Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №461/7568/18
Ухвала КЦС ВП від 09.02.2021 року у справі №461/7568/18

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 461/7568/18

провадження № 61-845св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Христина Олегівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бєлопольська Ірина Романівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Юрій Пилипович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, на рішення Галицького районного суду м. Львова

від 20 серпня 2019 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів:

Шандри М. М., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 11 вересня 2017 року між ним та

ОСОБА_2 укладений договір позики, предметом якого стала грошова сума у розмірі 780 000,00 грн на строк до 25 вересня 2017 року.

У зв'язку з неповерненням вчасно відповідачем грошових коштів

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м.

Одеси з позовом. Під час розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та заявив про готовність провести переоформлення належних йому 3/4 частини квартири

АДРЕСА_1, яке в подальшому не відбулося.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено та з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 780 000,00 грн.

Зазначав, що під час звернення до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду він з'ясував, що 09 серпня 2018 року відповідач подарував належну йому частку своїй дочці ОСОБА_3.

Вважав, що вказаний договір фіктивний.

Крім того, 06 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, а 09 листопада

2018 року відповідно до договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартира передана в іпотеку.

В подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що під час розгляду справи, йому стало відомо, що від ОСОБА_3 спірне майно перейшло у власність ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 29 жовтня 2018 року, виданого в порядку статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Зазначав, що 06 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу спірного майна, а в подальшому щодо спірного майна ОСОБА_5 укладала договір іпотеки з ОСОБА_6. Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1, просив суд:

- визнати недійсним договір дарування 3/4 частки квартири від 09 серпня 2018 року, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О., зареєстрований у реєстрі за № 373;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 12299960446101), видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.

В. ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 12299960446101), від 06 листопада

2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. ;

- визнати недійсним іпотечний договір від 06 листопада 2018 року, предмет іпотеки - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 12299960446101), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме ОСОБА_3 прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру, отже, внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини спірної квартири слід відмовити за безпідставністю.

Також суд врахував, що позивач звертався з позовом до суду для захисту свого порушеного права та рішенням Малиновського районного суду

м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено,

стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 780 000,00 грн. Стороною

ж у договорі дарування чи у похідних договорах позивач не був.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на спірну квартиру, про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, про визнання недійсним іпотечного договору

від 06 листопада 2018 року є похідними від первинної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири,

в задоволенні якої відмовлено, а отже, відсутні підстави для задоволення позову в цілому.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що обдарована ОСОБА_3 набула право власності на дарунок - 3/4 частки квартири

АДРЕСА_1, що підтверджується реєстрацію права власності за нею на зазначений об'єкт нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву і настали реальні наслідки, зумовлені оспорюваним договором, тому відсутні правові підстави для визнання договору дарування фіктивним.

Оскільки позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на спірну квартиру, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, про визнання недійсним іпотечного договору від 06 листопада 2018 року (предмет іпотеки - спірна квартира), є похідними від первинної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири,

в задоволенні якої суд першої інстанції відмовив, тому відсутні підстави для задоволення позову в цілому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дячук П. М., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасуватита ухвалити нове рішення, яким

у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції належним чином не встановили фактичних обставин справи, не звернули уваги на те, що оскаржувані правочини спрямовані на ухилення від майнової відповідальності, не дослідили та не надали належної правової оцінки відеозапису, на якому ОСОБА_2 надає власні усні зобов'язання щодо переоформлення спірної частини квартири на позивача.

Також суди не врахували того, що зазначений правочин вчинений між родичами та після рішення суду про стягнення боргу та напередодні звернення стягнення на рахунок погашення боргу на єдине нерухоме майно ОСОБА_2.

Вважає, що вказані дії ОСОБА_2 спрямовані на ухилення від повернення боргу.

Вказує, що належним та допустимим доказом, що підтверджує умисел сторін на укладення фіктивного правочину, є рішення Малинівського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року (справа № 521/19584/17).

Суди попередніх інстанцій не дослідили ту обставину, чи продовжив

ОСОБА_2 проживати у спірній квартирі після її відчуження.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц,

у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року

у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 554/6547/17 (провадження № 61-15282св19), від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження №61-28761св18), від 04 липня 2018 року

у справі № 462/4611/13-ц (провадження № 61-6130св18), від 18 липня

2018 року у справі № 750/2728/16-ц (провадження №61-8888св18),

від 10 січня 2019 року у справі № 910/17529/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що якщо на виконання правочину передано майно, то такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Доказів умислу сторін на вчинення фіктивного правочину матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошей, відповідно до якого позикодавець передав

у власність, а позичальник прийняв 780 000,00 грн на строк до 25 вересня 2017 року, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін

(а. с. 18-19, т. 1).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня

2018 року (справа № 521/19584/17) позов ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено та стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 780 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення набрало законної сили 02 серпня 2018 року (а. с. 26-27, т. 1).

09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування 3/4 частки квартири, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х. О., зареєстрований у реєстрі за № 373.

Згідно з пунктом 1 договору дарування часток квартири, дарувальник (ОСОБА_2) передає безоплатно у власність, а обдаровувана

(ОСОБА_3) приймає у дарунок 3/4 частки квартири

АДРЕСА_1.

За умовами пункту 7 договору дарування 3/4 частки квартири сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, під опікою і піклуванням не перебувають, не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомити суть цього договору, цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладення договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним

і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені

у ньому.

Згідно з пунктом 8 договору дарування 3/4 частки квартири сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 09 серпня 2018 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування 3/4 частки квартири від 09 серпня 2018 року.

29 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі акта про передачу майна стягувачу

в рахунок погашення боргу від 26 жовтня 2018 року, виданого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н. М. (номер виконавчого провадження 57522274), на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26 жовтня 2018 року, видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 29 жовтня 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва

від 29 жовтня 2018 року.

06 листопада 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р., зареєстрований

у реєстрі за № 3847, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 06 листопада 2018 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 листопада 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Дячук П. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ОСОБА_1, звертаючись до суду із цим позовом, посилався на те, що спірний договір дарування був укладений між сторонами, які

є близькими родичами та відповідно були обізнані про існування судового рішення щодо стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошових коштів, а отже, у сторін договору був відсутній намір щодо настання реальних правових наслідків, обумовлених спірним правочином,

а їхні дії направлені лише на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що обдарована ОСОБА_3 набула право власності на дарунок - 3/4 частки спірної квартири, що підтверджується реєстрацією права власності за нею на зазначений об'єкт нерухомого майна, посилався на те, що внутрішня воля сторін договору відповідала зовнішньому прояву,

і настали реальні наслідки, зумовлені оспорюваним договором, тому вважав, що відсутні правові підстави для визнання договору дарування фіктивним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини 5 статті203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або

в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року

у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ"), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності,

в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб'єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин 2 -4 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня

2018 року (справа № 521/19584/17) його позов до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 780 000,00 грн,

а спірний договір дарування був укладений між сторонами, які є близькими родичами та відповідно були обізнані про існування зазначеного судового рішення, а отже, у сторін договору був відсутній намір щодо настання реальних правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а їхні дії направлені лише на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно.

Суди попередніх інстанцій не перевірили доводів позивача, не встановили, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, збирання доказів, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд процесуальної можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова

від 20 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк