Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2020 року у справі №546/1128/19

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 546/1128/19

провадження № 61-1800св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Решетилівська міська рада, Комунальне підприємство «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району»,

треті особи: Фермерське господарство «Арніка», Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб», Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2019 року у складі судді Лизенко І. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Решетилівської міської ради, Комунального підприємства «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району» (далі - КП «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району»), треті особи: Фермерське господарство «Арніка» (далі - ФГ «Арніка»), Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (далі - СТОВ «Хлібороб», товариство), Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»), про визнання незаконним та скасування нормативно-правових актів індивідуальної дії.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є учасником (власником) СТОВ «Хлібороб» та як засновник має право одержувати частину прибутку товариства у вигляді дивідендів.

04 жовтня 2019 року директор СТОВ «Хлібороб» повідомив про те, що майно, яке перебуває у володінні товариства та яке товариство використовує у виробництві, було оформлено на ФГ «Арніка» без будь-яких правових підстав.

Вважав, що оскаржуваними рішеннями індивідуальної дії публічні органи влади втрутились у його право отримувати дивіденди від господарської діяльності товариства, у зв`язку з чим просив визнати незаконними та скасувати:

- рішення Решетилівської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 248 про оформлення права власності за ФГ «Арніка» на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно від 25 грудня 2008 року та рішення КП «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району» від 25 грудня 2008 року № 25946980 про реєстрацію права власності, що видані ФГ «Арніка» на вказану будівлю;

- рішення Решетилівської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 228 про оформлення права власності за ФГ «Арніка» на комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 грудня 2008 року серії САВ № 890421 та рішення КП «Бюро містобудування та технічної інвентаризації Решетилівського району» про реєстрацію права власності від 25 грудня 2008 року № 25946827, що видані ФГ «Арніка» на вказаний комплекс.

Мотивуючи звернення до суду загальної юрисдикції, позивач послався на частину другу статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт індивідуальної дії, якщо він суперечить актам цивільного законодавства України і порушує цивільні права і обов`язки.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у вказаній цивільній справі. Роз`яснено позивачу право звернення з позовом до Господарського суду Полтавської області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суттю позовних вимог є оспорювання права власності юридичної особи ФГ «Арніка» на об`єкти нерухомого майна в інтересах юридичної особи СТОВ «Хлібороб», тобто існує спір між двома юридичними особами, а позивач, як фізична особа, не є стороною у цьому спорі, оскільки не претендує на об`єкт права власності. Крім того, позивач посилається на порушення його права на отримання дивідендів від СТОВ «Хлібороб», що є корпоративним спором та має розглядатись у межах господарської юрисдикції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справу необхідно розглядати у порядку господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тим доводам, що позивач звертався до господарського суду з аналогічними позовними вимогами та ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2019 року йому відмовлено у відкритті провадження, оскільки справа відноситься до цивільної юрисдикції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання незаконним та скасування нормативно-правових актів індивідуальної дії, за наслідками прийняття яких відповідач став власником певного майна.

Підставою позову ОСОБА_1 зазначив порушення його прав як учасника СТОВ «Хлібороб» на одержання дивідендів від діяльності товариства.

Встановлено, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження, оскільки справа відноситься до цивільної юрисдикції.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, згідно з частиною першою цієї статті у редакції, чинній на час пред`явлення позову, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.

У порядку цивільного судочинства зазвичай можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, також необхідно насамперед з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах: від 15 травня 2019 року у справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430 цс 19).

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за суб`єктним складом та характером правовідносин справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач, як фізична особа, не претендує на об`єкти нерухомості, тоді як право на отримання дивідендів, як учасника товариства, є корпоративним спором, тому справа має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно з пунктами 3 і 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо часток, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша та третя статті 167 ГК України).

Тлумачення вищевказаних положень норм права свідчить про те, що при віднесенні конкретної справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 904/2194/17 (провадження № 12-79гс18), від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18) та постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 3-327гс15.

Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18015/17 від 11 вересня 2018 року).

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вищевказаних вимог закону не врахували те, що правовідносини у цій справі за своїм характером не є корпоративними, оскільки спір виник не між юридичною особою та її учасником,

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

ОСОБА_1 подав позов як фізична особа, а, зважаючи на підставу прозову, заявлений спір не є спором між СТОВ «Хлібороб» та відповідачами у цій справі, як про це помилково зазначили суди попередніх інстанцій.

Також суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, безпідставно не врахував, що позивач звертався до господарського суду із аналогічним позовом, однак господарський суд постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та зазначив, що справа підлягає розгляду саме в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що висновок судів про закриття провадження у зазначеній цивільній справі є помилковим, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко