Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 143/1432/18

провадження № 61-15528св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід" на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року у складі судді Бойка А. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, договору оренди, скасування реєстрації додаткової угоди, договору оренди та речових прав оренди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Сімекс-Агро" (далі - ТОВ "Концерн Сімекс-Агро").

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 08 січня 2020 року замінено первісного відповідача ТОВ "Концерн Сімекс-Агро" на належного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід" (далі - ТОВ "ТАС Агро Захід").

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року подала заяву про зміну предмета позову, в якій остаточно просила:

- скасувати запис про проведену 17 вересня 2010 року за № 041005100329 реєстрацію Погребищенським відділенням Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" додаткової угоди до договору оренди та запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення № 39187405 від 12 січня 2018 року про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов'язати ТОВ "ТАС Агро Захід" повернути їй вказану земельну ділянку;

- скасувати запис про проведену 17 вересня 2010 року за № 041005100330 реєстрацію Вінницькою філією ДП "Центр ДЗК" договору оренди та запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення № 39175526 від 12 січня 2018 року про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов'язати ТОВ "ТАС Агро Захід" повернути їй вказану земельну ділянку.

Зазначений позов обґрунтований тим, що 05 січня 2005 року між нею та ТОВ "Концерн Сімекс-Агро" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" 14 вересня 2006 року за № 040683800344 строком на 10 років.

Після закінчення терміну дії договору вона дізналася про те, що у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" 17 вересня 2010 року за реєстраційним № 041005100329 була зареєстрована додаткова угода до цього договору оренди, якою змінено строк оренди на 20 років, а також за реєстраційним № 041005100330 інший договір оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які вона не підписувала. Право оренди за даними угодами було зареєстровано в державному реєстрі речових прав за № 39187405 від 12 січня 2018 року і № 39175526 від 12 січня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Погребищенський районний суд Вінницької області рішенням від 21 квітня 2021 року позов задовольнив.

Скасував запис про проведену реєстрацію Погребищенським відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" від 17 вересня 2010 року за № 041005100329 та запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення № 39187405 від 12 січня 2018 року про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов'язав ТОВ "ТАС Агро Захід" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Скасував запис про проведену реєстрацію Вінницькою філією ДП "Центр ДЗК" від 17 вересня 2010 року за № 041005100330 та запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення № 39175526 від 12 січня 2018 року про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов'язав ТОВ "ТАС Агро Захід" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 та ТОВ "ТАС Агро Захід" спору про право оренди на вказані вище земельні ділянки, оскільки ці земельні ділянки фактично не були передані в оренду за додатковою угодою, яку позивач не підписувала та за договором оренди, який вона також не підписувала, тому вони є неукладеними, а державна реєстрація зазначених правочинів порушує її права на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Вінницький апеляційний суд постановою від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ТАС Агро Захід" залишив без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки державна реєстрація неукладених між сторонами додаткової угоди та договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження її власністю, а саме земельними ділянками.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не спростовують їх, не містять посилань на порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення страви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ТОВ "ТАС Агро Захід" у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення ТОВ "ТАС Агро Захід" посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 824/62/20 (провадження № 61-12721ав20), від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах".

Також судами не застосовано позовну давність до спірних правовідносин.

Позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а суди дійшли помилкового висновку про те, що додаткова угода є неукладеною.

Судами не досліджувалося і не розглядалося питання допустимості доказу - висновку експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 25 жовтня 2019 року № 5653/5654/19-21.

Ефективним способом захисту є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації, а не запису про проведену державну реєстрацію.

Саме написання позивачем заяв про виплати орендної плати є підтвердженням того, що їй було відомо про договір оренди землі, вона погодилася з його умовами, що спростовує її твердження про те, що про існування договору оренди стало відомо лише у 2018 році.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Є. В. у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також правовим позиціям Верховного Суду, висловленим в ухвалах від 02 серпня 2021 року у справі № 143/1437/18 (провадження № 61-12634ск21), від 16 вересня 2021 року (провадження № 61-14419ск21) та постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 143/1433/18 (провадження № 61-12259св21).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування під час розгляду справи постанов Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 824/62/20 (провадження № 61-12721ав20) та від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, також не заслуговують на увагу, оскільки судові рішення у цих справах ухваленні за інших встановлених обставин справи.

Висновок експерта мав чіткий характер, експертом було надано вичерпні відповіді на поставлені питання, тому суд обґрунтовано відмовив у призначенні додаткової експертизи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Погребищенського районного суду Вінницької області.

Справа № 143/1432/18 надійшла до Верховного Суду 25 жовтня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН 148945, виданого на підставі рішення Погребищенської районної державної адміністрації № 344 від 15 вересня 2004 року є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Також на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №678819, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 вересня 2006 року ВЕВ № 314955 реєстр №1318, позивач є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн Сімекс-Агро" 05 січня 2005 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, який зареєстровано у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" 14 вересня 2006 року за № 040683800344 терміном на 10 років.

17 вересня 2010 року за № 041005100329 у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" була зареєстрована додаткова угода до вказаного договору оренди, відповідно до умов якої змінено строк оренди земельної ділянки на 20 років.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вказана угода була також зареєстрована разом з договором і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення № 3915187405 від 12 січня 2018 року).

Також, 17 вересня 2010 року за № 041005100330 у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" був зареєстрований договір оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, строком на 20 років, який зареєстрований і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення № 39175526 від 12 січня 2018 року).

З висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5353/5654/19-21 від 25 жовтня 2019 року судами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки площею 2,7728 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0077, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований у Вінницькій філії ДП "Центр ДЗК" (рішення № 3915187405 від 12 січня 2018 року) та договори оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер 0523483800:10:000:0079, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, строком на 20 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення № 39175526 від 12 січня 2018 року), виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів не самою ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням з попереднім тренуванням підпису (підписам) ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та ТОВ "ТАС Агро Захід" спору про право оренди належної їй земельної ділянки, оскільки, на думку позивача, оскаржувану додаткову угоду, якою продовжено термін дії договору оренди землі вона не підписувала, а отже було відсутнє її волевиявлення на укладання такого правочину, державна реєстрація такого правочину порушує її права на користування та розпорядження власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та загалом дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації.

Разом з тим, враховуючи, що суди зробили висновки, що додаткову угоду до договору оренди землі, оспорювану позивачем, сторони не укладали, відсутнє її волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішень про проведену державну реєстрацію речового права, а саме додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки, належних позивачу.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення слід змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування записів державної реєстрації речового права.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах № 656/239/18 (провадження № 61-1429св21), 656/240/19 (провадження № 61-2022св21).

Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про повернення позивачу належних їй на праві власності земельних ділянок, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Частинами 1 -3 , 5 , 6 статті203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Частинами 1 -3 , 5 , 6 статті203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 25 жовтня 2019 року № 5653/5654/19-21, дійшов правильного висновку про те, що оспорювані договори є неукладеними, оскільки у позивача відсутнє волевиявлення на укладення додатковї угоди до договору оренди земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки.

Посилання апеляційного суду на те, що позивач не пропустила строк звернення до суду з цим позовом, оскільки дізналася про наявність оспорюваних договорів лише 19 червня 2010 року є помилковими, оскільки у цьому випадку усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки є негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Однак, зазначене посилання не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ~law56~ також не заслуговують на увагу, оскільки постанови пленумів судів касаційної інстанції не є правотворчими чи правозастосовними актами. Вони не встановлюють, не змінюють, не припиняють норм права та не є актами інтерпретації цих норм, визначеними чинним законодавством.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень в частині зобов'язання повернути спірні земельні ділянки, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в означеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Враховуючи викладене, зміст оскаржуваних судових рішень дає підстави для висновку про те, що рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині вирішення позовних вимог про скасування записів державної реєстрації речового права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині зобов'язання повернути спірні земельні ділянки і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в означеній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід" задовольнити частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування записів державної реєстрації речового права, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

"Скасувати рішення державного реєстратора від 12 січня 2018 року № 39187405 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,7728 га, кадастровий номер undefined, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Скасувати рішення державного реєстратора від 12 січня 2018 року № 39175526 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,8386 га, кадастровий номер undefined, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

В іншій частині рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров В.

В. Сердюк