Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №263/3736/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 263/3736/17

провадження № 61-1220св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», поданою його представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Музики О. М., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Кочегарової Л. М., Зайцевої С. А., Мироненко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), про захист прав споживача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ним та банком укладено договір № SAMDNWFC00007472328, відповідно до умов якого банк відкрив на його ім`я поточний банківський рахунок № НОМЕР_1 і на підтвердження видав платіжну картку. Указаний картковий рахунок позивач відкрив з метою нарахування йому державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям. У грудні 2016 року при проведенні видаткової операції у банкоматі ПАТ КБ «Приватбанк» йому відмовлено у проведенні операції з підстав блокування картки.

Позивач звернувся до Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» з проханням повідомити йому причини блокування платіжної картки № НОМЕР_1 та розблокувати поточний рахунок, однак його звернення відповідачем проігноровані.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, він повторно звернувся із усним проханням розблокувати вказаний поточний рахунок, на що йому видана довідка банку від 30 грудня 2016 року № R3KI-V964-Q44J-1OT7 про розмір залишку грошових коштів на картці.

На час подання позову картка на отримання соціальних виплат заблокована, на ній наявні грошові кошти у сумі 3 813 грн 40 коп., які він не має можливості отримати.

Посилаючись на указані обставини, а також на те, що банк не мав права блокувати його картковий рахунок, позивач просив стягнути з Маріупольської філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») на свою користь залишок коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 у сумі 3 813,40 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнено з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 залишок коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 3 813 грн 40 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалюючи рішення про стягнення на його користь суми грошових коштів, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив норми матеріального права, які регулюють питання виконання договорів між банком та клієнтом, та безпідставно обмежив позивача у праві розпорядження грошовими коштами, що знаходилися на його особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому для отримання державної соціальної допомоги. Доказів, що вказували б на обставини, з якими банк пов`язує підстави обмеження позивача щодо розпорядження грошовими коштами, банком не надано.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважав їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення на його користь грошових коштів у розмірі 3 813,40 грн, оскільки у справі відсутні докази про додержання відповідачем процедури зупинення фінансових операцій щодо позивача і дії останнього пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення. Не доведено відповідачем неправомірність дій ОСОБА_1 при перерахуванні коштів з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивача № НОМЕР_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

22 грудня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк», через свого представника Сокуренка Є. С. , подав до касаційного суду касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 уклав з банком договір приєднання. Банком призупинено здійснення видаткових операцій з використанням всіх платіжних карток, держателем яких є позивач, на підставі звернення ОСОБА_2 , яка повідомила, що внаслідок введення її в оману вона перерахувала кошти в сумі 6 700 грн зі своїх карток на карту № НОМЕР_2 , держателем якої є позивач.

Вважає, що позивач використав банк для здійснення незаконних операцій, а саме присвоєння грошових коштів ОСОБА_2 шляхом введення її в оману, порушивши умови і правила банку, тому у банку були підстави для встановлення обмежень за всіма рахунками ОСОБА_1 . Суди попередніх інстанцій на норми діючого законодавства уваги не звернули, що призвело до неправильного вирішення справи і, відповідно, є підставою для скасування судових рішень.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана ПАТ КБ «Приватбанк» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК Україниу редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 5 січня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 відповідно до анкети-заяви від 19 листопада 2010 року приєднався до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» та отримав платіжну картку для виплат № НОМЕР_1 зі строком дії до березня 2018 року.

Позивач має також у банку рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно із довідкою Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради № 20143 від 22 липня 2016 року ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» отримує таку державну соціальну допомогу. Загальна сума доходу за період з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року становить 7 279 грн 54 коп. і виплата цих сум проводилася через відділення ПАТ КБ «Приватбанк» та Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»).

З листа ПАТ КБ «Приватбанк» від 30 грудня 2016 року № R3KI-V964-Q44J-1OT7 суди установили, що залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 станом на 30 грудня 2016 року складав 3 813 грн 40 коп.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 дізнався, що його картка № НОМЕР_1 заблокована і можливості користуватися особистими коштами шляхом використання кредитної картки з сумою залишку 3 813,40 грн він не має.

Підставою для зупинення фінансових операцій за платіжною карткою ОСОБА_1 стало звернення 29 вересня 2014 року ОСОБА_2 , яка повідомила про безпідставне зняття коштів у розмірі 8 655 грн за електронною операцією, яку вона не проводила.

У результаті проведеної банком перевірки встановлено, що 27 вересня 2014 року з належних ОСОБА_2 карток № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 у ПК privat24 здійснено переказ грошових коштів на суму 6 700 грн та 978 грн на картку «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_2 та поповнено мобільний телефон № НОМЕР_5 . Вивід грошових коштів не здійснювався; кошти, які надійшли на рахунок, заблоковані і знаходяться на рахунку користувача картки ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між сторонами виникли правовідносини з питань банківського обслуговування, які регулюються нормами ЦК України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705.

Відповідно до копії анкети-заяви від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що ознайомився з наданими банком у письмовому вигляді Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг у Приватбанку, а також Тарифами банку, котрі в сукупності становлять договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 отримав платіжну карту для виплат № НОМЕР_1 зі строком дії до березня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу.

Стаття 14.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»встановлює, що банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Згідно із зазначеним Законом платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором та пунктом 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до частини п`ятої статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»від 5 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-ІІІ) визначено загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Статтями 33, 35 Закону № 2346-ІІІ передбачені випадки відповідальності платника при проведення переказу, а також відповідальність неналежних отримувачів при проведенні переказу.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), користувачі мають право використовувати електронні платіжні засоби для здійснення платіжних операцій відповідно до режимів рахунків, установлених нормативно-правовими актами Національного банку та умов договору з емітентом.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Пунктами 8, 10, 12 розділу VI Положення передбачено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України«Про звернення громадян».

Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Зупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу зупинення або припинення зазначеного права.

Емітент зобов`язаний інформувати користувача про зупинення права використовувати електронний платіжний засіб та причини такого зупинення в спосіб, установлений договором, у разі можливості перед тим, як право використовувати електронний платіжний засіб буде зупинено, і негайно після цього, якщо надання такої інформації не скомпрометує об`єктивно виправданих заходів з безпеки або якщо це не заборонено законодавством України.

Емітент має право поновити право користувача використовувати електронний платіжний засіб або надати новий після усунення причини зупинення права використовувати електронний платіжний засіб.

Відповідно до пункту 1 розділу 10 Положення еквайр та емітент зобов`язані проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб`єктів таких переказів і вживати заходів щодо запобігання або припинення здійснення зазначених переказів.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону № 2346-ІІІ на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пункту 1.1.3.2.14 Умов та правил банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку на проведення незаконних операцій.

З огляду на наведені норми матеріального права та Умов і правил надання банківських послуг, є правильним висновок судів попередніх інстанцій про право банку на обмеження здійснення операцій за платіжною карткою у разі обставин, передбачених статтею 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та обґрунтованості таких підозр, а також у випадках, зокрема, передбачених статтями 33, 35 Закону № 2436-ІІІ, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів.

Банк у будь-якому випадку зобов`язаний здійснити перевірку обґрунтованості підозр, за наявності правомірних підстав звернутися до відповідних правоохоронних органів, які наділені повноваженнями на проведення досудового розслідування у разі наявності підозри вчинення користувачем електронної картки кримінального правопорушення, та уже у порядку можливого кримінального провадження за мотивованим рішенням суду обмежувати користування платіжною карткою користувача.

У разі ж відсутності доведеності обґрунтованих підозр на проведення незаконних операцій, банк як емітент зобов`язаний здійснити перевірку чи правильно здійснений переказ, чи наявна технічна помилка електронної системи переказу, чи помилка платника при проведенні переказу. У цьому випадку банк не позбавлений права призупинити виплату коштів, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів.

Частиною першою статті 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права, здійснений судами першої та апеляційної інстанцій, дав підстави для визнання, що дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають, зокрема, відповідати вимогам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 5 цього Закону банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу. Згідно з частинами першою - третьою статті 17 суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочі дні з дня зупинення (включно).

Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.

Підставою для зупинення фінансових операцій за платіжною карткою ОСОБА_1 стало звернення 29 вересня 2014 року до банку ОСОБА_2 , яка повідомила, що з її рахунку безпідставно знято кошти у розмірі 8 655 грн, за електронною операцією, яку вона не проводила.

У результаті проведеної банком перевірки установлено, що 27 вересня 2014 року з карток № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , належних ОСОБА_2 , у ПКprivat24 здійснено переказ грошових коштів на суму 6 700 грн та 978 грн на картку «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_2 та поповнено мобільний телефон № НОМЕР_5 . Вивід грошових коштів не здійснювався, кошти, які надійшли на рахунок заблоковані, знаходяться на рахунку користувача картки ОСОБА_1 .

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

За приписами статті 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.

Статтею 15 ЦК Україниустановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій установлено недодержання відповідачем процедури зупинення фінансових операцій щодо рахунка ОСОБА_1 , оскільки не доведено, що дії останнього пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, а також того, що кошти з рахунку ОСОБА_2 внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 перераховані на рахунок позивача.

Відповідні висновки, їх мотиви і оцінку наданих сторонами доказів суд першої інстанції змістовно і послідовно виклав у судовому рішенні, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов