Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.11.2023 року у справі №711/3737/22
Постанова КЦС ВП від 14.11.2023 року у справі №711/3737/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 711/3737/22

провадження № 61-4520св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Черкаська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Демчика Р. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якій просив суд відшкодувати на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, в розмірі 2 000 000,00 грн.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 09 травня 2019 року його було затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), за підозрою у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі -

КК України). Також, цього ж дня йому повідомлено про підозру, у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та вручено письмове повідомлення про підозру.

10 травня 2019 року слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб. У подальшому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався.

10 лютого 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси запобіжний захід у вигляді тримання під вартою йому було змінено на цілодобовий домашній арешт строком на 60 діб з застосування засобу електронного контролю до 09 квітня 2020 року включно.

28 травня 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, без застосування засобу електронного контролю строком на 30 діб продовжено до 26 червня 2020 року включно.

30 червня 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси йому знову обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб - до 28 серпня 2020 року включно, без застосування засобу електронного контролю.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені за частиною третьою статті 185 КК України та виправдано через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року залишено без змін.

ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок незаконних дій працівників поліції та працівників прокуратури він перебував під слідством і судом 29 місяців, з них перебуваючи під вартою в умовах повної антисанітарії, ізоляції від родини та соціуму в цілому, постійного психологічного тиску в слідчому ізоляторі - 277 днів, а 206 днів під домашнім арештом, що також обмежувало його свободу і позбавляло можливості вести нормальний і звичний спосіб життя, як і перебування тривалий час в статусі обвинуваченого без обрання запобіжного заходу. У зв`язку із винесенням судом відносно нього виправдувального вироку, працівниками поліції були сфабриковані відносно нього ще дві кримінальні справи і знову обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У зв`язку із вказаними обставинами про народження своєї дитини він дізнався, перебуваючи у слідчому ізоляторі, і на даний час не може повноцінно опікуватися нею, що заподіює йому моральних страждань.

Крім цього, у зв`язку з тим, що він, знаходився та на даний час знаходиться під вартою, його дружина ОСОБА_2 , у стані вагітності дуже хвилювалася та переживала, внаслідок чого, сину, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено діагноз «Ураження головного мозку не уточненої етіології».

Зауважує, що лише сам факт перебування ним під кримінальним переслідуванням 29 місяців свідчить про його фізичні, психічні, душевні страждання, вимушені зміни у його життєвих і суспільних стосунках через неможливість продовження активного громадського життя, у зв`язку із чим йому було завдано моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти у розмірі 186 550,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивачу завдана моральна шкода, яка полягала у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, погіршені та позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя.

Отже, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, зокрема, статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував принцип розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року змінено, вказавши в його резолютивній частині про те, що кошти на користь позивача стягуються з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

У решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов, однак не звернув уваги та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивача з Державного бюджету України, оскільки сума відшкодування підлягає стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2023 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки ним не було залучено до участі в справі належного співвідповідача - Головне управління Національної поліції в Черкаській області, тому, що саме цим органом здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження за дії якого він і просить відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 17 серпня 2020 року у справі № 0240/2961/18-а (провадження № К/9901/360/19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) та постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17 (провадження № 61-32739св18).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Воробйовій І. А., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У квітні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 23 травня 2023 року, у зв`язку з обранням до Великої Палаи судді Воробйової І. А., справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року, в зв`язку із відставкою судді ОСОБА_3 , справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 травня 2019 року ОСОБА_1 затримано начальником відділення слідчого відділу Черкаського відділу поліції Головного управління поліції у Черкаській області Кривов`язом В. Г. в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, що підтверджує протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Відповідні відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12019251010002314 від 09 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Також, 09 травня 2019 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 травня 2019 року ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, до 07 липня 2019 року включно. У подальшому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався.

10 лютого 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 змінено на цілодобовий домашній арешт строком 60 діб із застосування засобу електронного контролю до 09 квітня 2020 року включно.

28 травня 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час без застосування засобу електронного контролю строком на 30 діб продовжено до 26 червня 2020 року включно.

30 червня 2020 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 знову обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб до 28 серпня 2020 року включно без застосування засобу електронного контролю.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачення у вчинені злочину (кримінального правопорушення), передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та виправдано його за недоведеністю вчинення ним злочину.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року виправдувальний вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 09 травня 2019 року, вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною третьою статті 185 КК України, до 29 вересня 2021 року, набрання виправдувальним вироком законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Державної казначейської служби України не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 09 травня 2019 року до 29 вересня 2021 року, тобто 2 роки 4 місяці 20 днів, оскільки вироком

Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочину (кримінального правопорушення), передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та виправдано його за недоведеністю вчинення ним злочину.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2022 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 500,00 грн.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 186 550,00 грн (6 500,00 грн х 28 місяців).

Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 186 550,00 грн, вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення.

Указаний висновок судів відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з`ясували доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог, з огляду на таке.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, врахував вище викладене і обґрунтовано змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник