,00 грн за кожен день харчування дитини, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, не звернув увагу на те, що сплата вказаних сум не відповідає вимогам СК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19, від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20, від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайдаш О. В., у якій вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 фактично зводяться до незгоди заявника зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки укладений між сторонами договір про сплату аліментів від 15 червня 2015 року, яким, зокрема, передбачено й сплату додаткових витрат на утримання дитини, ніким не оспорений та не визнаний судом недійсним, його умови відповідають найкращим інтересам дитини, а тому зобов`язання за цим договором підлягає виконанню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Миролюбова О. В., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, щоз 03 листопада 2007 року до 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 червня 2015 року сторони уклали договір про сплату аліментів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., зареєстрований у реєстрі за № 3208 (далі - договір від 15 червня 2015 року).

Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язався: сплачувати аліменти у розмірі 5 000,00 грн щомісячно, що за офіційним курсом НБУ в еквіваленті становить 240,00 дол. США; одноразово сплатити ОСОБА_1 платіж у розмірі 147 000,00 грн у день підписання цього договору. Аліменти мають сплачуватися батьком не пізніше 10 числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім`я матері рахунок або в готівковій формі (пункт 2 договору від 15 червня 2015 року).

Відповідно до пункту 3 договору, крім сплати аліментів, зазначених у пункті 2 цього договору, батько зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

За домовленістю батьків, додаткові витрати на дитину сплачуються батьком щомісяця із розрахунку: 150,00 грн в день на харчування дитини та витрати на лікування за потреби. Витрати, пов`язані з освітою дитини, батьки несуть порівну.

Встановлено, що ОСОБА_2 частково сплачує аліменти у зв`язку з чим за період з липня 2015 року до листопада 2020 року у нього виникла заборгованість зі сплати аліментів та додаткових витрат на дитину в сумі 527 046,44 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин першої, другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (частини перша, друга статті 189 СК України).

Відповідно до положень статей 526 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір від 15 червня 2015 року містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, а саме: розмір та строки виплати аліментів на утримання дитини, що відповідає її інтересам та є обов`язковими для сторін договору. Договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.

Установивши, що ОСОБА_2 належно не виконує умови укладеного договору від 15 червня 2015 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 527 046,44 грн, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 189 СК України, оскільки порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду.

Законодавець передбачив додаткову можливість стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, проте цим не обмежив право на судовий захист.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 127/24670/15-ц (провадження 61-30327св18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 456/1826/16-ц (провадження

61-22703св18), які суди попередніх інстанцій урахували.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати додаткових витрат на утримання дитини, а саме 150,00 грн за кожен день харчування дитини,суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19, від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20, від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17, Верховний Суд виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 зазначено, що «одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається у цій статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення».

Подібні висновки щодо застосування статті 185 СК України викладено у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20, від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що за домовленістю батьків додаткові витрати на утримання дитини сплачуються батьком щомісяця в сумі, яка вираховується із: 150,00 грн в день на харчування дитини та витрати на лікування за потреби. Витрати, пов`язані з освітою дитини, батьки несуть порівну (пункт 3 договору від 15 червня 2015 року).

Відповідно до пункту 4 договору від 15 червня 2015 року розмір аліментів та/або розмір додаткових витрат на дитину, визначений у цьому договорі, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом батька або матері у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом.

Сторони (батьки) підтвердили, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відповідно до умов цього договору (пункт 9 договору від 15 червня 2015 року).

За вказаних обставин до спірних правовідносин справедливим буде застосування статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) та принципу pacta sunt servanta (договори повинні виконуватися).

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки договір від 15 червня 2015 року, у якому сторони визначили їхні права та обов`язки щодо участі у додаткових витратах на утримання дитини, у судовому порядку недійсним не визнавався, його умови відповідають найкращим інтересам, а отже, зобов`язання за цим договором підлягають виконанню.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, а сформовані за інших фактичних обставин справи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 сплатив позивачці у рахунок аліментів грошові кошти у розмірі 147 000,00 грн, які мали бути враховані при визначенні розміру заборгованості, оскільки умовами укладеного між сторонами договору від 15 червня 2015 року не визначено, що зазначені грошові кошти сплачуються ним у рахунок аліментів.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника із встановленими судами обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не вказує на оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені та в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог, а також додаткового рішення цього ж суду від 18 жовтня 2022 року, та відповідно прийнятої за наслідками їх апеляційного перегляду постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, а тому в цій частині оскаржувані судові рішення судом касаційної інстанції не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Миролюбова Ольга Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак