Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №182/6720/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 182/6720/17

провадження № 61-48783 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач -суспільно-політичне видання газета «Громадська сила Нікополь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Тихомирова І. В. від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М. від 06 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до суспільно-політичного видання газети "Громадська сила Нікополь" про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 є Верховним отаманом Всеукраїнської Козацької громади (общини) корінного, суверенного народу України «Координаційна Рада козацького руху».

ІНФОРМАЦІЯ_1 у суспільно-політичному виданні газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 було надруковано та розповсюджено у кількості 5 400 екземплярів статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2».

У статті її автор зазначав наступне (мовою оригіналу):

Абз. 5 «среди них числится казачество КРК под руководством известного сепаратиста ОСОБА_4. Именно этот человек в свое время притащил в Никополь атамана ОСОБА_5, того самого, казаки которого воевали на Донбассе и убивали защитников Украины»;

Абз. 6 «К слову именно ОСОБА_4 еще лет 15 назад загорелся идеей создания общественного наблюдательного совета над городской властью, только цели были нечисты - залезть в бюджетное корыто и, не вкладывая ни копейки, черпать из него блага, еще тогда ОСОБА_4 начал создавать действующую схему. На ней завязано уже более 40 общественных организаций.» «при таком раскладе сепаратистские казацкие организации в Никополе (расположенном в Днепропетровской области, которая соседствует с ДНР) получают абсолютное большинство и диктуют свои условия как городской власти так и всему городу. А это уже пахнет сдачей города сепаратистам - не сегодня, так завтра»;

Абз. 9 «и судя по их действиям, единственная их задача - всунуть свои пятки в городской бюджет».

Оскільки позивач є публічною особою, Верховним отаманом Всеукраїнської Козацької громади (общини) корінного, суверенного народу України «Координаційна Рада козацького руху», то його гідність, честь, ділова репутація має дуже велике значення. Поширена інформація є дуже принизливою, такою, що не відповідає дійсності, завдає йому непоправної шкоди, як публічній особі.

Зазначена інформація є негативною для позивача та є наклепом. Крім того зазначає, що інформація поширена без попередньої згоди та є конфіденційною інформацією.

Посилаючись на викладене, просив суд визнати недостовірними, такими що не відповідають дійсності, порушують його права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, відомості, які опубліковані у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати наклепом дії газети «Громадська сила Нікополь» з виготовлення та поширення інформації у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язати газету «Громадська сила Нікополь» спростувати відомості, поширені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 у спосіб найближчий до способу поширення, шляхом публікації офіційного вибачення керівника газети та автора статті про те, що поширена інформація є така, що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію публічної особи козацького діяча та спростувати розповсюджену інформацію у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 не пізніше 15 днів після набрання рішення законної сили, стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивована тим, що позивач, враховуючи його статус публічної особи, на час виходу статті у друк, повинен був усвідомлювати, що його дії знаходяться під ретельною призмою громадської критики, а тому межі допустимої інформації щодо нього можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди, вирішуючи спір, неповно з'ясували обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, суди не звернули увагу, що відповідач не надав до суду відзиву на подану ОСОБА_4 позовну заяву та не з'явився у судове засідання, що означає, на його думку, згоду відповідача з вимогами позовної заяви, як належних та законних. Судами ігноровано положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 листопада 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України.

Заявник посилається на те, що розповсюджена відповідачем інформація є прямим звинуваченням ОСОБА_4 у кримінальних злочинах. Також звертає увагу, що до матеріалів справи ним долучено ухвалу слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Клименко І. В. від 20 лютого 2018 року у справі 182/746/18, провадження № 1-кс/0180/306/2018, про зобов'язання прокурора місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області внести заяву ОСОБА_4 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування, що свідчить, на його думку, про наявність у діях суспільно-політичного видання газети «Громадська сила Нікополь» кримінального правопорушення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 182/6720/17 та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є Верховним отаманом Всеукраїнської Козацької громади (общини) корінного, суверенного народу України «Координаційна Рада козацького руху».

ІНФОРМАЦІЯ_1 у газеті «Громадська сила Нікополь» за НОМЕР_1 було надруковано та розповсюджено у кількості 5 400 екземплярів статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2».

В статті її автор зазначає наступне (мовою оригіналу):

Абз. 5 «среди них числится казачество КРК под руководством известного сепаратиста ОСОБА_4. Именно этот человек в свое время притащил в Никополь атамана ОСОБА_5, того самого, казаки которого воевали на Донбассе и убивали защитников Украины»;

Абз. 6 «К слову именно ОСОБА_4 еще лет 15 назад загорелся идеей создания общественного наблюдательного совета над городской властью, только цели были нечисты - залезть в бюджетное корыто и, не вкладывая ни копейки, черпать из него блага, еще тогда ОСОБА_4 начал создавать действующую схему. На ней завязано уже более 40 общественных организаций.» «при таком раскладе сепаратистские казацкие организации в Никополе (расположенном в Днепропетровской области, которая соседствует с ДНР) получают абсолютное большинство и диктуют свои условия как городской власти так и всему городу. А это уже пахнет сдачей города сепаратистам - не сегодня, так завтра»

Абз. 9 «и судя по их действиям, единственная их задача - всунуть свои пятки в городской бюджет».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 827 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 Парламентської АсамблеїРади Європи про право на недоторканність приватного життя та врахувавши, що позивач є публічною особою, а саме Верховним отаманом Всеукраїнської Козацької громади (общини) корінного, суверенного народу України «Координаційна Рада козацького руху», а тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для втручання у право суспільно-політичного видання газети «Громадська сила Нікополь» на поширення інформації, яка хоч і містить некоректні висловлювання, але не підлягає спростуванню, а, отже, і задоволення заявлених позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І.Гулько

Ю. В.Черняк