Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.09.2024 року у справі №136/660/18
Постанова КЦС ВП від 15.05.2025 року у справі №136/660/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 136/660/18

провадження № 61-17513св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (далі - Костянтинівська сільська рада) про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. Вона своєчасно звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав на майно померлого. Окрім неї спадкоємцями першої черги були діти спадкодавця: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в установленому порядку відмовилися від спадщини на її користь.

Вказувала на те, що за життя ОСОБА_4 після смерті його матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на належну їй згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 земельну ділянку розміром 3,9943 га, яку вона заповіла своєму сину ОСОБА_4 . Останній після смерті матері спадщину прийняв, своєчасно звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою.

Зазначала, що вона не може реалізувати свої спадкові права після смерті чоловіка на вказану земельну ділянку, оскільки 16 березня 2018 року постановою приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку з підстав неможливості ідентифікувати зазначене у заповіті спадкове майно та через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на земельну ділянку, розташовану на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 3,9943 га, яку він успадкував після смерті його матері ОСОБА_8 , що належала їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711.

Ухвалами Липовецького районного суду Вінницької області від 24 травня 2018 року та від 18 червня 2018 року, відповідно, замінений неналежний відповідач - Костянтинівська сільська рада на належного відповідача - ОСОБА_3 , до участі у справі залучена співвідповідачка ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки, площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради, згідно з державним актом на право власності на землю серії ВН № 07711, виданим 14 лютого 2002 року, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка як спадкоємець першої черги спадкування, прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4 та, з урахуванням обов`язкової частки ОСОБА_3 , має право на спадкування 9/10 частки спірної земельної ділянки.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції та Верховного Суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року змінено, викладено абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишнього Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив, проаналізував та дав правову оцінку мотивам та доказам сторін у справі, правильно визначився із спірними правовідносинами, які склалися та мають місце між сторонами, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, виклад другого абзацу резолютивної частини рішення потребує коригування, оскільки його трактування і розуміння не є однозначним і безспірним.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд керувався тим, що суд апеляційної інстанції належно не виконав процесуальний обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді апеляційної інстанції порушені через неналежне повідомлення про дату і час розгляду справи.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року змінено, викладено абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишнього Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишено за нею.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив, проаналізував та дав правову оцінку мотивам та доказам сторін у справі, правильно визначився із спірними правовідносинами, які склалися та мають місце між сторонами, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, виклад другого абзацу резолютивної частини рішення потребує коригування, оскільки його трактування і розуміння не є однозначним і безспірним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови заявниця зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності належним чином повідомленої відповідачки, що є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду у відповідності до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу; витребувано виділені матеріали справи № 136/660/18 з суду першої інстанції.

У квітні 2025 року матеріали справи № 136/660/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина третя статті 44 ЦПК України).

Звертаючись до суду з касаційно скаргою, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, призначений на 28 листопада 2024 року, оскільки судову повістку отримала в цей же день.

При цьому, у касаційній скарзі посилається лише на одну підставу касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року- неналежне повідомлення про відкладене судове засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), інших доводів, зокрема і по суті спору, касаційна скарга не містить.

У відповідності до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 у лютому 2019 року оскаржила до апеляційного суду рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, після направлення справи Верховним Судом на новий розгляд, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду на 31 жовтня 2024 року на 10 год 30 хв, однак судове засідання було відкладено на 14 листопада 2024 року о 10 год 40 хв за клопотаннями ОСОБА_2 та її представника.

14 листопада 2024 року судове засідання відкладено за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Виноградського А. П. у зв`язку з потребою ознайомитися з матеріалами справи.

Судове засідання, призначене на 21 листопада 2024 року о 11 год 00 хв відкладено на 28 листопада 2024 року о 10 год 50 хв за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Виноградського А. П. у зв`язку із станом здоров`я останньої, про що останній повідомлений під розписку (т.2, а. с. 148).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 28 листопада 2024 року ОСОБА_2 отримала повістку про розгляд справи 28 листопада 2024 року о 10 год 50 хв (т. 2, а. с. 162).

Доводи заявниці, що судом апеляційної інстанції її не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день вручення судової повістки під розписку (пункт 1 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_2 під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, реалізувала своє право на представництво.

У частині п`ятій статті 130 ЦПК України визначено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Таким чином, враховуючи розписку представника ОСОБА_2 - адвоката Виноградського А. П., з огляду на положення частини п`ятої статті 130 ЦПК України, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, її неявка не перешкоджала апеляційному розгляду справи, крім того у судовому засіданні приймав участь її представник, а тому відсутні підстави вважати, що апеляційний суд порушив загальні принципи цивільного судочинства, зокрема і принцип диспозитивності.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).

З огляду на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності заявниці, водночас за участю її представника не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд виснує про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.

Зважаючи на наведене, аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції права заявниці на справедливий судовий розгляд не знайшли свого підтвердження.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права, про що зазначила у касаційній скарзі заявниця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з правильним застосуванням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник