Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2018 року у справі №643/1259/17
Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №643/1259/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 643/1259/17

провадження № 61-4174св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова, у складі судді Майстренко О. М., від 04 серпня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю., від 23 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона є вкладником публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), на рахунку якого обліковується вклад в розмірі 5 110 494, 38 грн. 02 жовтня 2015 року Національним банком України прийнято рішення № 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк». У жовтні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та на підставі постанови НБУ від 02 березня 2015 року № 150 віднесено до категорії неплатоспроможних. Пов`язаними з банком особами та власниками істотної частки є акціонери: ОСОБА_2 , частка якого складає 70,61 % акцій банку, та юридична особа Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешил Інк. (США), частка якої складає 29,39 % акцій банку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до НБУ, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - ПАТ «Дельта Банк», про визнання незаконними постанови НБУ від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 30 березня 2015 року № 51 «Про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

ОСОБА_1 зазначила, що вказаними рішеннями була встановлена вина відповідача, який не вжив своєчасно заходів для запобігання настанню неплатоспроможності ПАТ «Дельта Банк» та приховував фінансову неспроможність банку.

Посилаючись на підстави, передбачені статтями 22, 1166 ЦК України, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 5 110 494, 00 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що внаслідок дій саме ОСОБА_2 позивачу завдано шкоду та доводили наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою шкодою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що саме власник істотної участі ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_2 не вжив дієвих і своєчасних заходів з фінансування й підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що головною причиною віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних стало невжиття власниками банку своєчасних, дієвих і достатніх заходів для поліпшення фінансового стану банку та приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства України, що встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у справі № 856/15959/15. Судами не надано належної оцінки обставинам справи, доказам, які підтверджують те, що цивільно-правову відповідальність за завдану банку (і позивачу як вкладнику) шкоду має нести пов`язана з банком особа, тобто відповідач. Власники банку умисно приховували його фінансову неспроможність, умисно вчиняли ризикові операції, що безпосередньо стало однією з ключових підстав визнання банку неплатоспроможним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, що підтверджується довідкою відділу забезпечення клієнтської підтримки управління з розвитку комунікацій та після продажного обслуговування клієнтів департаменту клієнтської підтримки від 18 січня 2016 року № 05-3224271.

02 березня 2015 року постановою Національного банку України № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 в ПАТ «Дельта Банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

На підставі постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 та рішення Виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Дельта Банк».

Невиконаними зобов`язаннями банку перед позивачем є невидача вкладнику - фізичній особі - вкладу та відсотків, які обліковуються на рахунках ОСОБА_1 , у розмірі 5 110 494, 38 грн.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом, передбаченим статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, зокрема обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками, вина заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 06 лютого 2015 року, чинній станом на момент віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних) на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», може бути покладена на останніх за наявності вини таких осіб, доведення протиправної поведінки (порушення правової норми, що проявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні і здійснення наказів правової норми діяти певним чином).

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку, має довести факт заподіяння такої шкоди винними діями вказаних осіб, розмір нанесеної шкоди, надати докази зв`язку між протиправними діями чи бездіяльністю та заподіяною шкодою.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довела обставин, які б давали суду об`єктивні підстави для покладення обов`язку з відшкодування завданих позивачу збитків на відповідача.

Доведенню підлягає те, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, наслідком такого порушення.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме з вини ОСОБА_2 банк було доведено до стану неплатоспроможності, що є його процесуальним обов`язком.

Крім того, на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у стані ліквідації, законодавством визначено, що задоволення вимог кредиторів банку у такому випадку здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку не передбачена (стаття 52 вказаного Закону).

Вимоги ОСОБА_1 у розмірі 5 110 494, 38 грн включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк». Позивач не втратила право на ці кошти.

Позивачем не доведено наявності підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення збитків, оскільки нею не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/21639/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 757/58254/16-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 761/25910/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/6321/17-ц.

У той же час частиною п`ятою статті 52 передбачено, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Посилання касаційної скарги на преюдиційність обставин, встановлених постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року у справі № 826/15959/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року, не свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки цим рішенням підтверджено правомірність рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прийнятих щодо ПАТ «Дельта Банк», однак ці обставини не є достатніми для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за позовом вкладника під час процедури ліквідації банку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович