Історія справи

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 559/600/17

провадження № 61-20312св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Дубенська місцева прокуратура Рівненської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 грудня 2017 року у склад судді Ралець Р. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, Дубенської місцевої прокуратури Рівненської області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 07 квітня 2004 року вона прийнята на роботу на посаду директора Дубенського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян.

18 лютого 2011 року Дубенським міжрайонним прокурором порушено кримінальну справу № 58/24-11 за фактом умисного, в інтересах третіх осіб, використання службовими особами Дубенського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

06 травня 2011 року старшим слідчим Дубенської міжрайонної прокуратури Заяць Ю. Є. порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та пред'явлено їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КПК України, а саме: зловживання службовим становищем, тобто умисне використання службового становища в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, що заподіяло тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Цього ж дня, згідно з постановою слідчого їй було обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 липня 2016 року ОСОБА_4, обвинувачену за частиною другою статті 364 КК України, визнано невинуватою та виправдано за відсутністю в її діях складу злочину. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний ОСОБА_4 06 травня 2011 року, скасовано. У задоволенні заявленого цивільного позову Дубенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дубенського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян про стягнення з ОСОБА_4 439 315,58 грн відмовлено за безпідставністю.

Посилаючись на те, що позивач перебувала під слідством і судом з 06 травня 2011 року до 18 липня 2016 року, тобто 62 місяці 12 днів, а також на те, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, застосуванням запобіжного заходу та інших процесуальних дій, що обмежують її права, їй було завдано моральної шкоди, просила стягнути з держави України 595 200,00 грн заподіяної моральної шкоди.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з держави України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 297 600,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з держави України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету України з єдиного казначейського рахунку на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 4 464,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи з частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статті 3 Конституції України, статей 16, 23, 1176 ЦК України та статей 1-3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», повністю доведено факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок перебування під слідством та судом понад 62 місяці, що завершилось винесенням судом виправдувального вироку.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно, всебічно і повно встановив обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосував правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно визначили розмір моральної шкоди та помилково виходили з розміру однієї мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Суд встановив, що 18 лютого 2011 року Дубенським міжрайонним прокурором порушено кримінальну справу № 58/24-11 за фактом умисного, в інтересах третіх осіб, використання службовими особами Дубенського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

06 травня 2011 року старшим слідчим Дубенської міжрайонної прокуратури Заяць Ю.Є. порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

06 травня 2011 року старшим слідчим Дубенської міжрайонної прокуратури Заяць Ю. Є. ОСОБА_4 у кримінальній справі № 58/24-11 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КПК України, а саме: зловживання службовим становищем, тобто умисне використання службового становища в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, що заподіяло тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам. Того ж дня, постановою слідчого ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд.

Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 січня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 за частиною другою статті 364 КК України направлено Дубенському міжрайонному прокурору Рівненської області для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 11 березня 2014 року постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 січня 2014 року щодо повернення кримінальної справи на додаткове розслідування скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду.

Постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 червня 2015 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 за частиною другою 364 КК України направлено Дубенському міжрайонному прокурору Рівненської області для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 листопада 2015 року апеляцію позивача було задоволено, постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 червня 2015 року про повернення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 за частиною другою статті 364 КК України Дубенському міжрайонному прокурору Рівненської області для проведення додаткового розслідування скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 липня 2016 року ОСОБА_4, обвинувачену за частиною другою статті 364 КК України, визнано невинуватою та виправдано за відсутністю в її діях складу злочину. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний ОСОБА_4 06 травня 2011 року, скасовано. У задоволенні заявленого цивільного позову Дубенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дубенського районного територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян про стягнення з ОСОБА_4 439 315,58 грн відмовлено за безпідставністю.

Суди встановили, що ОСОБА_4 внаслідок неправомірного кримінального переслідування перебувала під слідством і судом з 06 травня 2011 року до 18 липня 2016 року, тобто 62 місяці 12 днів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертається) моральна шкода.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдала моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Наслідком перебування позивача під слідством і судом стало завдання ОСОБА_4 моральних та душевних страждань, пов'язаних тривалим кримінального переслідування, втратою позивачем можливості повноцінно себе реалізувати у професійному плані, порушенням звичайного способу життя, істотністю змін в особистому житті та спілкуванні з оточуючими, підривом репутації, тощо.

Суди встановивши, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення понад 62 місяці, що встановлено виправдувальним вироком суду, дійшли правильного висновку, що ОСОБА_4 має право на відшкодування немайнової (моральної), спричиненої такими незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку розміру моральної шкоди не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому, визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а суд, виходячи із обставин конкретної справи, може визначити і більший розмір відшкодування.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на який послався суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Однак, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосовували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв А. О. Лесько С. П. Штелик