Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2020 року у справі №753/169/20

Постанова

Іменем України

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 753/169/20-ц

провадження № 61-18022св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визначення Ѕ частки у праві власності.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 05 жовтня 1985 року по 05 липня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. За час шлюбу з ОСОБА_6 ними було придбано майно: квартира АДРЕСА_1 та житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан; земельна ділянка в с. Осички Радомишльського району Житомирської області, розміром 0,2500 га за кадастровим номером 1825087400:06:002:0030 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. На запит приватного нотаріуса Кобалії І. В. з Осичківської сільської ради було отримано копію заповіту ОСОБА_6, згідно якого останній заповів усе належне йому майно ОСОБА_4 дочці ОСОБА_6 від шлюбу, зареєстрованого 23 березня 2002 року.

Позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Постановою від 17 грудня 2019 року приватний нотаріус Кобалія І. В. відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій.

Зазначала, що квартира АДРЕСА_1 придбана шляхом інвестування у житлове будівництво на підставі інвестиційного договору від 19 березня 2001 року, та належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, був відбудований на земельній ділянці, права на яку було отримано разом з придбаною у 1994 році хатою. У березні 1999 року у будинку сталася пожежа. Відновлення пошкодженого будинку було розпочато в травні 1999 року, та повністю відновлено у 2000 році.

Вважала, що видача виконавчим комітетом Осичківської сільської ради 04 вересня 2001 року свідоцтва про право власності на житловий будинок не припиняє права спільної сумісної власності на будинок.

Крім того вона зазначала, що при визнанні за особою права власності на будинок за нею також визнається право власності на земельну ділянку у розмірі її частки в праві власності на будинок.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила визначити частку ОСОБА_1 в розмірі Ѕ в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан, - та земельну ділянку в с. Осички Радомишльського району Житомирської області розміром 0,2500 га за кадастровим номером 1825087400:06:002:0030 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира та житловий будинок на момент смерті належали ОСОБА_6.

Документи, що підтверджують набуття права на майно одержані ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з позивачем. Поділ спільного сумісного майна за життя ОСОБА_6 не відбувався, а тому майно не може бути виділено на користь позивача після смерті спадкодавця, оскільки доказів участі позивача у придбанні майна під час шлюбу та після його розірвання не надано.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Визначено частку ОСОБА_1 в розмірі Ѕ в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан, - та земельну ділянку в с. Осички Радомишльського району Житомирської області розміром 0,2500 га за кадастровим номером undefined (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що спірне майно було придбано подружжям під час шлюбу, тому в силу положень статті 22 КпШС України є об'єктами спільної сумісної власності. Також апеляційний суд виходив із того, що розірвання шлюбу не свідчить про порушення права власності, а після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуто за час шлюбу. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відмова державного нотаріуса від 17 грудня 2019 року у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на частку у спільному майні є моментом порушення її права власності та саме з цього моменту починається трирічний перебіг позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 рокупредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді справи не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 756/8303/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 755/10283/16, при цьому, неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, не враховано фактичні обставини справи та неповно їх досліджено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 1985 року по 05 липня 2001 року. Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають двоє дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

19 березня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 укладено інвестиційний контракт № 24037 про інвестування у житлове будівництво.

Відповідно до положень пункту 1.3 контракту, довіритель може отримати відповідну квартиру лише за умови інвестування 100 відсотків загальної площі цієї квартири на умовах цього контракту.

19 березня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного контракту № 24037.

Згідно пунктом 1.1. додаткової угоди, інвестування 100 відсотків загальної площі є підставою для закріплення за довірителем конкретної квартири шляхом укладення цієї угоди.

Відповідно до пункту 1.2. за цією додатковою угодою компанія зобов'язується своїми силами і засобами, за рахунок залучених від довірителів коштів, збудувати і передати довірителю конкретне житло (об'єкт інвестування), вказане у п. 2.1. цієї угоди, будівництво якого довіритель повністю профінансував та готовий прийняти у свою власність.

27 липня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 підписано акт приймання-передачі квартири інвестору. 09 жовтня 2001 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру.

26 березня 1999 року в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, виникла пожежа, що підтверджується повідомленням пожежної частини № 6 від 30 березня 1999 року.

15 травня 2001 року видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, наданої ОСОБА_6 в АДРЕСА_2.

22 червня 2001 року видано технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2.

04 вересня 2001 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 05 серпня 2019 року.

11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобалія І. В. заведено спадкову справу, за заявою ОСОБА_2

19 серпня 2008 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Осичківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, згідно якого заповів житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 та квартиру, що розташована в АДРЕСА_1, та все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і те, що належатиме на день смерті дочці ОСОБА_4.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобалія І. В. від 17 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на Ѕ частину квартири, житлового будинку та земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Статтями 22 та 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції, чинній на момент набуття у власність спірного майна) визначено, що нажите подружжям за час шлюбу майно є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини 2 статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно частини 2 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована зацікавленою стороною, яка може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

У частині 2 статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина 5 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені вимоги закону, апеляційний суд, встановивши, що спірне майно було набуто подружжям під час шлюбу на підтвердження чого позивачем надано належні та допустимі докази, при цьому презумпція спільності права власності на майно подружжя відповідачем не спростована, обґрунтовано вважав, що в силу положень статті 22 КпШС України, яка кореспондується з положеннями статті 70 СК України, є об'єктом спільної сумісної власності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Також апеляційний суд правильно виходив із того, що розірвання шлюбу не свідчить про порушення права власності, а після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуто за час шлюбу.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, не пропущено ОСОБА_1, оскільки у грудні 2019 року позивач дізналась про порушене право з постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а з позовом звернулась до суду у січні 2020 року.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 756/8303/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 755/10283/16, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у цих постановах.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення суду

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада

2020 року в частині визначення 1/2 частки у праві власності на нерухоме майно та виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада

2020 року в частині стягнення судових витратдо закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська