Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.02.2023 року у справі №664/2660/18
Постанова КЦС ВП від 13.02.2023 року у справі №664/2660/18

Постанова

Іменем України

13 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 664/2660/18

провадження № 61-16352св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамчанін Олександр Вячеславович,на постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року в складі колегії суддів Вейтас І. В., Радченка С. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд: визнати домоволодіння на АДРЕСА_1 , домоволодіння на АДРЕСА_2 , автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , та автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки у спільному майні подружжя в гривні станом на день прийняття рішення, що еквівалентна розміру 24 514,50 дол. США; шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 грудня 1991 року розірвати.

Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідач 12 грудня 1991 року уклали шлюб, який зареєстровано Новомаячківською сільрадою Цюрупинського району Херсонської області, актовий запис № 58. Шлюб фактично припинено.

За час сумісного життя вони 29 серпня 2017 року придбали автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знакНОМЕР_1 , який фактично продано ОСОБА_2 за 16 000 дол. США без переоформлення, оскільки наявна заборона відчуження даного транспортного засобу за судовим рішенням. Стан автомобіля та його місцезнаходження їй невідомі.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 січня 1990 року ОСОБА_2 придбав домоволодіння на АДРЕСА_2 . За час спільного проживання дане домоволодіння неодноразово перебудовано, відремонтовано, збудовано нові споруди, прокладено комунікації. За висновком експертизи частка здійснених ремонтних робіт у домоволодінні з 12 грудня 1991 року по теперішній час складає 73 % у порівнянні із моментом набуття у власність.

Також, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 липня 2007 року набула у власність домоволодіння на АДРЕСА_1 , вартість якого за висновком експерта становить 5 750 дол. США, що еквівалентно 138 172 грн.

Відповідач з серпня 2018 року вигнав її з будинку на АДРЕСА_2 , яким користується одноособово та захопив все майно, що там знаходилось. Єдине майно, що залишилось в її розпорядженні це будинок на АДРЕСА_1 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд: розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 грудня 1991 року; здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 1/2 житлового будинку на АДРЕСА_1 , вартістю 7 000 грн, картоплекопалки однорядної марки Wirax, вартістю 8 000 грн, ґрунтофрези вартістю 6 800 грн, культиватору 3*70 вартістю 4 700 грн, плугу ПН 3*20 вартістю 3 500 грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що він та ОСОБА_1 12 грудня 1991 року уклали шлюб. У 2017 році фактичні сімейні відносини між ними припинено.

В період шлюбу сторонами придбано: житловий будинок на АДРЕСА_1 ; картоплекопалку однорядну марки Wirax; ґрунтофрезу; культиватор 3*70; плуг ПН 3*20. Вказане майно знаходиться у ОСОБА_1 .

Він вважає, що спірне майно придбано в період шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідач відмовляється поділити його в добровільному порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року позовні вимоги за первісним позовом та за зустрічним позовом задоволено частково.

Розiрвано шлюб мiж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 грудня 1991 року Новомаячківською сільрадою Цюрупинського району Херсонської області, актовий запис № 58.

Визнано спільним сумісним майном подружжя домоволодіння на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 , автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ґрунтофрезу, культиватор, плуг, картоплекопалку.

Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділено у власність: ОСОБА_1 домоволодіння на АДРЕСА_1 , вартістю 138 172 грн; ОСОБА_2 домоволодіння на АДРЕСА_2 , вартістю 931 860 грн, автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 284 000 грн, ґрунтофрезу вартістю 6 800 грн, культиватор вартістю 4 700 грн, плуг вартістю 3 500 грн, картоплекопалку вартістю 8 000 грн, загальною вартістю 1 238 860 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 550 344 грн за перебільшення частки у праві власності.

Скасовано заборону відчуження Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 після набрання рішенням законної сили. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та обидва наполягають на розірванні шлюбу.

Оскільки за час спільного проживання сторін спірний будинок на АДРЕСА_2 перебудовано, відремонтовано, збудовано нові споруди, прокладено комунікації, то є підстави для визнання даного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Висновком експерта ОСОБА_4 від 26 січня 2020 року № 20 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що в результаті проведених будівельних і ремонтних робіт з 12 грудня 1991 року по теперішній час ринкова вартість домоволодіння збільшилась, імовірно у розмірі 266 % від первісної площі, що свідчить про участь обох з подружжя в управлінні даним майном.

Враховуючи всі обставини у справі, суд дійшов висновку, що обидва домоволодіння та автомобіль є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, які слід поділити у натурі. Судом при поділі враховується місце проживання обох зі сторін, розмір їх внесків у поліпшення майна відповідно до їх пояснень, необхідність майна для професійної діяльності кожного, володіння конкретним майном у кожної сторони на даний час та інші обставини. Як наслідок, суд прийшов до висновку, що обидва позови слід задовольнити частково, поділити майно порівну із врахуванням вартості, позивачу присудити компенсацію за перебільшення частки майна відповідача, оскільки позивач не заперечує проти такої згоди, але розмір компенсації слід скоригувати відповідно до висновку експерта та відповідно до грошового визначення в національній валюті за курсом, застосованим експертом на момент визначення вартості. При цьому, суд вважав, що поділ двох будинків та виділ кожній стороні його половини недоцільний, оскільки це призведе до додаткових процедур переоформлення будинків, можливого виділу в натурі та інших процедур, які можуть ускладнити в майбутньому життя позивача та відповідача.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року скасовано в частині визнання спільним сумісним майном подружжя: домоволодіння АДРЕСА_2 , будинок АДРЕСА_1 , автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , почвофрези, культиватора, плуга, картофелекопалки, ухвалено у вказаній частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 08 вересня 2020 року в частині поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що належить їм на праві спільної сумісної власності скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Поділено майно, що належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, виділивши на праві власності: ОСОБА_1 1/2 (ідеальну) частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; плуг вартістю 3 500 грн, картоплекопалку вартістю 8 000 грн; ОСОБА_2 1/2 (ідеальну) частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 284 000 грн; ґрунтофрезу вартістю 6 800 грн, культиватор вартістю 4 700 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 142 000 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, набутий сторонами в період шлюбу, отже спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, при цьому ОСОБА_2 , спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль придбаний лише за його особисті кошти.

Суд першої інстанції, виділивши ОСОБА_1 у власність домоволодіння на АДРЕСА_1 , вартістю 138 172 грн, не врахував положень частин четвертої та п`ятої статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України). ОСОБА_1 не внесла половину вартості спірного домоволодіння на депозитний рахунок суду, а ОСОБА_2 заперечував щодо присудження йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на будинок, а у зустрічному позові просив виділити йому у власність 1/2 частку житлового будинку, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначене домоволодіння в цілому.

Також, апеляційний суд звернув увагу на те, що оскільки законодавством презюмується, що майно, яке придбано сторонами в період шлюбу, а саме: домоволодіння на АДРЕСА_1 , автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , почвофреза, культиватор, плуг, картоплекопалка, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, позовні вимоги про визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя рішенням суду не потребує. Таким чином, рішення суду у вказаній частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Сторони уклали шлюб у грудні 1991 року і ОСОБА_2 стверджував, що будинок на АДРЕСА_2 перебудовано до укладення шлюбу. ОСОБА_1 вказане не спростувала, експерти не змогли встановити, що переобладнання будинку - збільшення житлової площі, мало місце після укладення сторонами шлюбу. ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначала про збільшення вартості будинку за рахунок ремонту будинку (здійснили утеплення будинку, перекрили кришу, замінили вікна) та за рахунок будівництва гаражу, овочесховища.

Враховуючи наведене, надавши оцінку висновкам судових будівельно-оціночних експертиз від 26 січня 2020 року № 20 та від 05 липня 2021 року № 06/21, колегія суддів вважала, що неможливо дійти висновку про те, що в даному випадку має місце така істотність збільшення вартості будинку, що доля первинної власності ОСОБА_2 стала незначною, співмірно малою за остаточною ціною, в зв`язку з вкладенням грошових чи трудових затрат у майно подружжям чи особисто ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для визнання будинку на АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Проте, це не позбавляє права ОСОБА_1 звернутись з вимогами про стягнення частини вартості поліпшень у спірному будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамчанін О. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамчанін О. В., на постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19.

Разом з тим, заявник вказує, що експерт ОСОБА_4 надала докладну відповідь з перерахування того, що було зроблено за роки проживання разом подружжям ОСОБА_1 . Крім того, пояснила, що ринкова вартість житлового будинку збільшилась саме за рахунок проведених будівельних робіт, які сторони проводили під час спільного проживання.

Крім того, апеляційний суд в порушення норм процесуального права прийняв нові докази надані відповідачем та призначив нову експертизу для визначення ринкової вартості майна станом на 2018 рік.

Позиції інших учасників

У січні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федак Л. Р., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Зазначав, що ні судом, ні експертом не встановлено поліпшення з часу придбання будинку ОСОБА_2 09 січня 1990 року відповідно до договору купівлі-продажу до часу одруження, а це період майже двох років, за який проведені поліпшення власником будинку. Експертним висновком не визначено збільшення будівельних робіт, будівельних матеріалів, не визначено якими документами та доказами підтверджується збільшення вартості домоволодіння на АДРЕСА_2 . Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстровано 12 грудня 1991 року Новомаячківською сільрадою Цюрупинського району Херсонської області, актовий запис № 58. Сторони припинили шлюбні відносини та обидва наполягають на розірванні шлюбу.

Під час шлюбу ними придбано домоволодіння на АДРЕСА_1 , за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку від 03 квітня 2007 року, картоплекопалка вартістю 8 000 грн, ґрунтофрезавартістю 6 800 грн, культиватор вартістю 4 700 грн, плуг вартістю 3 500 грн.

Крім того, 29 серпня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску.

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями від 09 січня 1990 року, ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_2 . На земельній ділянці розміщений один жилий будинок: стіни кам`яні, критий шифером, жила площа 32,5 кв. м. До жилого будинку примикають надвірні будівлі: погріб «Б», літня кухня «В», колодязь № 1 та огорожа № 2. Продаж будинку здійснено за 4 000 карбованців, інвентарна (страхова) оцінка 6 943 карбованців.

За довідкою, виданою Новомаячківською селищною радою 29 лютого 2018 року, ОСОБА_2 надана у користування земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,36 га в тому числі: 0,15 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,21 га - для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки не приватизовані.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ухвалою від 18 червня 2019 року призначено судову будівельно-технічну експертизу.

У висновку експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 20, складеного 26 січня 2020 року зазначено, зокрема, що: 2) ринкова вартість домоволодіння на АДРЕСА_2 , визначена методом аналогів продажів, станом на листопад 2019 року складає 931 860 грн без урахування ПДВ; 3) імовірна ринкова вартість домоволодіння на АДРЕСА_2 станом на 09 січня 1989 року, визначена витратним підходом, може становити 461 790 грн, але ця вартість неостаточна; 4) імовірне збільшення ринкової вартості домоволодіння в результаті проведення будівельних і ремонтних робіт з 12 грудня 1991 року по теперішній час (день складення висновку), може бути 470 070 грн, що може становити 266% від первинної вартості; 5) частка, яку складають здійснені будівельні роботи в домоволодінні на АДРЕСА_2 з 12 грудня 1991 року по теперішній час, може складати 646 936 грн, тобто 73/100 від теперішньої ринкової вартості домоволодіння.

Експертом встановлено, що після 2005 року за вказаною адресою самовільно побудовані будівлі і споруди: гараж, овочесховище, навіс 6х3 кв. м, дворовий туалет та душ, підвал під літньою кухнею.

Базова вартість домоволодіння встановлена експертом згідно з інвентарною справою - 6 943 руб (житлового будинку - 5 355 руб, прибудов - 586 руб). З урахуванням коефіцієнтів подорожчання, зміни вартості будівництва тощо вартість житлового будинку за цінами станом на 2018-2019 рік визначена в розмірі 135 742 грн, вартість надвірних будівель - 41 124 грн, а всього 176 866 грн.

Станом на листопад 2019 року експертом визначена саме ринкова вартість домоволодіння шляхом порівняльного підходу методом аналогів продажів, яка склала 931 860 грн. При цьому експертом у вартість домоволодіння включено ринкову вартість земельної ділянки, яка становить 284 924 грн та зазначено, що вартість будівель та споруд станом на 2019 рік (без врахування вартості земельної ділянки) складає 646 936 грн.

У пункті 4 висновку експертом зазначено саме про збільшення ринкової вартості спірного домоволодіння.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_4 , яка пояснила: встановити, які роботи були здійсненні в будинку до грудня 1991 року неможливо і таке питання на вирішення експертизи не ставилось; за рахунок яких саме робіт, що були здійснені сторонами за період з грудня 1991 року до серпня 2018 року, збільшилась вартість домоволодіння також не було можливості встановити.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 20 січня 2021 року призначено у справі повторну судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта ОСОБА_6, що складений за результатами проведення повторної судової будівельно-оціночної експертизи від 05 липня 2021 року № 06/21 вартість домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , станом на грудень 1991 року за цінами на час проведення експертизи складала 161 421 грн. Вартість цього домоволодіння в його стані на вересень 2018 року за цінами на час проведення експертизи складала 330 220 грн. Зростання вартості домоволодіння у період з 1991 року до 2018 року відбулося за рахунок збільшення загальної площі приміщень у будинку, а також через те, що у домоволодінні здійснено газифікацію будинку та прокладено систему водяного опалення, також збудовано гараж, санітарно-побутові приміщення та облаштовано водовідведення.

Збільшення загальної площі приміщень у спірному домоволодінні встановлено експертом шляхом порівняння даних договору купівлі-продажу будинку від 09 січня 1990 року та даних інвентарної справи станом на 10 листопада 1989 року (житловий будинок літ. «А» загальною площею 48,8 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м; погріб літ. «Б», літня кухня літ. «В», колодязь № 1, огорожа № 2) з даними технічної інвентаризації станом на 13 червня 2005 року (житловий будинок літ. «А» загальною площею 77,2 кв. м, житловою площею 55,3 кв. м; погріб літ. «Б», літня кухня літ. «В», навіс літ. «Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «Є», колодязь № 1, огорожа № 2, 3 зливова яма № 4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи в остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився за час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний зі спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і в таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

За частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, 2008 року випуску, житловий будинок АДРЕСА_1 , плуг, картофелекопалка, почвофреза, культиватор, набуті сторонами в період шлюбу, тому зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. При цьому ОСОБА_2 , спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль придбаний лише за його особисті кошти.

Щодо вимог поділу спірного домоволодіння АДРЕСА_2 необхідно зазначити наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у висновку експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 20, складеного 26 січня 2020 року, зазначено саме збільшення ринкової вартості будинку розташованого на АДРЕСА_2 , та не встановлювалось за рахунок яких покращень відбулось збільшення вартості, не встановлювалась істотність збільшення вартості майна саме шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат ОСОБА_1 .

Згідно з висновком експерта ОСОБА_6 , що складений за результатами проведення повторної судової будівельно-оціночної експертизи від 05 липня 2021 року № 06/21, зростання вартості домоволодіння у період з 1991 року до 2018 року (з 161 421 грн до 330 220 грн) відбулося за рахунок збільшення загальної площі приміщень у будинку, а також через те, що у домоволодінні здійснено газифікацію будинку та прокладено систему водяного опалення, також збудовано гараж, санітарно-побутові приміщення та облаштовано водовідведення у виріб.

При цьому експертом встановлено збільшення загальної площі приміщень у домоволодінні шляхом порівняння даних договору купівлі-продажу будинку від 09 січня 1990 року та даних інвентарної справи станом на 10 листопада 1989 року (житловий будинок літ. «А» загальною площею 48,8 кв. м, житловою площею 32,5 кв. м; погріб літ. «Б», літня кухня літ. «В», колодязь № 1, огорожа № 2) з даними технічної інвентаризації станом на 13 червня 2005 року (житловий будинок літ. «А» загальною площею 77,2 кв. м, житловою площею 55,3 кв. м; погріб літ. «Б», літня кухня літ. «В», навіс літ. «Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «Є», колодязь № 1, огорожа № 2, 3 зливова яма № 4).

Разом з цим, сторони уклали шлюб в грудні 1991 року і ОСОБА_2 стверджував, що будинок перебудовано до укладення шлюбу. ОСОБА_1 вказане не спростувала, експерти не змогли встановити, що переобладнання будинку - збільшення житлової площі, мало місце після укладення сторонами шлюбу.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне домоволодіння АДРЕСА_2 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки він придбаний відповідачем 09 січня 1990 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 . При цьому, позивач не надала суду доказів того, що за час шлюбу відбулося істотне збільшення вартості спірного домоволодіння у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи за рахунок внесення нею її власних коштів у значному розмірі чи власних трудових затрат та, що саме її внесок є, у розумінні статті 62 СК України, істотним для можливості визнання спірного нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим, апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись з вимогами про стягнення частини збільшення вартості поліпшень у спірному будинку.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 є безпідставними, оскільки встановлені обставини у справі, яка переглядається, не є подібними обставинам в наведених справах.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 372/504/17 Верховний Суд зазначив, що оскільки договір іпотеки від 05 вересня 2016 року укладений між відповідачем та третьою особою без нотаріально посвідченої згоди позивача, яка є співвласником предмета іпотеки в силу статті 60 СК України і така обставина не спростована, то оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203 205 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

У справі № 127/7029/15-ц суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що вищезазначене майно є спільним майном подружжя й підлягає поділу. Оскільки відповідач розпорядився автомобілем та автобусом на власний розсуд без письмової згоди позивача, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля та автобуса, суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із суми, за яку це майно було продано, а не із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру грошової компенсації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У справі № 264/949/19 позивач звернувся до суду з позовом до товариств про захист прав на знак для товарів і послуг. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд з порушенням норм процесуального права прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції. Мотиви апеляційного суду щодо підстав прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду справи у оскарженій постанові не викладено, що може свідчити про відсутність виняткових випадків, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Проаналізувавши зміст рішення апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамчанін Олександр Вячеславович, залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук