Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №390/131/18

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 390/131/18

провадження № 61-3596св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на постанову Кропивницького апеляційного суду

від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та відповідачем укладений безоплатний договір міни, за умовами якого вона передала у власність відповідачу земельну ділянку розміром 4,8923 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_3 передав їй у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Вважала, що вказаний договір міни є недійсним через свою нікчемність згідно із законом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд у порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20861914,

від 22 квітня 2015 року, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І., за яким було зареєстроване право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, за фізичною особою ОСОБА_3

на підставі договору міни (обміну) від 22 квітня 2015 року № 581.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 05 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у позові не ставить вимогу визнати недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок, а отже, до вказаного договору не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 на підставі договору міни від 22 квітня 2015 року № 581, відмовлено. У задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не ставить вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним.

Проте суд першої інстанції залишив без уваги, що ухвалою суду

від 05 листопада 2018 року суд відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви представника позивача про визнання правочину недійсним

та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але відмовив

у задоволенні таких же позовних вимог.

Суд першої інстанції не звернув уваги на прохальну частину позовних вимог, зокрема, що позивач просила застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і не просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Отже, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та відмовив у задоволені позовних вимог, які позивачем не заявлялися. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду

з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції

є незаконним та необґрунтованим. Судом не враховано того, що Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" не передбачено обмін цілого паю

на частину паю, коли обмін між позивачем та відповідачем відбувся

у співвідношенні 100 % земельного паю позивача (4,8923 га), на 0,16 % від земельного паю відповідача (0,01 га), що не відповідає допустимим співвідношенням земельних паїв, визначених пунктом 8 статті 25 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з яким вартість

і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів

з їх числа, є рівними.

Вважає, що вказане співвідношення розміру та вартості земельних ділянок, якими сторони обмінялися на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору міни (обміну), не може вважатися рівноцінним та таким, що вказує на обмін земельних ділянок за схемою "пай на пай", за якою одна із сторін договору відчужує на користь другої свій "пай ", натомість отримує взамін "пай" другої сторони, тобто паї обмінюються

в цілому, а не частинами.

Крім цього, у цій справі земельні ділянки розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях та виділені із земель окремих реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, що також суперечить чинному законодавству.

Вважає, що нотаріальне посвідчення договору міни у справі та вчинені нотаріусом подальші реєстраційні дії є "порушенням публічного порядку", що визначений приписами статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими передбачено, що підставою визнання правочину нікчемним є порушення встановленого правового режиму цивільного обігу об'єктів цивільного права.

Суд при прийнятті рішення у справі мав підстави та повноваження самостійно визначити засіб захисту інтересів позивача.

Також просить суд постановити окрему ухвалу, якою зобов'язати Міністерство юстиції України, відповідно до наданих повноважень контролюючого органу, провести моніторинг реєстраційних записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що вчинені за рішенням нотаріусів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений

договір міни (обміну), який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. та зареєстрований у реєстрі за № 581.

Відповідно до умов цього договору

ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку площею 4,8923 га, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522580900:02:000:0448, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана земельна ділянка до укладання договору міни (обміну) належала ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Руденко Н. П. 11 березня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 162.

У свою чергу, відповідно до умов договору міни (обміну), ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни (обміну) належала відповідачу

на праві приватної власності.

Право власності ОСОБА_3 на отриману земельну

ділянку, кадастровий номер undefined, зареєстровано

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно

до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20861914, від 22 квітня 2015 року.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору міни, обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Статтею 16 ЦК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Статтею 16 ЦК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У прохальній частині позову вона просила суд у порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, на підставі договору міни (обміну) від 22 квітня

2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а " та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року,

в порядку, визначеному статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а " та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених статтею 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пунктах 4 та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 2009 № 9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина 1 статті 219, частина 1 статті 220, частина 1 статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина 2 статті 222, частина 2 статті 223, частина 1 статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Суди дійшли правильного висновку, що оскільки позивач у позові не ставить вимогу визнати недійсним договір міни земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Апеляційним судом правильно зазначено, що у цій справі фактично оспорюється укладений 22 квітня 2015 між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 договір міни (обміну) земельних ділянок.

За своєю суттю цей договір є оспорюваним, а тому може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до частини 3 статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 05 листопада 2018 року відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви представника позивача ОСОБА_2 у цій справі, в якій він просив визнати оспорюваний договір недійсним та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Разом з цим, враховуючи положення статті 4 ЦПК України, судом роз'яснено представнику позивача його процесуальне право на звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного договору недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в загальному порядку, згідно з положеннями статтей 175, 176, 177 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначене вище врахував, та дійшов правильного висновку про те, що оскільки, позивач у позові не заявляв вимоги визнати недійсним укладений договір міни земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково залишив без уваги те, що ухвалою

від 05 листопада 2018 року суд першої інстанції відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви представника позивача про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, але відмовив у задоволенні таких же позовних вимог, які були предметом судового розгляду.

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та постановити рішення, яким визнати недійсним договір міни земельних ділянок, укладений між нею та відповідачем, тоді як таких позовних вимог у суді першої інстанції заявлено не було такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У прийнятті уточненої позовної заяви з вимогами про визнання договору міни недійсним ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року, відмовлено.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції

у випадку і в порядку, встановлених Статтею 420 ЦПК України, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини 8 статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Згідно з частиною 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Верховний Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, якою заявник просить суд зобов'язати Міністерство юстиції України, відповідно до наданих повноважень контролюючого органу, провести моніторинг реєстраційних записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які вчинені за рішенням нотаріусів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки, заявником не наведено достатніх підстав для задоволення такого клопотання.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

15 квітня 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивовано тим, що існує необхідність відступити від сформульованого Верховним Судом України у постанові від 12 жовтня

2016 року у справі № 6-464цс16 висновку щодо застосування пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Ця справа судом касаційної інстанції не переглядається по суті спору,

а лише з підстав правильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня

2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) відступила від висновку, сформованого Верховним Судом України у постанові

від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, на який посилається заявник.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони були предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого представником ОСОБА_2, про постановлення окремої ухвали.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого представником ОСОБА_2, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк