Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2021 року у справі №753/17197/19
Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №753/17197/19

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 753/17197/19

провадження № 61-1590св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Вітаміни»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Іванченко М. М., Лапчевської О. Ф.. Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Вітаміни» (далі - ПАТ «Вітаміни»), у якому просив: визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з управління персоналом ПАТ «Вітаміни»; скасувати накази від 15 травня 2019 року № 88 про скорочення штату працівників та від 27 червня 2019 року № 216п про звільнення позивача; зобов`язати відповідача поновити у штатному розписі посаду заступника директора з управління персоналом ПАТ «Вітаміни»; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з управлінням персоналом ПАТ «Вітаміни» у зв`язку з незаконним звільненням; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що з вересня 2018 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте наказом від 19 липня 2019 року № 216п, виданим ПАТ «Вітаміни», ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не запропонував йому здійснити переведення на наявні вакантні посади у період з 15 травня 2019 року до 19 липня 2019 року, чим ПАТ «Вітаміни» порушило вимоги частини другої статті 40 КЗпП України.

У зв`язку з наведеним позивач вважав своє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПАТ «Вітаміни» заперечувало проти задоволення позову у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, Дарницький районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач дотримався умов та порядку, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, а тому твердження ОСОБА_1 про незаконність його звільнення з посади заступника директора з управління персоналом ПАТ «Вітаміни» є безпідставними, необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Поведінка позивача під час повідомлення його про наявні вакансії була спрямована саме на штучне створення передумов для подальшого поновлення на роботі та не свідчила про намір скористатися можливістю переведення на іншу роботу.

Апеляційний суд додатково зазначив, що згідно зі штатним розписом ПАТ «Вітаміни» посада заступника директора з управління персоналом входить до служби генерального директора, а тому посилання позивача на те, що він не є заступником генерального директора, є необґрунтованими. З урахуванням правил статті 43-1 КЗпП України згода первинної профспілкової організації ПАТ «ВІТАМІНИ» на звільнення ОСОБА_1 не потрібна.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції усупереч нормам цивільного процесуального права взяв до уваги надані ПАТ «Вітаміни» докази, апеляційний суд відхилив, зважаючи на те, що такі докази надані суду на виконання вимог ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року про витребування доказів, яка була постановлена в порядку, визначеному статтею 84 ЦПК України, та не передбачає обов`язкової умови для направлення учасникам справи копії витребуваних документів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 28 грудня 2020 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суд апеляційної інстанцій ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 25 березня 2019 року у постанові № 1806/2-1093/2011 (провадження

№ 61-19025св18), щодо застосування частини першої статті 229 ЦПК України - дослідження зібраних у справі доказів у сукупності;

від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11-ц (провадження

№ 61-13513св18), щодо застосування правил статей 12 81 ЦПК України, зокрема щодо дотримання принципу процесуальної рівності, а також повного, об`єктивного та всебічного з`ясування судом усіх обставин, що складають предмет доказування;

від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 (провадження № 61-1568св19), щодо застосування частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України;

від 17 вересня 2019 року у справі № 201/1071/18-ц (провадження

№ 61-6047св19), щодо застосування пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, а саме про сприяння учасникам справи у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України;

від 18 листопада 2019 року у справі № 817/894/17 (провадження № К/9901/29705/18), щодо порушення процедури надання згоди профспілкового комітету на звільнення, без вжиття всіх можливих заходів щодо збереження трудових відносин з працівником;

від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19 (провадження №К/9901/1569/20), щодо застосування статті 5-1, частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, а саме про обов`язок роботодавця у сприянні працівникові у збереженні роботи;

від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження

№ 61-38337св18) щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, або іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду;

- апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, щодо застосування частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України;

- суд першої інстанції не врахував, що відповідач подав письмові докази усупереч частині дев`ятій статті 83 ЦПК України, тобто без надсилання копій таких доказів позивачеві;

- суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання про витребування доказів та призначення експертизи;

- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ «Вітаміни» у наданому відзиві просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Відповідач стверджує, що посилання заявника на правові висновки Верховного Суду є надуманими, оскаржувані судові рішення не суперечать цим правовим висновкам Верховного Суду.

Також товариство зауважує, що підставою позову є те, що ОСОБА_1 не запропонували вакантних посад, а не те, що йому відмовили у переведенні на іншу роботу, а тому дослідження питання неправомірної відмови у переведенні на іншу роботу не відповідає предмету доказування у справі з урахуванням підстав позову.

Оскільки позивач не зазначав серед підстав позову відсутність згоди профспілки на його звільнення, то така обставина, на переконання відповідача, не підлягала дослідженню судами.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження.

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Вітаміни» та обіймав посаду заступника директора з управління персоналом.

У підпункті 8.1.1 статті 8 статуту ПАТ «Вітаміни» визначено, що управління та контроль за діяльністю товариства здійснюють: загальні збори товариства, наглядова рада товариства, дирекція товариства, ревізійна комісія товариства.

До компетенції дирекції товариства належить зокрема, визначення організаційної структури товариства (підпункт 11.3.10 статті 11 статуту ПАТ «Вітаміни»).

Протоколом засідання дирекції ПАТ «Вітаміни» від 02 травня 2019 року № 1/05 постановлено рекомендувати генеральному директору вивести із штатного розпису вакансії та переглянути необхідність вакансій у наявній кількості після перерозподілу робіт за підрозділами. Скоротити посаду заступника директора з персоналу, що зменшить навантаження на фонд оплати праці приблизно на 500 000, 00 грн щороку.

Наказом ПАТ «Вітаміни» від 03 травня 2019 року № 150п «Про внесення змін до штатного розпису» у зв`язку із невиконанням плану відвантаження за період з 01 січня 2019 року до 01 квітня 2019 року, з метою зменшення фонду оплати праці внесені зміни до штатного розпису ПАТ «Вітаміни», затвердженого наказом ПАТ «Вітаміни» від 27 березня 2019 року № 110п, із виведенням з 03 травня 2019 року посад за переліком, зазначеним у ньому.

Наказом від 15 травня 2019 року № 88 «Про скорочення штату працівників», виданим генеральним директором ПАТ «Вітаміни» ОСОБА_2 , наказано внести зміни до штатного розпису ПАТ «Вітаміни», скоротивши посаду (штатну одиницю) заступника директора з управління персоналом.

ОСОБА_1 15 травня 2019 року отримав попередження про звільнення.

У повідомленні зазначено про відсутність на підприємстві вакантних посад, які б могли бути запропоновані працівникові.

Наказом ПАТ «Вітаміни» від 16 травня 2019 року № 157п «Про внесення змін до штатного розпису» у зв`язку із виробничою необхідністю внесені зміни до штатного розпису ПАТ «Вітаміни», затвердженого наказом ПАТ «Вітаміни» від 27 березня 2019 року № 110п, із введенням до штатного розпису з 17 травня 2019 року посад за переліком, зазначеним у ньому.

У зв`язку з цим 17 травня 2019 року позивачеві надано для ознайомлення перелік вакантних посад ПАТ «Вітаміни» станом на 17 травня 2019 року. Згідно з актом від 17 травня 2019 року, складеним та підписаним представниками ПАТ «Вітаміни», ОСОБА_1 від ознайомлення із цим переліком вакантних посад відмовився.

Відповідно до наказу ПАТ «Вітаміни» від 26 червня 2019 року № 205-п затверджено нову редакцію штатного розпису товариства.

Після виходу позивача на роботу після тимчасової непрацездатності, в останній день роботи позивача перед звільненням йому був наданий перелік вакантних посад ПАТ «Вітаміни» станом на 19 липня 2019 року. Проте ОСОБА_1 від ознайомлення із переліком вакантних посад відмовився, повідомивши, що ознайомиться лише з наказом про звільнення, отримає розрахунок та трудову книжку, що підтверджується відповідним актом ПАТ «Вітаміни».

Наказом від 19 липня 2019 року № 216п про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 як заступника директора з управління персоналом звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату працівників.

Відповідно до пункту 6 підпункту 11.5.3 статті 11 статуту ПАТ «Вітаміни» до компетенції генерального директора входить наймати та звільняти працівників товариства, в тому числі директорів та головних бухгалтерів філій, представництв, вживати щодо них заходи заохочення та накладення дисциплінарного стягнення відповідно до чинного законодавства України, статуту та актів внутрішнього регулювання товариства.

У межах компетенції генерального директора входить видавати накази, розпорядження і давати вказівки, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства, включаючи філії, представництва та відділення (пункт 7 підпункту 11.5.3 статті 11 статуту ПАТ «Вітаміни»).

Суди встановили, що ОСОБА_1 до генерального директора не звертався із заявою про згоду на переведення його на вакантну посаду технічного директора, а відтак відсутні підстави вважати, що йому відмовлено у такому переведенні.

ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника директора з управління персоналом, був обізнаний про правила переведення працівника та його дій у такому випадку.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 (провадження

№ 61-1568св19), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18)).

Відповідно, виходячи з тлумачення норм частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19 (провадження № К/9901/1569/20)).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець дотримався вимог статей 40 42 43 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про звільнення, а також, що роботодавець пропонував працівнику вакантні місця з моменту повідомлення позивача про звільнення до моменту його звільнення, проте ОСОБА_1 не скористався таким правом, не надав згоди на переведення на іншу посаду, підстав вважати, що роботодавець відмовив працівникові у переведенні на іншу посаду суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, позивач не оскаржував таких дій роботодавця, не доводив їх протиправність.

Наведене свідчить, що заявник не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання роботодавцем правил частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України.

Щодо доводів про необхідність згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти оскаржуваних судових рішень, заявник зазначив про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій правил статті 43 КЗпП України, на обґрунтування чого зазначив про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 817/894/17 (провадження № К/9901/29705/18).

В оцінці таких оводів касаційної скарги Верховний Суд керується принципом диспозитивності.

Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як фактичною, так і правовою підставами позову визначив порушення порядку звільнення працівника у зв`язку із скороченням, що полягає, на його переконання, у невиконанні обов`язку роботодавцем з пропонування працівнику усіх вакантних посад, які існували на підприємстві з моменту попередження працівника про його звільнення до дня такого звільнення. Позивач не визначив підставою позову ту обставину, що роботодавець не отримав згоди профспілкового органу, серед правових підстав також немає такої підстави позову.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, враховуючи, що суд обмежений під час розгляду справи предметом та підставами позову, доводи касаційної скарги про неотримання згоди профспілкового органу на звільнення працівника не підлягають дослідженню, оскільки виходять за окреслені позивачем межі розгляду справи судом; таку підставу позову заявник не зазначав в позовній заяві. Заявник не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом, підставою якого є порушення роботодавцем порядку звільнення працівника у зв`язку з неотриманням згоди профспілки.

Щодо доводів про порушення судами норм процесуального права

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач подав письмові докази усупереч частині дев`ятій статті 83 ЦПК України, тобто без надсилання копій таких доказів позивачеві, а тому не мав брати до уваги ці докази та враховувати їх під час постановлення судового рішення по суті спору.

Матеріали справи свідчать, що такі докази надані на ухвалу суду в поряду статті 84 ЦПК України, а не подані відповідачем відповідно до правил статті 83 ЦПК України, а тому відповідач не мав обов`язку направляти копії цих доказів позивачеві.

Також потрібно врахувати, що суд першої інстанції повідомив позивача про час та дату розгляду справи, після закінчення судового засідання представник позивача ознайомився з такими доказами, про що заявник стверджує у касаційній скарзі, а отже Верховний Суд не встановив грубого (істотного) процесуального порушення в тому, що суд взяв до розгляду докази, надані відповідачем на ухвалу суду, копії яких ПАТ «Вітаміни» не надіслало позивачу, адже, як визнає заявник, його представник ознайомився з такими доказами, що свідчить про те, що він мав усі можливості скористатися своїми процесуальними правами. За наведених обставин справи не можна погодитися з доводами касаційної скарги про порушення процесуальних прав заявника судом першої інстанції. Подібні за змістом висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 (провадження

№ 11-414заі21).

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання про витребування доказів та призначення експертизи, Верховний Суд врахував, що суд першої інстанції, ухвалюючи таке судове рішення, навів обґрунтовані мотиви прийняття такого процесуального рішення, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження з таким рішенням суду та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відхиляючи клопотання позивача про витребування доказів та призначення у справі судової експертизи, суд першої інстанції врахував принцип достатності доказів, розумність строків розгляду справи, принцип змагальності, пропорційності та диспозитивності та строк подання заявлених клопотань на стадії розгляду справи по суті, а також, що клопотання виходить за межі предмета спору та позовних вимог.

Доводи касаційної скарги в цій частині не містять належного обґрунтування протиправності ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення судової експертизи, таку ухвалу заявник не оскаржив разом з рішенням суду по суті спору, не навів міркування, яким чином це призвело до неправильного вирішення спору судами.

В оцінці доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу змагальності, дослідження доказів у справі, Верховний Суд дійшов висновку, що такі доводи не були підтверджені. Заявник не зазначив, які докази не дослідили суди першої та апеляційної інстанцій та не надали їм оцінку, що призвело до ухвалення у справі неправильного судового рішення. Доводи касаційної скарги про порушення судами принципу змагальності сторін також не були підтверджені.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, окремо та всі докази у їх сукупності, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивовано (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11-ц (провадження № 61-13513св18)).

Наведеному правовому висновку оскаржувані судові рішення відповідають, суди належним чином обґрунтували ухвалені у справі судові рішення, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Також Верховний Суд врахував, що у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 1806/2-1093/2011 (провадження

№ 61-19025св18) та від 17 вересня 2019 року у справі № 201/1071/18-ц (провадження № 61-6047св19), на які посилався заявник у касаційній скарзі, немає правових висновків щодо застосування частини першої статті 229 ЦПК України та пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, а тому ці постанови суду касаційної інстанції не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак