Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.03.2025 року у справі №2-2116/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 2-2116/11

провадження № 61-7800св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька фінансова компанія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Себ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_3»,

особа, яка звернулась із поданням - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року в складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. та касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року в складі колегії суддів:Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,

Історія справи

Короткий зміст подання

У серпні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. (далі - приватний виконавець Білецький І. М.) звернувся з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право користування яким мають неповнолітні діти.

Подання приватного виконавця мотивоване тим, що на виконанні в приватного виконавця Білецького І. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 24 грудня 2014 року №2-2116/11, який видано Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» солідарно на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованості у розмірі 8 654 574,19 грн, судового збору в розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

09 травня 2023 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Під час проведення виконавчих дій встановлено, що в боржника ОСОБА_1 відсутні кошти для повернення стягувачу. Разом з цим за боржником обліковується нерухоме майно, а саме: квартира загальною площею 65,2 кв. м, житлова площа 32,6 кв. м, реєстраційний номер 2072823, за адресою: АДРЕСА_1 .

07 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до Центру надання адміністративних послуг з вимогою надати інформацію про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

За відповіддю Галицької районної адміністрації від 11 липня 2023 року № 31-вих-84521 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні особи.

21 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким мають малолітні діти, прийняти відповідне рішення про надання дозволу на примусову реалізацію квартири. Проте листом від 31 липня 2023 року № 260001-вих-94179 приватному виконавцю відмовлено у наданні такого дозволу.

При виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, встановлено, що квартира переобладнана та використовується як кафе під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», про що складений відповідний акт.

Приватний виконавець наголошував, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою. З огляду на те, що добровільно боржник заборгованість не сплачує, іншого майна, на яке можна звернути стягнення, у боржника не виявлено, на переконання приватного виконавця необхідно звернути стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.

Приватний виконавець Білецький І. М. просив задовольнити подання про звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти, а саме: квартиру загальною площею 65,2 кв. м, житлова площа 32,6 кв. м, реєстраційний номер 2072823, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року подання приватного виконавця Білецького І. М. задоволено.

Звернено стягнення на нерухоме майно - квартиру, реєстраційний номер 2072823, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,2 кв. м, житлова площа 32,6 кв. м, з метою виконання виконавчого листа від 24 грудня 2014 року № 2-2116/11 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Суд першої інстанції зазначив, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі, й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Оскільки приватний виконавець зобов`язаний вживати всіх можливих заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для виконання виконавчого листа, з огляду на те, що добровільно боржник заборгованість не сплачує, іншого майна, на яке можна звернути стягнення у боржника не виявлено, при цьому встановлено, що діти не проживають за вказаною адресою, адже ця квартира переобладнана та використовується як кафе, суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення подання.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в задоволенні клопотання представника заінтересованої особи Дяківа В. Б. про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року відмовлено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою. Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду, що було враховано судом першої інстанції.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку статті 435 ЦПК України, висновок про що викладно в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. Проте квартира за адресою: АДРЕСА_1 , з 2008 року перебуває в іпотеці, а іпотекодержатель не надавав дозволу на реєстрацію у такій неповнолітніх дітей. Більше того, при виході за вказаною адресою встановлено, що квартира переобладнана та використовується як кафе під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», про що складений відповідний акт приватного виконавця від 15 серпня 2023 року. Тому апеляційний суд вважав, що реєстрація малолітніх осіб за відповідною адресою, є навмисними діями боржника з невиконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Враховуючи наведене та те, що надання згоди приватному виконавцю на звернення стягнення на нерухоме майно не може призвести до фактичного виселення із житла малолітніх дітей, чи порушення їх права користування таким, яке офіційно зареєстровано за останніми, оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідна квартира у продовж тривалого часу використовується з іншою метою, апеляційний суд не вбачав підстав для відмови у задоволенні подання приватного виконавця.

Водночас боржник ОСОБА_1 не позбавлена права в добровільному порядку виконати рішення суду, яке набрало законної сили, та надати приватному виконавцю докази такого виконання.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року.

Суд апеляційної інстанції вказав, що 08 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року. Постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року - без змін.

Апеляційна скарга ОСОБА_5 містить ті ж самі доводи, які були викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , та які апеляційний суд розглянув у повному обсязі при апеляційному перегляді ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року. Доводів, які не були розглянуті судом апеляційної інстанції 19 березня 2024 року, апеляційна скарга ОСОБА_5 не містить.

За таких обставин суд зробив висновок, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року слід відмовити.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій проситьухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року скасувати, а у задоволенні подання приватного виконавця Білецького І. М. про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право користування яким мають неповнолітні діти, відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що:

оскаржені судові рішення суперечать висновкам, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 та у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11, від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-2661/10, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц, від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц;

суди попередніх інстанцій не врахували, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , на яку звернено стягнення з метою виконання виконавчого листа від 24 грудня 2014 року № 2-2116/11 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, зареєстровано двоє малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас матеріали подання не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що права малолітніх дітей не будуть порушені в разі звернення стягнення на житло, в якому зареєстровані діти. Більше того, листом органу опіки та піклування від 31 липня 2023 року №260001-вих-94179 приватному виконавцю відмовлено у примусовому реалізації житла, право користування яким мають неповнолітні діти;

звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Проте суди зробили помилковий висновок, що квартира є переобладнаною і використовується як кафе;

враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна;

у квітні 2016 року ПАТ «Фідобанк» зверталося до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 про виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року у справі № 461/2495/16 позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , місце проживання яких зареєстровано обліку за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року залишено без змін.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині залишення без змін ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

У червні 2024 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

при відмові у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга ОСОБА_5 містить ті ж самі доводи, які були викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 ;

у квартирі, надати дозвіл на звернення стягнення на яку просить приватний виконавець, зареєстровано двоє малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані особи є доньками ОСОБА_5 , яка подавала апеляційну скаргу. Вона як матір до розгляду справи, яка стосується прав, свобод, інтересів її малолітніх дітей, не залучалась. Тому має право на апеляційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року;

цивільно-процесуальним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. Разом з тим, такої підстави, як те, що апеляційна скарга містить ті ж самі доводи, які були викладені в апеляційній скарзі іншого учасника справи немає. Тому апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, керуючись неіснуючою підставою, що є недопустимим.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

У листопаді 2024 року від представника ТОВ «Галицька фінансова компанія» - адвоката Дяківа В. Б. надійшов відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

апеляційний суд, аналізуючи та співставляючи зміст мотивів, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, з тими мотивами, які викладено ОСОБА_5 у її апеляційній скарзі, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 370 ЦПК України;

доводи касаційної скарги ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року є помилковими та необґрунтованими.

У листопаді 2024 року від представника ТОВ «Галицька фінансова компанія» - адвоката Дяківа В. Б. надійшов відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що:

зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що жодних висновків про права та обов`язки ОСОБА_2 суд першої інстанції не робив. Крім того, ОСОБА_2 не є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в межах якого було подання та не є власником нерухомого майна, на яке надано дозвіл на звернення стягнення в примусовому порядку. Отже, оскаржуваними судовими рішеннями питання про права та обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалося;

матеріали справи свідчать, що ні первісний, ні нинішній кредитор не надавали дозволу на реєстрацію неповнолітніх дітей, які там не проживають і ніколи не проживали, адже ця квартира використовується як нежитлове приміщення (кафе-бар) ще з 2008 року;

під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. Оскільки боржник вчинила недобросовісні дії, а саме зареєструвала місце проживання дітей без дозволу іпотекодержателя у квартирі та яка нею використовувалася для здійснення підприємницької діяльності, а також враховуючи те, що вона не є їх матір`ю, ні ці діти, ні їх батьки там не проживають (діти проживають зі своєю мамою ОСОБА_5 в смт Брюховичі) слід дійти висновку, що оскаржувані ухвала та постанова ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновкам Верховного Суду не суперечать;

квартира переобладнана та використовується як кафе під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », про що складений відповідний акт приватного виконавця від 15 серпня 2023 року. Тому апеляційний суд правильно вважав, що існують переконливі докази того, що реєстрація малолітніх осіб за адресою цієї квартири є навмисними діями боржника із невиконання своїх зобов`язань перед кредитором;

подання касаційної скарги ОСОБА_2 (чоловіком боржника) є зловживанням правом, спрямованим на унеможливлення виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 26 липня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги до 23 вересня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 2-2116/11 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року та відкрито касаційне провадження у справі № 2-2116/11.

У листопаді 2024 року матеріали справи № 2-2116/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 вересня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

В ухвалі Верховного Суду від 30 вересня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги ОСОБА_5 містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на виконанні в приватного виконавця Білецького І. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 24 грудня 2014 року №2-2116/11, який видано Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» солідарно на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованості у розмірі 8 654 574,19 грн, судового збору в розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

09 травня 2023 року приватний виконавець Білецький І. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року в справі № 461/4355/23 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вона просила визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Білецького І. М. про відкриття виконавчого провадження від 09 травня 2023 року № НОМЕР_1.

ОСОБА_1 відомо про виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2011 року в справі № 2-2116/11.

У ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що на наявних рахунках боржника ОСОБА_1 відсутні кошти для повернення коштів стягувачу, відсутні зареєстровані транспортні засоби.

При цьому приватний виконавець встановив, що боржник є власником нерухомого майна, а саме: квартири загальною площею 65,2 кв. м, житлова площа 32,6 кв. м, реєстраційний номер 2072823, за адресою: АДРЕСА_1 .

07 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до Центру надання адміністративних послуг з вимогою надати інформацію про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді Галицької районної адміністрації від 11 липня 2023 року № 31-вих-84521 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано п`ять осіб, серед яких ОСОБА_2 та двоє його малолітніх дітей: ОСОБА_7 , 2015 року народження, та ОСОБА_8 , 2019 року народження.

21 липня 2023 року приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації з вимогою надати дозвіл на примусову реалізацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані малолітні діти: ОСОБА_7 , 2015 року народження, та

ОСОБА_8 , 2019 року народження. Листом Галицької районної адміністрації від 31 липня 2023 року № 260001-вих-94179 приватному виконавцю було відмовлено у наданні такого дозволу.

З 2008 року вказана квартира перебуває в іпотеці ТОВ «Галицька фінансова компанія».

У акті приватного виконавця від 15 серпня 2023 року зазначено, що при виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, встановлено, що відповідна квартира є переобладнана та використовується як кафе під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Ні первісний, ні чинний кредитор не надавали дозволу на реєстрацію неповнолітніх дітей, які там не проживають і ніколи не проживали, оскільки ця квартира використовується як нежитлове приміщення (кафе-бар) ще з 2008 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

У частині другій статті 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

Відповідно до частин другої, третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Таким чином, беззаперечним є те, що, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (див. постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 751/15667/15-ц, від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц, від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11).

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що «для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування».

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11, від 04 жовтня 2023 року в справі № 925/362/20.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку статті 435 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Згідно з абзацом 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див. постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-537/11, від 04 жовтня 2023 року в справі № 925/362/20).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з поданням приватний виконавець Білецький І. М. просив звернути стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 65,2 кв. м, житлова площа 32,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . У цій квартирі, яка належить ОСОБА_1 , зареєстровані малолітні діти ОСОБА_7 , 2015 року народження, та ОСОБА_8 , 2019 року народження;

суди встановили, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 з 2008 року перебуває в іпотеці, а іпотекодержатель дозволу на реєстрацію у такій неповнолітніх дітей не надавав;

при виході за вказаною адресою встановлено, що квартира переобладнана та використовується як кафе під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», про що складений відповідний акт приватного виконавця від 15 серпня 2023 року;

за таких обставин суди обґрунтовано вважали, що наявні достатні докази на підтвердження того, що реєстрація малолітніх осіб за відповідною адресою, є навмисними діями боржника з метою фактичного невиконання своїх зобов`язань перед кредитором.

апеляційний суд також правильно врахував, що у рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси. Проте надання згоди приватному виконавцю на звернення стягнення на нерухоме майно не може призвести до фактичного виселення із житла малолітніх дітей, чи порушення їх права користування таким, яке офіційно зареєстровано за ними, адже наявні у справі докази свідчать про те, що відповідна квартира у продовж тривалого часу використовується з іншою метою (діти у квартирі не проживають).

Стосовно оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року

У частині першій статті 17 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з статтею 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Законодавцем визначено дві групи осіб, яким гарантовано право на апеляційне оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення учаснику справи достатньо довести його процесуальний статус у справі, тоді як особа, яка не була залучена до участі у справі, при поданні апеляційної скарги повинна довести належними і достатніми доказами, що оскаржуване судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов`язків, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним.

У статті 370 ЦПК України визначено порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша статті 370 ЦПК України).

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Аналогічний порядок передбачений і статтею 323 КАС України.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі № 300/2784/22 (адміністративне провадження № К/990/16596/23) зазначено, що «відповідно до положень статті 323 КАС України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. За результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Зазначеною статтею передбачено не право на апеляційне оскарження, а лише порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Передбачена частиною п`ятою статті 323 КАС України підстава для відмови у відкритті апеляційного провадження може бути застосована виключно до апеляційних скарг, які подані відповідно до частини першої цієї статті.

Водночас, частина перша статті 323 КАС України, серед іншого, передбачає як обов`язкову умову, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду.

При цьому, в зазначеній нормі вжито саме термін «не була присутня», що дозволяє зробити висновок, що особа, яка подає апеляційну скаргу в порядку частини першої статті 323 КАС України, брала участь у справі, однак з тих чи інших причин не була присутня під час апеляційного розгляду, внаслідок чого її доводи не були розглянуті під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що Болехівська міська рада Івано-Франківської області до участі у справі залучена не була, що виключало як можливість навести свої доводи, так і саму можливість бути присутнім під час апеляційного розгляду.

Натомість, апеляційну скаргу Болехівська міська рада Івано-Франківської області подає на підставі частини першої статті 293 КАС України, відповідно до якої право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, крім учасників справи, мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

При цьому, за правилами пункту 4 частини третьої статті 317 КАС України прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Саме такі доводи апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є ключовими як під час прийняття такої апеляційної скарги, так і під час її розгляду.

Зважаючи на передбачене статтею 293 КАС України право осіб, які не брали участі у справі, на апеляційне оскарження та передбачені пунктом 4 частини третьої статті 317 КАС України наслідки прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки таких осіб, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини п`ятої статті 323 КАС України не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Врахування під час попереднього апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи інших доводів апеляційної скарги особи, яка не брала участі у такому розгляді (доводів щодо суті спору), також не може бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження з наведених вище мотивів.

Водночас, вирішуючи питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, суд апеляційної інстанції насамперед повинен перевірити доводи апеляційної скарги про те, що судом прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи».

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) зроблено висновок, що «суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».

У справі, що переглядається:

постановою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 (учасника справи - відповідача) залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року - без змін;

29 квітня 2024 року ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року. Скаржник посилалась на те, що вона не брала участі у справі, але суд вирішив питання, яке впливає на її права (порушено житлові права її малолітніх дітей). Тому просила ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року, а у задоволенні подання приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право користування яким мають неповнолітні діти, відмовити;

ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року;

суд апеляційної інстанції виходив з положень частини п`ятої статті 370 ЦПК України, а саме з того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 , містять ідентичні підстави оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку;

в той же час апеляційний суд не звернув уваги, що особа, яка подає апеляційну скаргу в порядку частини першої статті 370 ЦПК України брала участь у справі, однак не була присутня під час апеляційного розгляду, внаслідок чого її доводи не були розглянуті під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи і відповідно положення частини п`ятої статті 370 ЦПК України можуть бути застосовані саме до особи, яка брала участь у справі;

вирішуючи питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, суд апеляційної інстанції насамперед повинен перевірити доводи апеляційної скарги про те, що судом прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи;

суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 дають підстави для висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим скаргу слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в частині залишення без змін ухвали Галицького районного суду м. Львова від 31 жовтня 2023 року, залишити без змін.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Львівського апеляційного суду від 07 травня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко