Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №607/10710/17

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 607/10710/17

провадження № 61-7163св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_6,

відповідач - виконавчий комітет Тернопільської міської ради,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (позивачі): ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Братасюка В. М., від 03 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В., від 06 березня 2019 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У серпні 2018 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_8, яка заповіла належне їй майно у рівних частках дочкам: їй, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2006 року у справі № 2-311/06 за нею, ОСОБА_9 та спадкоємцями ОСОБА_10 визнано право власності на частину будинковолодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_10 10 липня 2006 року вона здійснила державну реєстрацію права власності - 1/8 частини спірного будинковолодіння.

Вказувала, що її батько ОСОБА_11 був співвласником 5/8 частин вказаного будинковолодіння. При розгляді справи про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками, їй стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 серпня 2001 року №1091

ОСОБА_11 було дозволено провести двоповерхову добудову до житлового будинку АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що на момент винесення оскарженого рішення

ОСОБА_11 не був одноосібним власником спірного будинковолодіння, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 серпня 2001 року № 1091.

У травні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_5, звернулися із позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради, обґрунтовуючи свої вимоги доводами, які є аналогічними позовним вимогам ОСОБА_6.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 03 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітнього ОСОБА_5, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач та треті особи, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору, не надали належних та допустимих доказів на підтвердження порушення їхніх прав як співвласників будинку оскарженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 серпня 2001 року № 1091.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2018 року залишено без змін. Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання про те, що добудова до житлового будинку АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що на час прийняття виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення від 30 серпня 2001 року № 1091

ОСОБА_11 згідно реєстраційного посвідчення був єдиним власником спірного будинку та власником земельної ділянки, оскільки на той час спадкоємці не оформили своїх спадкових прав на житловий будинок. Посилаючись на те, що питання правомірності проведення добудови не було предметом розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання суду першої інстанції на те, що добудова до житлового будинку АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи, не врахували, що на момент винесення оскарженого рішення ОСОБА_11 не був єдиним власником спірного будинку, оскільки будинок було ним придбано під час шлюбу з ОСОБА_8 Частину спірного будинку успадкували позивачі після смерті ОСОБА_8

Судові рішення оскаржуються у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають в силу статті 400 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

21 травня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з 14 лютого 1959 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Тернопільського виконавчого комітету від 26 червня 1960 року ОСОБА_11 надано у безстрокове користування земельну ділянку по

АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка заповіла належне їй майно в рівних частках дочкам: ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Спадкоємці за заповітом, звернулись із заявами до нотаріальної контори, прийняли спадщину, однак своїх прав на спадкове майно не оформили.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради

від 22 листопада 2000 року ОСОБА_11 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 606 кв. м, по АДРЕСА_1, на підставі якого останній отримав державний акт про право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 серпня 2001 року № 1091, зокрема пунктом 4, було вирішено дозволити ОСОБА_11 провести двоповерхову добудову до житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 21 лютого 2006 року у справі № 2-311/06 визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_9 право власності за кожною на 1/8 частину будинковолодіння АДРЕСА_1. Визнано право власності по 1/16 частині вказаного будинковолодіння за ОСОБА_12 та ОСОБА_13

10 липня 2006 року ОСОБА_6, а 29 вересня 2006 року

ОСОБА_9 зареєстрували право власності на належні їм частини спірного будинковолодіння.

Після оформлення прав на спадкове майно частка ОСОБА_11

склала 5/8 частин будинковолодіння.

07 лютого 2007 року ОСОБА_11 подарував належні йому 5/8 частин будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_13

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 квітня 2014 року у справі № 607/18879/13-ц визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22 листопада

2000 року. Визнано нечинним державний акт на право власності

ОСОБА_11 на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

18 вересня 2014 року ОСОБА_9 подарувала належну їй 1/8 частину будинковолодіння своєму онуку ОСОБА_5.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв (статті 548 ЦК УРСР).

Відповідно до частини 1 статті 113 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент винесення оскарженого рішення) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

За змістом статті 119 ЦК УРСР коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

Згідно зі статтею 57 Закону України "Про власність" (який був чинним на момент винесення оскарженого рішення) якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що

позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування її права та інтересів.

Спадкові права позивача були оформлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 21 лютого 2006 року у справі № 2-311/06, визнано за нею право власності на частину спірного будинку, отже внаслідок винесення рішення про надання дозволу на добудову будинковолодіння 30 серпня 2001 року Тернопільською міською радою не були порушені її права як співвласника спірного будинку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильних по суті судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 03 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович