Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №264/1419/18

Постанова

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 264/1419/18

провадження № 61-7277св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2019 року

в складі судді Іванченко А. М. та постанову Донецького апеляційного суду

від 25 березня 2020 року в складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Пономарьової О. М., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки припиненими.

Позовна заява мотивована тим, що 03 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"

(далі - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 24 800 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,4 % річних

з кінцевим терміном повернення до 04 грудня 2017 року.

Кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки, укладеним

03 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та банком.

Також з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань

АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 03 грудня 2007 року уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2010 року у справі № 2-8632/2010 стягнуто солідарно

з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 515,15 дол. США, що еквівалентно 217 416,45 грн.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня

2012 року у справі № 0520/4902/2012 замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ "УкрСиббанк" по виконавчому листу, виданому 20 жовтня 2010 року Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області, на його правонаступника ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 12 липня

2013 року у справі № 264/4966/13-ц надано ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 розстрочку на 5 років для погашення суми, стягнутої на користь ПАТ "Дельта Банк", у розмірі 27 515,15 дол. США, що еквівалентно 217 416,45 грн, судових витрат: судового збору - 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн, зі сплатою щомісяця по 3 189,43 грн не пізніше 23 числа кожного місяця до остаточного погашення боргу.

Відповідно до постанови державного виконавця Кальміуського відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецької області (далі - Кальміуський ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецької області) від 18 січня 2018 року виконавче провадження № 23739732 з примусового виконання виконавчого листа № 208632 закінчено у зв'язку з виконанням документа у повному обсязі.

Вказувала, що зобов'язання за кредитним договором припилилося у зв'язку з його виконанням у повному обсязі, відповідно, іпотека, як забезпечувальне зобов'язання, також припинилася.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати зобов'язання за кредитним договором від 03 грудня 2007 року припиненими у зв'язку з їх виконанням; визнати припиненою іпотеку щодо квартири

АДРЕСА_1 у зв'язку

з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано зобов'язання за кредитним договором, укладеним 03 грудня

2007 року між АКІБ "УкрСиббанк ", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1, припиненими у зв'язку з їх виконанням ОСОБА_1.

Визнано припиненим іпотечний договір від 03 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого

є ПАТ "Дельта Банк", посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т. В. за реєстровим номером
6303.

Стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір

у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звернення банку до суду

з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2010 році змінило строки виконання зобов'язання і, оскільки заборгованість відповідачем повністю погашена, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження

від 18 січня 2018 року, то кредитний договір вважається припиненим,

а договір іпотеки як забезпечувальне зобов'язання також припинив свою дію у зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а боржник ОСОБА_1 у спірних правовідносинах свої зобов'язання виконала повністю. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання. При статтями 400, 401, 416 ЦПК Україниодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних

з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання. Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на час виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв'язку з цим основного зобов'язання, іпотека також припиняється. Оскільки наданими ОСОБА_1 доказами підтверджено виконання нею основного зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, то обґрунтованими

є вимоги про припинення додаткового зобов'язання - договору іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме - неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18), від 27 листопада 2019 року

у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12.

Касаційна скарга також мотивована тим, що зобов'язання позичальника перед кредитором не виконані у повному обсязі, станом на 11 травня

2018 року існує заборгованість у розмірі 1 386 667,18 грн. Суди залишили поза увагою, що строк дії кредитного договору встановлено до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів та (або) пені, у разі її нарахування.

Разом з тим, суди залишили поза увагою право кредитора на нарахування сум відповідно до статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У зв'язку з наявністю заборгованості за кредитним договором, цей правочин не може бути визнано припиненим у зв'язку з повним фактичним виконанням зобов'язання та, відповідно, не може бути визнаний припиненим й іпотечний договір.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. 21 квітня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 03 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", назву якого змінено на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі

24 800 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,4 % річних з кінцевим терміном повернення до 04 грудня 2017 року.

Разом з тим, у пункті 10.5 кредитного договору зазначено, що строк його дії встановлюється з дня укладення договору і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів та (або) пені, у разі її нарахування.

Кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки, укладеним

03 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ "УкрСиббанк".

Також з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань

АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 03 грудня 2007 року уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки він діє з моменту його нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлює основне зобов'язання.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2010 року у справі № 2-8632/2010 стягнуто солідарно

з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 515,15 дол. США, що еквівалентно 217 416,45 грн.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня

2012 року у справі № 0520/4902/2012 замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ "УкрСиббанк" по виконавчому листу, виданому 20 жовтня 2010 року Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області, на його правонаступника ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 12 липня

2013 року у справі № 264/4966/13-ц надано ОСОБА_1

і ОСОБА_2 розстрочку на 5 років для погашення суми, стягнутої на користь ПАТ "Дельта Банк", у розмірі 27 515,15 дол. США, що еквівалентно 217 416,45 грн, судових витрат: судового збору - 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн, зі сплатою щомісяця по 3 189,43 грн не пізніше 23 числа кожного місяця до остаточного погашення боргу.

Відповідно до постанови державного виконавця Кальміуського ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецької області від 18 січня 2018 року виконавче провадження № 23739732 з примусового виконання виконавчого листа № 208632 закінчено у зв'язку з виконанням документа у повному обсязі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимог, суди виходили з того, що позичальник

у повному обсязі виконала основне зобов'язання, тому кредитний договір та договір іпотеки є припиненими.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ЦК України (частина 2 статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену

в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, і є датою, коли зобов'язання позичальника перед банком за кредитним договором припинилося.

Вищенаведене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Встановивши на підставі постанови державного виконавця від 18 січня

2018 року про закінчення виконавчого провадження (докази оскарження якої у матеріалах справи відсутні) обставини щодо сплати позичальником заборгованості за кредитним договором відповідно до рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2010 року у справі № 2-8632/2010, суди дійшли правильного висновку щодо припинення основного зобов'язання.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку", який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 401, 416 ЦПК України.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини 1 і речення 2 цієї частини статті 593 ЦК України).

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження 14-53цс18).

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання.

З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 липня

2020 року у справі № 742/985/18-ц (провадження № 61-4764св19).

Суди встановили факт припинення зобов'язань за кредитним договором

у зв'язку з його повним і належним виконанням позичальником. Цю обставину підтверджено постановою державного виконавця Кальміуського ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ у Донецької області від 18 січня 2018 року про закінчення виконавче провадження № 23739732 у зв'язку з виконанням документа у повному обсязі.

Доказів оскарження вказаної постанови державного виконавця до суду не надано.

Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про задоволення вимоги позивача про визнання припиненим й іпотечного договору.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач має право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України у зв'язку з порушенням виконання основного зобов'язання, тому кредитний договір не є припиненим, оскільки у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у позичальника не виникає будь-яких інших зобов'язань за кредитним договором. Так, кредитор має право порушувати питання про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2010 року у справі № 2-8632/2010. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними

у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), від 15 квітня 2021 року

у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20).

Отже, посилання у касаційній скарзі на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносини сторін договору, оскільки у боржника наявна кредитна заборгованість у зв'язку з тривалим невиконанням такого судового рішення - безпідставні.

Судами встановлено, що рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2010 року у справі № 2-8632/2010 виконано.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

З урахуванням викладено, також є безпідставним посилання у касаційній скарзі на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року

у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), постанову Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, в яких викладено висновки щодо права кредитора на стягнення сум відповідно до

статті 625 ЦК України за порушення виконання грошового зобов'язання, оскільки, крім вищезазначеного, доказів реалізації свого права на стягнення будь-яких інших платежів, пов'язаних із затримкою виконання судового рішення, позивач не надав. При цьому, викладені в указаних судових рішеннях правові позиції не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, судові рішення яких є предметом касаційного перегляду.

Доводи касаційної скарги, що зобов'язання позичальника перед кредитором не виконані у повному обсязі, а станом на 11 травня 2018 року існує заборгованість у розмірі 1 386 667,18 грн, не заслуговують на увагу, оскільки банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, тому такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Отже кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену

в договорі неустойку після пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального

і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,

а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 25 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук