Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

місто Київ

справа № 487/3769/20

провадження № 61-7928св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вертикаль-Миколаїв»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2021 року, постановлене суддею Карташевою Т. А., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю, Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2020 року звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вертикаль-Миколаїв»

(далі - ОСББ «Вертикаль-Миколаїв»), у якому просив зобов`язати ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» усунути перешкоди у користуванні загальними приміщеннями будинку АДРЕСА_1 шляхом звільнення нежитлового приміщення санвузла № 4 та демонтажу самостійно встановленого замка.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідно до договору

купівлі-продажу від 12 січня 2013 року йому на праві власності належить частина цокольного поверху літ. Апд, загальною площею 26, 9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Поряд з цим приміщенням знаходиться нежитлове приміщення санвузла № 4. Однак за розпорядженням голови ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» на це приміщення встановлено двері з замком, передано його в оренду, у зв`язку з чим доступу до нього у всіх користувачів приміщень цокольного поверху немає. На звернення про надання вільного доступу до спірного приміщення відповідач відмовив та зазначив, що це приміщення є його власністю.

Позивач вважає такі дії відповідача порушенням його права власності та користування приміщеннями загального користування.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позовні вимоги не визнав, заперечив проти задоволення позову. Вважав, що вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки рішення про передачу спірного приміщення в оренду прийнято загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку відповідно до статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», а позивач має можливість користуватися іншим санвузлом.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 17 листопада 2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що аналіз змісту Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» свідчить, що ним не передбачено такої правової конструкції, як нікчемність рішення загальних зборів членів ОСББ чи його правління. ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання недійсним рішення органу управління ОСББ «Вертикаль-Миколаїв», а просив усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням шляхом його звільнення та демонтування замка, посилаючись на порушення його права власності та права користування спірним приміщенням. Таким чином, враховуючи те, що рішення загальних зборів ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» від 21 грудня 2018 року позивач не оскаржував, незгода з ним не є підставою для усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням, є підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням від 18 лютого 2022 року Заводський районний суд м. Миколаєва частково задовольнив заяву ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» про ухвалення додаткового рішення.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 739, 50 грн.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 13 липня 2022 року Миколаївський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2021 року змінив, виклав його мотивувальну частину у редакції своєї постанови.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виснував, що позивач не довів обґрунтованості позовних вимог, не надав доказів наявності у нього прав на спірне приміщення. За договором купівлі-продажу він приміщення № 4 цокольного поверху не придбавав, договору користування ним до суду не надав. Наведене, на переконання апеляційного суду, свідчить, що у позивача немає підстав вимагати усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 11 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; вирішити питання про розподіл судових витрат (судового збору та витрат на правничу допомогу).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19), відповідно до яких усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, приміщення загального користування (у тому числі допоміжні);

- суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 910/13903/18, у яких ідеться, що у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 зазначено, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Заявник зазначив, що оскільки він на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня 2013 року придбав частину цокольного поверху літ. Апд, загальною площею 26, 9 кв. м, на АДРЕСА_1 , він є співвласником допоміжного приміщення - санвузла № 4, як і інші співвласники квартир та приміщень багатоквартирного будинку, і для доведення цього факту не потрібні додаткові спеціальні правовстановлюючі документи.

Щодо оскарження рішення загальних зборів ОСББ «Вертикаль-Миколаїв», то заявник зазначив, що воно є окремим предметом спору, який розглядає господарський суд. Також наголосив, що на момент розгляду справи не було подано доказів укладення договору оренди спірного приміщення, який би свідчив про порушення прав третьої особи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду відповідач не подавав.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

Відкриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд не встановив підстав для визнання справи малозначною, за змістом закону вона не є такою.

Ухвалою від 31 січня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10 лютого 2011 року проведено державну реєстрацію ОСББ «Вертикаль-Миколаїв», що діє на підставі статуту (нова редакція), затвердженого рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку «Вертикаль Миколаїв» на АДРЕСА_1 від 20 червня 2016 року.

Відповідно до листа Миколаївської міської ради від 29 квітня 2021 року за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 вересня 2007 року № 2017 нежитловим приміщенням на АДРЕСА_1 надано нову адресу: АДРЕСА_2 . За інформацією Управління комунального майна Миколаївської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 09 березня 1992 року № 62 нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 у складі житлового будинку АДРЕСА_1 належали до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року № 871 зазначені приміщення були відчужені ОСОБА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , останньому на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 26, 9 кв. м, на цокольному поверсі житлового будинку літ. А-9., що знаходяться в АДРЕСА_2 .

Відповідно до поповерхового плану, складеного станом на 16 грудня 1981 року, що міститься в інвентаризаційній справі № 19512 на будинок АДРЕСА_1 , в підвалі будинку знаходиться приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 6, 4 кв. м.

ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» 22 листопада 2013 року надало позивачу довідку про те, що не заперечує проти відкриття у належному ОСОБА_1 приміщенні перукарні.

Згідно з протоколом загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Вертикаль-Миколаїв», розташованого на АДРЕСА_1 , від 21 грудня 2018 року №9 вирішено «здійснити переобладнання і косметичний ремонт у кімнаті № 4, розташованій в підвальному приміщенні, для здачі цього приміщення в оренду і отримання коштів для використання з метою покращення обслуговування будинку і для поточного ремонту опалювальної системи, а також для зменшення навантаження майбутнього кредиту».

Відповідач обмежив доступ до цього приміщення шляхом встановлення замків на дверях.

13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» із заявою, в якій просив забезпечити йому можливість користування санвузлом у приміщенні № 4, припинивши здачу цього приміщення в оренду третім особам.

Листом від 16 липня 2019 року № 22 голова правління ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_6 , що він має заборгованість зі сплати комунальних послуг, а також заборгованість перед ОСББ. Також зазначила, що здавати приміщення в оренду ОСББ дозволено законом.

Також суд встановив, що на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 є також інше (не спірне) приміщення - санвузол, доступ до якого ОСОБА_1 ніхто не обмежує, з чим той погоджувався в судовому засіданні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки доводів касаційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд керується положеннями Конституції України та ЦК України щодо правового захисту права власності.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Щодо прав співвласників на приміщення загального користування багатоквартирного будинку

За частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Місця загального користування - це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень (пункт 2 розділу І Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2018 року за № 1502/32954).

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

При вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).

У постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 зазначено, що «допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. […] З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг, викладені у пунктах 18, 22 цієї постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, оскільки зі встановлених в пунктах 38-45 цієї постанови обставин справи вбачається, що спірні приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна».

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У пункті 4 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Такі ж саме права співвласника приміщень загального користування належать і власникам нежитлових приміщень, розташованих у дво- або багатоквартирних житлових будинках. Відповідно, позивач є співвласником спірного допоміжного приміщення та має право брати участь у визначенні порядку користування ним.

Враховуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду, а також те, що спірне приміщення санвузла за своїм призначенням є приміщенням загального користування, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що позивач не довів обґрунтованості позовних вимог, не надав доказів наявності у нього прав на спірне приміщення.

Апеляційний суд не врахував, що віднесення санвузла до приміщення загального користування не є предметом спору, такі обставини сторони визнали, проте не дійшли згоди у позасудовому порядку щодо врегулювання спору про порядок користування ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Такі положення кореспондуються зі змістом пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Тож постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційний суд не врахував, що позивач є співвласником спірного допоміжного приміщення, яке за своїм призначенням є місцем загального користування, та має право на користування ним, так само як й інші співвласники цього майна.

Оцінки висновку про обов`язковість оскарження рішення ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» як правомірного та ефективного способу захисту

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 не пред`явив вимогу про визнання недійсним (незаконним) рішення органу управління ОСББ «Вертикаль-Миколаїв», а виключно просив усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням шляхом звільнення його та демонтування замків на дверях, посилаючись на порушення його права власності та права користування спірним приміщенням. Тож, враховуючи, що рішення загальних зборів ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» від 21 грудня 2018 року позивач не оскаржував, незгода з ним не є підставою для усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням, є підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

З такими висновками суду першої інстанції Верховний Суд не погодився з огляду на таке.

Між сторонами у цій справі виник спір як між співвласниками з приводу користування їх спільним майном - приміщенням загального користування санвузла № 4.

Як зазначалося, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, що відповідає частині першій статті 369 ЦК України. Тож користування таким спільним майном, як приміщення санвузла № 4, яке є місцем загального користування, має здійснюватися за згодою усіх його співвласників.

Рішення, прийняте загальними зборами співвласників ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» 21 грудня 2018 року, за своєю правовою природою є рішенням, що втілює волю лише частини з усього кола співвласників спільного майна, та яке, вочевидь, не враховує інтереси усіх співвласників, зокрема і ОСОБА_1 , який звернувся до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном. Відповідно таке рішення частини співвласників не може мати безумовних правових наслідків для інших співвласників (у тому числі і ОСОБА_1 ) та не є обов`язковим для них, оскільки володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом.

ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» не є суб`єктом владних повноважень, тож факт ухвалення такого одностороннього рішення, що втілює волю та прагнення лише частини співвласників з приводу користування спільним майном, лише підтверджує існування спору між сторонами з приводу порядку користування та володіння спільним майном.

Підсумовуючи, Верховний Суд виходить з того, що оскарження рішення ОСББ позивачем є можливим, проте не є обов`язковим та єдиним можливим правомірним та ефективним способом захисту порушених прав одного із співвласників; скасування рішення ОСББ не матиме наслідком забезпечення позивачеві доступу до користування спільним майном. У разі, коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Правомірний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Тож, встановивши, що рішення ОСББ про розпорядження спільним майном ухвалено без досягнення згоди між усіма його співвласниками, про що зокрема свідчить звернення позивача до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні спільним майном, обґрунтованим є висновок, що таке рішення відповідача порушує права позивача на користування спільним майном, між сторонами виник спір як його співвласниками щодо користування та розпорядження таким спільним майном. Тож такий спір підлягає вирішенню саме судом.

Врахування інтересів сторін як співвласників спільного майна під час вирішення спору з приводу спільного користування ним

Вирішуючи питання про врегулювання спору, який виник між сторонами, щодо користування та розпорядження спільним майно, Верховний Суд врахував, що за встановленими обставинами справи на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_4 є також інше (те, що не є предметом цього спору) приміщення - санвузол, доступ до якого ОСОБА_1 ніхто не обмежує, з чим позивач погоджувався в судовому засіданні. Тож позивач не позбавлений можливості користуватися таким місцем загального користування як санвузол, що свідчить про дотримання балансу між інтересами усіх співвласників спірного майна під час визначення порядку користування ним.

Безумовно, позивач має права власника щодо обох санвузлів, розташованих у цокольному приміщенні, проте, вирішуючи питання про усунення перешкод у користуванні одним із них, суд повинен оцінити та врахувати баланс інтересів між співвласниками такого майна, тому обґрунтованим є висновок, що право позивача на доступ до приміщення загального користування - санвузла не обмежене, адже таких приміщень є два, і до одного з них він має вільний доступ.

Звертаючись до суду з позовом, позивач не довів, що користування одним із приміщень санвузлів є недостатнім для реалізації ним своїх прав повною мірою на використання такого приміщення за його призначенням.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що позивач має право власності щодо обох санвузлів, розташованих на цокольному поверсі багатоквартирного будинку, проте, враховуючи існування між співвласниками цього майна спору щодо порядку користування ним, а також те, що позивач має доступ до одного із санвузлів, а також враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів між співвласниками спільного майна, Верховний Суд дійшов переконання, що у задоволенні позову потрібно відмовити з тих підстав, що визначення порядку користування спільним майном без згоди одного із його співвласників не призвело до порушення прав позивача. Суд виходить з того, що права позивача на користування таким майном забезпечені тим, що він має можливість користуватися іншим санвузлом, щодо якого у сторін не виникло спору, та позивач має безперешкодний доступ до нього. З врахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю порушення прав позивача відповідачем.

Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд врахував, що задоволення позову не повинно призводити до покладення надмірного тягаря для ОСББ «Вертикаль-Миколаїв» та інших співвласників спірного приміщення.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Принцип пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на мирне володіння майном, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення такої мети.

Враховуючи, що позивач має беззаперечний доступ до іншого санвузла, розташованого на поверсі, що і належне йому нежитлове приміщення, Верховний Суд встановив, що задоволення позову призведе до покладення надмірного тягаря для відповідача та інших співвласників спірного майна, що є неприпустимим.

Верховний Суд наголошує на тому, що за рахунок спільного майна співвласників багатоквартирного будинку позивач не може просити суд задовольнити його особисті потреби шляхом передачі йому у користування санвузла, що матиме наслідком неправомірне обмеження інших співвласників у користуванні цим майном.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Врахувавши встановлені судами обставини, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок про підтвердження після відкриття касаційного провадження наведеної у скарзі ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19), відповідно до яких усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками (на праві спільної сумісної власності) спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), а також не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 910/13903/18, згідно з якими у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 зазначено, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

У зв`язку з наведеним обґрунтованим є висновок про скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що оскільки позивач не оскаржував рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, тому не довів протиправності обмеження його прав у користуванні спільним майном, не вирішивши спору по суті, який виник між співвласниками спільного майна.

Тож оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд встановив, що позивач не довів факт порушення його прав, враховуючи, що він має доступ до одного з двох санвузлів на цокольному поверсі будинку, а тому, з урахуванням балансу інтересів співвласників майна, враховуючи, що позивачу забезпечено доступ до іншого з місць загального користування - санвузла, у задоволенні позову потрібно відмовити.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).

Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд не встановив підстав для визнання її малозначною, в силу закону вона такою не є.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову, правовий результат вирішення спору є незмінним, тому судові витрати, понесені заявником, що складаються зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу, покладаються на нього без відшкодування іншою стороною спору.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вертикаль-Миколаїв» про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко