Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2021 року у справі №638/3207/18

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 638/3207/18

провадження № 61-10625св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2020 року у складі судді Шишкіна О. В. тапостанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н.

П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 04 серпня 1990 року до

29 березня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними набуто у власність нежитлові приміщення АДРЕСА_1.

Оскільки згоди щодо поділу вказаного майна сторонами досягнуто не було, позивач просила виділити їй Ѕ частину зазначених нежитлових приміщень.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлові цокольні приміщення з влаштованим окремим входом АДРЕСА_1, загальною площею 133,3 кв. м, з яких основна площа складає 68,0 кв. м, а допоміжна 65,3 кв. м та виділено у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині вказаних нежитлових цокольних приміщень.

Судові рішення мотивовані тим, що за час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали вищезазначене майно, а тому воно підлягає поділу шляхом визнання за сторонами права власності по Ѕ його частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19, від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірне майно було придбано ним за власні кошти, що також встановлено у рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова

від 05 травня 2010 року та в ухвалі цього ж суду від 17 травня 2010 року

у справі № 2-7296/10, а тому такі обставини у силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не потребують доказуванню. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Суди не врахували встановлені у обставини, відповідно до яких вказані нежитлові приміщення були придбані відповідачем за власні кошти.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 серпня 1990 року до 29 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О. М., відповідач ОСОБА_2 придбав нежитлові приміщення підвалу АДРЕСА_1.

Після набуття у власність спірного майна, в зазначених нежитлових приміщеннях було здійснено реконструкцію.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова

від 05 травня 2010 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 травня 2010 року про виправлення описки, (справа № 2-7296/2010) за відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові цокольні приміщення з влаштованим окремим входом АДРЕСА_1.

У справі містяться договори щодо добровільного розподілу спільного майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_3, квартири АДРЕСА_4, земельної ділянки та розташованому на ній житлового будинку на

АДРЕСА_5, а також автомобілів Toyota, Volkswagen, Kia

(а. с. 128-132, т. 1).

Разом з тим, спірні приміщення предметом добровільного поділу між подружжям не були.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, встановивши, що спірне нерухоме майно набуте сторонами у період шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом виділення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині нежитлових цокольних приміщень з влаштованим окремим входом АДРЕСА_1, загальною площею 133,3 кв. м.

Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти, доводи касаційної інстанції про належність спірного майна на праві особистої приватної власності відповідача безпідставні.

Доводи касаційної скарги про те, що придбання ним зазначеного нерухомого майна підтверджується встановленими у рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 травня 2010 року та в ухвалі цього ж суду від 17 травня 2010 року у справі № 2-7296/10 обставинами є помилковими, оскільки зі змісту судових рішень вбачається, що таких обставин суд першої інстанції не встановлював. Зазначення у описовій частині судового рішення щодо проведення ОСОБА_2 реконструкції за власні кошти є відображення судом стислого викладу позиції позивача, а не встановлення фактичних обставин, які зазначаються у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не брала участі у зазначеній справі, а тому встановлені у зазначених судових рішеннях обставини в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не є преюдиційними для вирішення цього спору та не звільняє відповідача від спростування презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя у загальному порядку.

Посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19, від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 є необґрунтованими, оскільки відповідачем всупереч положенням частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України не надано доказів, що спірне майно було придбано та реконструйовано за його особисті кошти, а тому відсутні підстави вважати це майно його особистою власністю. Отже, суди попередніх інстанцій розглянули дану справу із врахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 15 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 24 травня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович