Історія справи

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 344/9143/17

провадження № 61-38115св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2018 року у складі головуючого-судді Островського Л. Є. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Девляшевського В. А., Максюти І. О.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» (далі - ТОВ ТВК «Львівхолод») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 30 листопада 2015 року працювала касиром торгівельного залу в магазині «Рукавичка». Із запису у трудовій книжці, яку вона отримала 19 липня 2017 року рекомендованим листом, вона дізналася про те, що її звільнено на підставі наказу № 846 від 25 листопада 2016 року. Крім того, в цей же день вона отримала лист про те, що в день звільнення з нею проведений розрахунок, який вона не отримувала.

Позивач вважає, що її звільнено незаконно, у зв'язку з чим просила поновити її на роботі на посаді касира торгівельного залу в магазині «Рукавичка», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2016 року по день поновлення на роботі, а також кошти за чотири дні, які вона перебувала у відрядженні.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення її прав при звільненні.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що акт про невихід на роботу та рішення профспілки не може бути підтвердженням порушення позивачем трудової дисципліни, а засвідчує лише наявність певних обставин. Крім того, суди не звернули уваги на те, що відповідачем не було дотримано положення статті 149 КЗпП України, якою передбачено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У серпні 2018 року ТОВ ТВК «Львівхолод» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

До такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що з 01 грудня 2015 року ОСОБА_4 працювала в ТОВ ТВК «Львівхолод» на посаді касира торгівельного залу магазину «Рукавичка».

З наказу про прийняття на роботу № 4461 від 26 листопада 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, про що свідчить її підпис.

Наказом Генерального директора ТОВ ТВК «Львівхолод» № 846-к від 25 листопада 2016 року ОСОБА_4 звільнено з посади касира торговельного залу магазину «Рукавичка» з 30 листопада 2016 року, у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов'язків, Правил внутрішнього трудового розпорядку, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Судами встановлено, що позивач тричі протягом 2016 року притягувалася до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а саме: наказом № 272-к від 24 травня 2016 року - за систематичне запізнення на роботу, відсутність на робочому місці в робочий час, невиконання посадових обов'язків та Правил внутрішнього трудового розпорядку; наказом № 296-к від 01 червня 2016 року - за порушення трудової дисципліни та відсутність на робочому місці в робочий час, порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку; наказом №787-к від 02 листопада 2016 року - за грубі порушення дисципліни, пов'язаної із відсутністю на робочому місці.

Крім того, як вбачається з табеля обліку і використання робочого часу за листопад 2016 року, ОСОБА_4 була присутня на роботі 1, 2, 3 листопада 2016 року, а з 4 листопада по 30 листопада 2016 року була відсутня на робочому місці.

04 листопада 2016 року директором департаменту персоналу ТОВ ТВК «Львівхолод» голові первинної профспілкової організації внесено подання про припинення трудового договору із ОСОБА_4 за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Крім того, листом ТОВ ТВК «Львівхолод» від 14 листопада 2016 року ОСОБА_4 було повідомлено про те, що вона була відсутня на роботі, безпосереднього керівника не повідомила про причини відсутності, не надала жодних документів, що можуть підтвердити поважні причини такої відсутності. У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 запрошено з'явитися на роботу або в сектор кадрів і надати письмові пояснення причин відсутності на роботі за адресою: м. Львів, вул Угорська,22.

24 листопада 2016 року ОСОБА_4 надала письмові пояснення, зазначивши, що її не було на роботі, у зв'язку з тим, що вона хворіла, до лікаря не зверталася. Крім того, у її сина було день народження, про що вона повідомила адміністратора 09 листопада 2016 року.

З протоколу № 46 засідання профспілкового комітету ТОВ ТВК «Львівхолод» від 25 листопада 2016 року вбачається, що профспілковою організацією розглянуто подання директора департаменту персоналу ТОВ ТВК «Львівхолод» та надано згоду на припинення трудового договору із ОСОБА_4, у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України).

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що звільнення ОСОБА_4 було здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що судами не надано належної правової оцінки тому, що позивача було звільнено незаконно за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України - за систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на неї обов'язків, так як особу не може бути притягнуто до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, є безпідставними, оскільки до позивача перед звільненням застосовувалися дисциплінарні стягнення у вигляді догани за різні дисциплінарні проступки вчинені в різний проміжок часу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому на час вчинення позивачем наступного дисциплінарного проступку попередні, в силу вимог статті 151 КЗпП України, не були погашені, що свідчить про те, що позивача було звільнено з дотриманням вимог трудового законодавства.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі «Христов проти України», заява № 24465/04 від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик