Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №554/7540/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 554/7540/23

провадження № 61-13422св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бабич Степан Валерійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року у складі судді Сініцина Е. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бабич С. В. (далі - приватний нотаріус Бабич С. В.), про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 листопада 2021 року приватний нотаріус Бабич С. В. на підставі статті 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 70 Закону України «Про нотаріат» та спільної заяви подружжя

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчив, що сторонам належить по 1/2 частці у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,3 кв. м, житловою площею 169,3 кв. м, яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтави 31 січня 2006 року, що зареєстроване Комунальним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» (далі - КП «Інвентаризатор»), про що видав позивачу та відповідачці свідоцтва про право власності від 12 листопада 2021 року, зареєстровані у реєстрі за № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 відповідно.

Приватний нотаріус Бабич С В. помилково видав зазначені свідоцтва про право власності, оскільки на порушення частини п`ятої статті 70 Закону України «Про нотаріат» не перевірив факту належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності. Не звернув уваги на те, що спірне нерухоме майно належало ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В. М. 16 листопада 2000 року за № 2867, що спростовує факт належності спірної квартири подружжю на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право власності, видані 12 листопада 2021 року приватним нотаріусом Бабичем С. В., серія та номер: НОМЕР_2, НОМЕР_3; скасувати рішення приватного нотаріуса Бабича С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу), індексний номер: 61538817 від 12 листопада 2021 року; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,3 кв. м, житловою площею 169,3 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Октябрського районного суду м .Полтави від 04 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень заявлені до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 не порушувала права та інтереси ОСОБА_1 , вона не наділена повноваженнями виконувати нотаріальні дії, видавати свідоцтва про право власності, здійснювати реєстрацію нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, суд виходив з того, що загальна площа кватири (69,8 кв. м), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з часу її придбання позивачем у 2000 році істотно збільшилася, та на час перебування сторін у шлюбі (2006 рік) становила 302,3 кв. м, а тому саме позивач повинен надати докази набуття ним у власність квартири за власні кошти.

Водночас він не довів, що спірна квартира, загальною площею 302,3 кв. м належить йому на праві особистої приватної власності, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ним права власності на спірну квартиру.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року змінено, викладено мотиви відмови у задоволенні позову у редакції цієї постанови.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Тому державний реєстратор чи нотаріус не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, що також відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є приватний нотаріус Бабич С. В., а не ОСОБА_2 .

Вирішуючи справу по суті, апеляційний суд виходив з того, що 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Бабича С. В. із спільною заявою, у якій повідомили, що у шлюбі вони набули у спільну сумісну власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та зазначили, що усвідомлюють значення своїх дій та мають можливість керувати ними, розуміють обставини, які мають для них істотне значення, без впливу насильства з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, відповідно до статті 63 СК України та статті 70 Закону України «Про нотаріат», та просили видати їм свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (кожному окремо) на зазначену квартиру.

Нотаріус перевірив факт реєстрації шлюбу між сторонами 15 червня 2006 року, а також факт належності позивачу та відповідачці квартири на праві спільної сумісної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтави 31 січня 2006 року, зареєстрованого КП «Інвентаризатор» 03 лютого 2006 року.

Позивач не довів, що зміст спільної заяви подружжя не відповідав їхньому вільному волевиявленню, тоді як автономія волі має забезпечувати реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб, зокрема другого подружжя. Апеляційний суд урахував, що за умови добросовісності дій позивача при вчиненні відповідної нотаріальної дії задля досягнення реальних наслідків, нею передбачених, суб`єктивна оцінка позивачем обов`язків нотаріуса чи норм права не є легітимними очікуваннями, оскільки не містить належного правового підґрунтя.

Відхиляючи доводи позивача про те, що поза увагою нотаріуса залишився той факт, що спірна квартира належала йому до шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2000 року, апеляційний суд визнав таку позицію позивача суперечливою, а його дії взаємовиключними, оскільки при зверненні до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на права власності на частку в спільному майні подружжя, позивач, діючи за справжньою волею, на підтвердження факту належності квартири на праві спільної сумісної власності вважав за необхідне надати нотаріусу саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року, тобто в період шлюбу, що було перевірено нотаріусом.

Крім того, нотаріус не зобов`язаний перевіряти правовстановлюючі документи, які були передумовою видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. На момент звернення подружжя до нотаріуса зі спільною заявою про видачу їм свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (кожному окремо) спір про право між сторонами був відсутній.

Таким чином, нотаріусу для вчинення оскаржуваних нотаріальних дій не була обов`язковою наявність судового рішення про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у порядку статті 62 СК України, зважаючи ще й на те, що ОСОБА_1 не звертався до суду із таким позовом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення його позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 70 Закону України «Про нотаріат», статей 57 62 Сімейного кодексу України у подібних правовідносинах. (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема належно не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково посилалися на те, що позивач не довів, що зміст спільної заяви подружжя не відповідав їхньому вільному волевиявленню. Не врахували, що відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суди не звернули уваги на те, що згідно зі статтею 70 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Приватний нотаріус Бабич С. В. належно не перевірив факту належності спірного нерухомого майна подружжю ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, не звернув уваги на те, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 31 січня 2006 року, виданого взамін договору купівлі-продажу від 16 листопада 2000 року, тобто за п`ять років до реєстрації шлюбу з відповідачкою (15 червня 2005 року), що унеможливлювало видачу приватним нотаріусом Бабичем С. В. оспорюваних свідоцтв на підставі спільної заяви подружжя.

Вирішуючи позовні вимоги, суд попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що повноваження нотаріуса на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу, на підставі спільної письмової заяви подружжя, одному або кожному з них, виключно на майно, визначене рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за наявності спору у разі істотного збільшення його вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Антонова В. М., у якій вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом першої інстанції обставин справи, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку.

Матеріали справи містять належні докази, якими підтверджується, що позивач та відповідачка, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, розділили між собою об`єкт нерухомого майна, загальною площею 302,3 кв. м, який реконструювали разом, а не квартиру площею 69,8 кв. м (чи 150,8 кв. м станом на 2003 рік), про яку зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві.

Тобто сторони фактично поділили новостворений об`єкт нерухомого майна, право власності на який було зареєстровано у 2006 році.

Згідно зі статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про розподіл спірного об`єкта нерухомого майна, загальною площею 302,3 кв. м, позивач та відповідачка виразили свою волю на розподіл саме зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Нотаріус роз`яснив сторонам положення статей 57 60-64 СК України, зокрема, щодо переліку майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відповідач не повідомив нотаріуса про те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю.

За таких обставин посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 70 Закону України «Про нотаріат» та статей 57 62 СК України є необґрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Октябрського районного суду м. Полтави матеріали цивільної справи № 554/7540/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У листопаді 2024 року матеріали справи № 554/7540/23 надійшли до Верховного Суду.

Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, ухвалену за наслідками апеляційного перегляду зазначеного рішення суду.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2024 року в частині скасування ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2023 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, він не оскаржує. А тому, в цій частині постанову апеляційного суду Верховний Суд не переглядає.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 16 листопада 2000 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останній придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 34,50 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Філімоновою В. М., зареєстровано у реєстрі № 2867.

Згідно з актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 12 вересня 2003 року, затвердженого начальником міської інспекції Держархбудконтролю 12 вересня 2003 року, прийнято в експлуатацію реконструйовану власну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 150,8 кв. м, яка збудована згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим міською інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю від 28 листопада 2002 року № 234. Будівництво здійснено на підставі рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 27 березня 2002 року № 95. Замовником будівництва зазначено ОСОБА_1

15 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрований шлюб, свідоцтво серії НОМЕР_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року, виданим Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення, на підставі рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Філімоновою В. М. 16 листопада 2000 року за № 2867, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею

302,3 кв. м, житловою площею 169,3 кв. м, належить на праві приватної власності ОСОБА_1

12 листопада 2021 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бабич С. В. на підставі статті 63 СК України, статті 70 Закону України «Про нотаріат» та спільної заяви подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в зазначеній частці посвідчується свідоцтвами, складається з: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,3 кв. м, житловою площею 169,3 кв. м, що належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтави 31 січня 2006 року, зареєстроване КП «Інвентаризатор» 03 лютого 2006 року, в книзі: 125, номер запису: 16980, реєстраційний номер 13702241. Право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири підтверджується свідоцтвом про власності, зареєстрованим у реєстрі за № НОМЕР_3. Право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири підтверджується свідоцтвом про власності, зареєстрованим у реєстрі за № НОМЕР_2.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 серпня 2022 року (справа № 554/6030/22) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Згідно із довідкою про оціночну вартість від 11 серпня 2023 року вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,3 кв. м, житловою площею 169,3 кв. м, (рік забудови: дореволюційна забудова до 1920;

рік введення в експлуатацію: 1856) становить 8 213 175,93 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті

368 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з частинами першою, другою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до статті 70 Закону України «Про нотаріат» нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя під час перебування у шлюбі або після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видається нотаріусом за місцезнаходженням такого майна.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні (стаття 46 Закону України «Про нотаріат»).

Суди встановили, що звертаючись до приватного нотаріуса Бабича С. В. із заявою про видачу свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підтвердження факту належності їм квартири на праві спільної сумісної власності надали нотаріусу свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення м. Полтави 31 січня 2006 року та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 лютого 2006 року № 9741588.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень заявлені до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 не порушувала права та інтереси ОСОБА_1 , вона не наділена повноваженнями виконувати нотаріальні дії, видавати свідоцтва про право власності, здійснювати реєстрацію нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд визнав такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки приватний нотаріус Бабич С. В. не є належним відповідачем у справі.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі 200/3452/17).

Водночас вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції виходив з того, приватний нотаріус Бабич С. В. при видачі оспорюваних свідоцтв про

право власності на частку в спільному майні подружжя дотримався вимог

статті 70 Закону України «Про нотаріат».

Верховний Суд вважає такий висновок апеляційного суду передчасним, оскільки тлумачення статті 70 Закону України «Про нотаріат» дає підстави для висновку про те, що для видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, особи, які звертаються із відповідною заявою, зобов`язані надати приватному нотаріусу належні докази на підтвердження права власності на таке майно, а також безспірні докази того, що таке майно належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності, тобто підтверджують відповідний юридичний факт.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд не врахував, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів ОСОБА_1 про те, що у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року зазначено, що підставою для видачі цього свідоцтва є рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради (без зазначення дати і номера), яке відсутнє у матеріалах справи та не надавалося нотаріусу; взамін договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Філімоновою В. М. від 16 листопада 2000 року за № 2867, у той час коли шлюб між позивачем та відповідачкою укладено 15 червня 2005 року.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що станом на 2000 рік загальна площа квартири становила 69,8 кв. м, станом на 2003 рік - 150,8 кв. м, а станом на 2006 рік - 302,3 кв. м, тобто загальна площа спірної квартири істотно збільшилася.

Згідно з частиною першою статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відзиві на позовну заяву відповідачка посилалася на те, що фактично вони з позивачем розділили реконструйований об`єкт нерухомого майна, загальною площею 302,3 кв. м, реконструкцію якого вони здійснили перебуваючи у шлюбі, а не квартиру, про яку зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві (площею 34,5 кв. м (житлова) чи 150,8 кв. м (загальна)). Тобто вони ділили новий об`єкт, який був створений ними спільно у 2006 році.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , як суд першої інстанції, так і апеляційний суд фактично виходили з того, що позивач не довів, що спірна квартира, загальною площею 302,3 кв. м належить йому на праві особистої приватної власності.

Водночас суди належно доводів сторін не перевірили, обставин збільшення площі спірного нерухомого майна не встановили.

За встановлених у цій справі обставин, наявність спільної заяви подружжя про видачу свідоцтв про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, за відсутності беззаперечних доказів поширення режиму спільної сумісної власності на таке нерухоме майно, не дає підстав для висновку про виконання приватним нотаріусом вимог статті 70 Закону України «Про нотаріат».

Зазначене дає підстави для висновку про те, що вирішуючи позовні вимоги, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд, доводів сторін не перевірили, зібрані у справі докази належно не дослідили, відповідної оцінки їм не надали, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже, суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних у справі доказів, суди не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить урахувати зазначене у цій постанові, забезпечити сторонам право на справедливий розгляд, з`ясувати підстави і час виникнення права власності на спірне нерухоме майно, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, оцінити всі зібрані у справі докази у їх сукупності.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.

Керуючись статтями 400 411 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року скасувати, справу № 554/7540/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець