Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа 444/2600/19

провадження № 61-13999св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Гійченська сільська рада Жовківського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді

Зеліска Р. Й., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Цяцяки Р. П., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Гійченська сільська рада) про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1984 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 27 серпня 2018 року № 89 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1" їй надано відпустку без збереження заробітної плати з 27 серпня 2018 року по 09 жовтня 2018 року включно та встановлено, що після закінчення відпустки ОСОБА_1 підлягає негайному звільненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Датою такого звільнення є останній день відпустки. До вказаного розпорядження внесено зміни, згідно з якими відпустку їй надано в період з 30 серпня по 12 жовтня

2018 року (розпорядження від 29 серпня 2018 року № 91).

Позивач вказувала, що повідомленням від 12 жовтня 2018 року № 466/02/-09, надісланим їй на домашню адресу, відповідач запросив її з'явитися до Гійченської сільської ради отримати трудову книжку. Однак, як вказує позивач, із незрозумілих причин трудову книжку їй не видали.

Вважає, що її було звільнено з роботи у зв'язку з тим, що у неї склалися неприязні стосунки з головою Гійченської сільської ради ОСОБА_2, які виникли через вручення йому повістки під час мобілізації, оскільки він усіляко ухилявся від мобілізації, однак після демобілізації був обраний головою Гійченської сільської ради.

Звертає увагу, що звільнення з роботи є повторним, оскільки рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області

від 19 березня 2018 року, розпорядження про її звільнення визнано незаконним та скасовано, її поновлено на займаній посаді.

Вважала, що її звільнення з роботи відбулося із порушенням законодавства, оскільки її не ознайомлено із вакантними посадами, а лише повідомлено про майбутнє звільнення; не запропоновано їй іншу роботу в сільській раді, хоча їй відомо про існування на той час інших вакансій; функціональні обов'язки ведення військового обліку відповідачем не припинено, кількість призовників і військовозобов'язаних, які перебувають на обліку в сільській раді, не зменшилась, кількість посад після виведення зі штату посади військового обліковця та кількість посадових окладів, тобто витратна частина сільської ради, не зменшилась, тому у відповідача не було підстав для зміни в організації виробництва і праці, а скорочення посади військового обліковця є безпідставним.

Позивач стверджувала, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року у справі № 444/1812/17 встановлено, що у Гійченській сільській раді повинна бути одна особа, уповноважена на ведення військового обліку, на повний посадовий оклад, як це було до прийняття рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 21 грудня 2016 року № 9 "Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік", тому суд дійшов висновку про відсутність підстав

у відповідача для скорочення штату працівників.

Крім того, при її скороченні відповідач не врахував, що вона є ветераном праці та має право на пільги та пенсію за віком.

ЇЇ звільнено під час тимчасової непрацездатності.

Звертала увагу, що з таким позовом вона вже зверталася до суду. Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 19 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 27 серпня 2019 року, її позов залишено без розгляду, тому вона змушена повторно звертатися до суду з аналогічним позовом.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити їй строк на звернення до суду;

- визнати незаконним її звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради згідно з розпорядженням Гійченської сільської ради від 12 жовтня 2018 року № 106/02-04 за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 12 жовтня 2018 року № 106/02-04 "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_1";

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 25 жовтня 2018 року № 110/02-04 "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_1";

- поновити її на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Гійченської сільської ради витрати, понесені на отримання професійної правничої допомоги, у розмірі

7 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про скасування розпорядження від 12 жовтня 2018 року, суд першої інстанції вважав, що після того, як відповідач установив, що позивач у день звільнення перебувала на лікарняному, своїм розпорядженням від 23 жовтня

2018 року скасував оскаржуване розпорядження від 12 жовтня 2018 року.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині скасування розпорядження голови Гійченської сільської ради від 23 жовтня 2018 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження від 12 жовтня 2018 року та від 25 жовтня 2018 року винесені Гійченською сільською радою у межах повноважень та на виконання рішення Гійченської сільської ради

від 22 грудня 2017 року № 10, яке на цей час нескасоване та неоспорене.

При цьому суд встановив, що звільнення за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України відбулося без порушення вимог частини 2 статті 40, статті 49-2 КЗпП України, з позивачем проведено розрахунок, у тому числі виплачено вихідну допомогу у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 1 частин и 1 статті 40 КЗпП України. Суд встановив, що у відповідача відбулося скорочення чисельності та штату працівників апарату управління сільської ради.

Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, пропущеного з поважних причин, та клопотання відповідача про застосування строків звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що порушень прав позивача не встановлено, тому

у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю. Підстави для застосування наслідків спливу строку звернення до суду відсутні.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не встановив, спростував доводи апеляційної скарги щодо відсутності змін

в організації виробництва та праці Гійчинської сільської ради.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня

2020 року задоволено заяву Гійченської сільської ради про стягнення судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користьГійченської сільської ради 3 000 грн судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області

від 30 квітня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 17 серпня 2020 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семенини В. І., витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

08 лютого 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Мотиви касаційної скарги ОСОБА_1 у цілому зводяться до того, що заявник не погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, вказує, що їх висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Заявник стверджує, що відповідач не надав доказів, що у нього відбулися зміни в організації виробництва та праці. У рішеннях від 21 грудня 2016 року № 9 та від 22 грудня 2017 року № 10, якими затверджено шатні розписи та кошторис видатків на утримання апарату Гійченськї сільської ради на

2017-2018 роки, не зазначено причин та підстав проведення відповідачем змін у штатному розписі. Стверджує, що необхідність у посаді військового обліковця не відпала, кількість військовозобов'язаних осіб не зменшилася.

Суди не врахували, що відповідач звільнив її з порушенням вимог статей 42, 49-2, частини 2 статті 40 КЗпП України, оскільки письмового повідомлення про персональне вивільнення вона не отримувала, відповідач не пропонував їй іншу вакантну посаду у сільській раді та не врахував при скороченні, що вона має похилий вік, є ветераном праці, має пільги.

Вказує, що в рішенні Жовківського районного суду Львівської області

від 23 жовтня 2017 року у справі № 444/1812/17 встановлено неправомірність дій відповідача щодо скорочення посади, яку вона займала, оскільки він не подавав звіт про заплановане вивільнення працівника форми 4-ПН, обставини, встановлені в судовому рішенні, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Крім того, посилається на положення частин 3 та 4 статті 11 Закону України "Про відпустки" та вказує, що заяву про продовження відпустки вона не подавала, своєї згоди про перенесення відпустки не надавала, тому вважає, що відповідач не мав права 29 серпня 2018 року виносити розпорядження № 91, продовжувати її відпустку, а отже, змінювати дату звільнення. Тому розпорядження відповідача про її звільнення підлягає скасуванню, оскільки відсутні заяви про продовження терміну її відпустки у зв'язку з непрацездатністю.

Стверджує, що відповідно до вимог статті 233 КЗпП України вона

21 листопада 2018 року звернулася до суду з позовом, який залишено без розгляду ухвалою суду, тому її повторне звернення 26 вересня 2019 року до суду з цим позовом відбулося у місячний строк з моменту ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення, одночасно вона заявила клопотання про поновлення строку на звернення до суду, однак суд першої інстанції це клопотання не вирішив.

Відповідач не повернув їй трудову книжку ні після звільнення, ні під час розгляду справи в суді, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

Не погоджується з рішенням суду в частині задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу адвоката, оскільки суд не врахував, що вона є особою похилого віку, живе на одну пенсію. Стверджує, що голова сільської ради одноосібно вирішив укласти договір про надання правничої допомоги без рішення виконкому Гійченської сільської ради, що є порушенням вимог статті 22 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування". При цьому не погоджується із розмірами судових витрат, які визначено судом, посилається на положення статті 137 ЦПК України як на підставу для скасування судових рішень у цій частині, вказує, що відповідач не долучив документи, що підтверджують понесені витрати - рішення виконкому Гійченської сільської ради про надання згоди, дозволу на укладення договору про надання правничої допомоги на суму 7
000 грн та підписаного акта виконаних робіт на цю суму.

Вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуального закону, оскільки ухвалив судове рішення за її відсутності та відсутності її представника і не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи, заявлене з поважних причин.

Вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18),

від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року Гійченська сільська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити подану касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що прийняті без порушень вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 грудня 1984 року прийнята на посаду військового обліковця Гійченської сільської ради.

Рішенням Гійченської сільської ради від 21 грудня 2016 року № 9 затверджено штатний розпис та кошторис видатків на утримання апарату Гійченської сільської ради на 2017 рік.

Рішенням виконкому Гійченської сільської ради від 11 липня 2017 року № 35 обов'язки щодо ведення військового обліку Гійченської сільської ради покладено на спеціаліста II категорії.

Рішенням Гійченської сільської ради від 22 грудня 2017 року № 10 затверджено штатний розпис та кошторис видатків на утримання апарату Гійченської сільської ради на 2018 рік згідно з додатком № 1.

Рішенням Гійченської сільської ради від 20 грудня 2018 року № 9 затверджено штатний розпис та кошторис видатків на утримання апарату Гійченської сільської ради на 2019 рік.

У вказаних штатних розписах відсутня посада військового обліковця

у Гійченській сільській раді.

Проведено скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами

в організації виробництва та праці у роботодавця - Гійченської сільської ради.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року у справі № 444/1812/17, яке постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2018 року залишено без змін,

ОСОБА_1 поновлено на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради з 04 липня 2017 року.

27 березня 2018 року Гійченська сільська рада поштовим листом з описом та повідомленням про вручення надіслала ОСОБА_1 повідомлення про припинення з нею трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Листом від 27 березня 2018 року Гійченська сільська рада запропонувала ОСОБА_1 зайняти вільну посаду в установі шляхом переведення на посаду двірника на сезонну зайнятість повної ставки. У листі вказано, що інші вакантні посади у 2018 році у Гійченській сільській раді відсутні.

Вказані повідомлення ОСОБА_1 отримала 30 березня 2018 року.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 27 серпня 2018 року № 89 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області ОСОБА_1" надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1 з 27 серпня 2018 року по 09 жовтня 2018 року, включно на

44 дні.

У розпорядженні встановлено, що після закінчення відпустки військовий обліковець ОСОБА_1 підлягає негайному звільненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Датою звільнення

є останній день відпустки.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради Жовківського району від 29 серпня 2018 року № 91 "Про внесення змін до розпорядженнями голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області від 27 серпня 2018 року № 89 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1"", враховуючи надані ОСОБА_1 листки непрацездатності, продовжено раніше надану основну щорічну відпустку до 29 серпня 2018 року, з метою врегулювання термінів відпусток, внесено зміни до пункту 1 розпорядження від 27 серпня 2018 року № 89 "Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1" та викладено його в новій редакції: "надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_1 з 30 серпня 2018 року по 12 жовтня

2018 року, включно на 44 календарних днів".

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 12 жовтня 2018 року № 106/02-04 ОСОБА_1 звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

12 жовтня 2018 року Гійченською сільською радою на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення № 466/02/-09, у якому ОСОБА_1 повідомлено, що розпорядженням голови Гійченської сільської ради

від 12 жовтня 2018 року № 106/02-04 її звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, запропоновано прибути до Гійченської сільської ради для отримання трудової книжки.

Повідомлення ОСОБА_1 отримала 18 жовтня 2018 року.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 23 жовтня 2018 року скасовано розпорядження голови Гійченської сільської ради від 12 жовтня 2018 року № 106/02-04.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 25 жовтня 2018 року № 110/02-04 ОСОБА_1 звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

25 жовтня 2018 року Гійченська сільська рада письмово повідомила ОСОБА_1 про те, що розпорядженням голови Гійченської сільської ради від 25 жовтня 2018 року № 110/02-04 її звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, запрошено до Гійченської сільської ради для отримання трудової книжки. Роз'яснено, що у разі отримання адміністрацією сільської ради письмової згоди на відправлення трудової книжки поштою, її буде надіслано за вказаною адресою та надіслано завірені копії розпорядження про звільнення від 25 жовтня 2018 року № 110/02-04.

Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримала поштою 23 листопада

2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням. Трудову книжку не отримала, письмової згоди на її пересилання відповідачу не надала.

Відповідач провів повний розрахунок з позивачем, у тому числі виплатив їй вихідну допомогу у зв'язку з припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 19 березня 2019 року у справі № 444/3604/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Гійченської сільської ради про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 19 березня 2019 року залишено без змін.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулася 02 жовтня 2019 року.

20 листопада 2019 року між Гійченською сільською радою та адвокатом Адвокатського бюро "Михайла Блонського" укладений договір про надання правничої допомоги № 20/11. За вказаним договором адвокатом

Блонським М. А. надано послуги. Зокрема, здійснено ознайомлення

з матеріалами позовної заяви (2 год х 1000 грн) - 2 000 грн, підготовлено відзив на позовну заяву (5 год х 1000 грн) - 5 000 грн.

Надані послуги та понесені витрати підтверджено завіреними копіями документів, а саме: договором про надання правової допомоги

від 22 листопада 2019 року № 22/11, актом про надання послуг

від 22 листопада 2019 року № 22/11, платіжним дорученням

від 28 листопада 2019 року № 93 на суму 7 000 грн, описом вкладення

у цінний лист про надіслання відзиву на позовну заяву з додатками

22 документи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій встановили, що внаслідок змін в організації виробництва і праці, які пов'язані зі зміною структури та штатного розпису, військовий обліковець Гійченської сільської ради ОСОБА_1 була попереджена про можливе її вивільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. При цьому ОСОБА_1, на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано вакантну посаду двірника на сезонну зайнятість повної ставки у Гійченській сільській раді, на яку ОСОБА_1 не погодилась.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади військового обліковця Гійченської сільської ради у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників апарату управління сільської ради відбулося на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог, викладених

у статтях 43-1, 49-2 КЗпП України.

Правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що не підлягає застосуванню положення частин 1 , 2 статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі у даній установі, оскільки фактично відбулося скорочення чисельності та штату єдиної посади апарату управління сільської ради, яку займала позивач, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині на увагу не заслуговують.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не відбулося змін

в організації виробництва і праці, які пов'язані зі зміною структури та штатного розпису, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини 2 статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Таким чином, організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та

є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) від 24 лютого 2021 року у справі № 136/171/19 (провадження № 61-21643св19).

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 вказувала, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року

у справі № 444/1812/17 встановлено відсутність підстав для скорочення штату працівників, зокрема військового обліковця, оскільки кількість призовників і військовозобов'язаних, які перебувають на обліку в сільській раді станом на 01 січня 2017 року, не зменшилась, а на військовому обліку ради перебуває більше 500 осіб, тому не має підстав для скорочення посади військового обліковця або покладання цих обов'язків на іншого працівника. Колегія суддів спростовує доводи касаційної скарги, оскільки Львівський апеляційний суд постановою від 19 березня 2018 року рішення Жовківського районного суду Львівської області 23 жовтня

2017 року залишив без змін та вказав, що оскільки обов'язки військового обліковця покладено на спеціаліста ІІ категорії Гійченської сільської ради, то ведення військового обліку продовжено, чим виконано вимоги пунктів 10-12,23 постанови Кабінету Міністрів України від 07 грудня

2016 року № 921 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних". Однак право позивача порушено, оскільки її звільнено під час тимчасової непрацездатності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у справі № 444/1812/17 дійшов висновку про незаконне звільнення ОСОБА_1 у період тимчасової непрацездатності, тому доводи касаційної скарги про відсутність підстав для скорочення штату працівників, зокрема посади військового обліковця Гійченської сільської ради не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про те, що організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Щодо скасування розпорядження про звільнення від 12 жовтня 2018 року.

Згідно з частиною 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п'ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 04 вересня

2019 року № 6-р (II)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 3 статті 40 КЗпП України.

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що положеннями частини 3 статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення

є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з іншими категоріями.

Таким чином, положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Оскільки розпорядження Гійченської сільської ради від 12 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового обліковця Гійченської сільської ради з 12 жовтня 2018 року видано у період, коли остання була непрацездатною (перебувала на лікарняному), ураховуючи, що позивача звільнено за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про те, що розпорядженням від 12 жовтня

2018 року порушуються права позивача, визначені частиною 3 статті 40 КЗпП України, тому правильно скасував вказане розпорядження своїм розпорядженням від 23 жовтня 2018 року.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання недійсним та скасування розпорядження Гійченської сільської ради від 12 жовтня

2018 року № 106/02-04.

Доводи касаційної скарги про те, що розпорядження від 27 серпня

2018 року № 89 прийнято з порушенням, оскільки воно не містить відомостей про її звільнення, про посаду, з якої її звільняють, крім того, її щорічну відпустку продовжено без її згоди, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вказане розпорядження не було предметом оскарження у суді першої інстанції, а суд касаційної скарги перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи ОСОБА_1 щодо невручення їй за час судового розгляду трудової книжки відповідачем, що є підставою для задоволення її позову, колегія суддів спростовує, оскільки встановлено, що матеріали справи містять відомості про те, що відповідач у день звільнення ОСОБА_1 направив їй лист з вимогою з'явитися за отриманням трудової книжки, чи надати письмову згоду на її пересилання (том 1, а. с. 75-77). Оскільки роботодавець виконав свій обов'язок щодо видачі трудової книжки звільненому працівнику, підстав для застосування положень частини 4 статті 235 КЗпП України не вбачається.

Посилання у касаційні скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права колегія суддів спростовує, оскільки матеріали справи містять відомості про обізнаність позивача про дату, час та місце перегляду справи в апеляційному порядку (том 1, а. с. 209). У силу положень статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь

у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18),

від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційних скарг, зокрема, щодо застосування положення статті 233 КЗпП України та розподілу судових витрат, переважно зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У зв'язку із закінченням касаційного перегляду справи клопотання

ОСОБА_1, подане у березні 2021 року у порядку статті 436 ЦПК України, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 квітня

2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець