Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2019 року у справі №760/33833/18

Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

місто Київ

справа № 760/33833/18

провадження № 61-16850св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Вербової І. М., Головачова Я. В,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з сином та участі у його вихованні; визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини; покладання на батька зобов`язань.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, відкрито провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зробив висновок, що таке судове рішення ухвалено із дотриманням норм процесуального права, оскільки здійснено перевірку зареєстрованого місця проживання відповідача у Солом`янському районі міста Києва, яке підтверджено письмовими доказами.

Зазначені в апеляційній скарзі відомості, що на момент відкриття провадження у справі відповідач зареєстрована за іншою адресою, не були відомі суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що питання про підсудність справи може бути вирішено судом першої інстанції у порядку статті 31 ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судом першої інстанції не враховано, що фактичне місце проживання відповідача та реєстрації на час відкриття провадження у справі є за такою адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом відповідача. На переконання заявника, посилання позивача у позові на місце реєстрації її проживання за іншою адресою та недостовірні відомості відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, не є належними доказами підтвердження місця реєстрації проживання відповідача на момент відкриття провадження у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у вересні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 26 грудня 2018 року до Солом`янського районного суду міста Києва подано позовну заяву ОСОБА_1 з наведеними позовними вимогами.

У позовній заяві позивачем зазначено адреси проживання відповідача: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

04 січня 2019 року суд першої інстанції відповідно до частини шостої статті 187 ЦПК України склав запит щодо підтвердження реєстрації місця проживання відповідача.

Відповідно до відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області станом на 14 січня 2019 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Також за відомостями відділу з питань місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , була зареєстрована з 18 вересня 2015 року, знята з реєстраційного обліку 17 грудня 2018 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За загальним правилом частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з правилом про підсудність справ за вибором позивача, передбаченим у частині дев`ятій статті 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Згідно з частинами шостою-дев`ятою статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

За правилами частини десятої цієї статті, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, Солом`янський районний суд міста Києва, отримавши відомості про останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідача, а також за відсутності відомостей про реєстрацію місця проживання за іншою адресою, зокрема й у Печерському районі міста Києва, станом на момент постановлення ухвали обґрунтовано визнав дотриманими правила територіальної юрисдикції та відкрив провадження у справі.

За відсутності на час відкриття провадження у справі у суду відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача, суд першої інстанції правомірно застосував до вирішення процесуального питання відкриття провадження у справі спеціальне правило частини дев`ятої статті 28 ЦПК України.

Верховний Суд констатує, що за наведених обставин у суду першої інстанції під час відкриття провадження у справі не було правових підстав визначати підсудність поданого позову іншому судові, зокрема й Печерському районному суду міста Києва.

Суд першої інстанції, отримавши від органів місцевого самоврядування (державних органів) відомості про зареєстроване місце проживання фізичної особи, на стадії відкриття провадження у справі процесуально не зобов`язаний (поза розумним сумнівом) здійснювати перевірку достовірність таких відомостей.

Отже, процесуальні дії суду першої інстанції під час відкриття провадження у цій справі відповідають правилам частин першої, десятої статті 187 ЦПК України, провадження відкрито із дотриманням правил територіальної підсудності.

Правильним висновком суду апеляційної інстанції є те, що відомості про зареєстроване місце проживання відповідача 17 грудня 2018 року змінено на АДРЕСА_1 , вони не були відомі суду першої інстанції під час відкриття провадження у справі. Тому відсутні підстави вважати про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що питання про зміну територіальної підсудності зазначеної справи може бути вирішено у порядку статті 31 ЦПК України, тобто за встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами, підтвердженими письмовими доказами, після відкриття провадження у справі.

Отже, доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання правил підсудності на час відкриття провадження у справі.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції додатково врахував, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року справу № 760/33833/18 передано на розгляд Печерському районному суду міста Києва. У таких висновках суд першої інстанції врахував висновки суду апеляційної інстанції та письмові докази, подані на підтвердження зареєстрованого місця проживання відповідача у Печерському районі міста Києва.

Суд першої інстанції врахував обставини, які, на переконання заявника, свідчать про невиконання норм процесуального права щодо визначення підсудності цієї справи.

За наведених обставин Верховний Суд констатує, що скасування ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та, ухваленої за наслідками її перегляду, постанови Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, не відповідатиме загальним засадам ефективного судочинства та його меті.

Процесуальний закон на випадок допущення недоліків провадження та за відсутності розумних підстав для скасування підставно ухвалених судових рішень містить інші ефективні механізми їх виправлення, які повною мірою відповідають завданням та меті цивільного судочинства. Таким інструментом є передача справи за підсудністю за правилами статті 31 ЦПК України.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно надавати відповідь на ті самі аргументи заявника. При цьому, Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам процесуального права.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цих судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник