Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №598/1109/18

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 363/3899/18

провадження № 61-12978св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Збаразька міська рада Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Вароди Павла Борисовича на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2019 року у складі судді Левків А. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Збаразька міська рада Тернопільської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - житлового будинку АДРЕСА_2 за вказаною адресою.

Відповідачі є співвласниками по 1/2 частині кожний АДРЕСА_3 за цією ж адресою та співвласниками земельної ділянки за вищевказаною адресою.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_2 зазначила про те, що рішенням Збаразької міської ради від 22 жовтня 2014 року № 866 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для передачі її у власність загальною площею 0,125 по АДРЕСА_2 , в тому числі: 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель житлової і громадської забудови та 0,025 га для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому їй Збаразьким районним виробничим відділом Тернопільської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яку вона 25 липня 2017 року подала до Державного кадастрового реєстратора відділу у Збаразькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області. Проте їй було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через невідповідність електронного документа вимогам, а саме: перетин ділянки з ділянкою 6122410100:02:004:0074 - площа співпадає на 0,6714 %.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не погоджуються на приведення у відповідність правовстановлюючого документа на землю, просила відновити її права на приватизацію землі, шляхом скасування державного акту, який видано на ім`я ОСОБА_4 та попередньої власниці спірної земельної ділянки ОСОБА_6 .

Порушення своїх прав ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що придбавши у серпні 2007 року житловий будинок АДРЕСА_1 Збаража вона позбавлена заїзду до будинку, що порушує її права як власника, оскільки земельна ділянка, на яку відповідачам видано Державний акт охоплює заїзд до належного їй будинку, який існував станом на 1999 рік.

Враховуючи викладене, позивачі просили визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_3 , серії ЯД № 1955693, виданий Збаразькою міською радою 01 березня 2007 року на ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010764800663, кадастровий номер 6122410100:02:004:0074.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 із заявлених підстав задоволенню не підлягають, оскільки оспорюваний державний акт є першочерговим і позивачем не доведено належними доказами, що саме земельна ділянка відповідачів накладається на її земельну ділянку, не зазначено чому вона не може привести свою земельну ділянку у відповідність із наявними межами. Позивачем також не доведено, що спірна земельна ділянка відповідачів була протиправно збільшена у розмірах внаслідок чого ділянки накладаються, чи була отримана з порушенням чинного законодавства.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено належними доказами, що до її будинковолодіння по АДРЕСА_2 наявний проїзд лише через земельну ділянку відповідачів, не було представлено генплану її земельної ділянки, технічної документації, що унеможливлює встановити відсутністю іншого заїзду, а суд сам не вправі витребовувати докази. Питання про встановлення земельного сервітуту позивач ОСОБА_1 не заявляла.

Захищаючи права позивачів, суд не вправі порушувати права відповідачів у справі, які є співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_3 , набутої ними на законних підставах та як первинно зареєстрованих власників.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2019 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Варода П. Б. подав касаційну скаргу на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи уже наявний генеральний план забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться належний на праві власності позивачу ОСОБА_1 житловий будинок, оскільки він був долучений позивачами повторно до апеляційної скарги, проте ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надали йому жодної оцінки, апеляційний суд відмовив у його приєднанні до матеріалів справи. Наявне у відповідачів право власності на земельну ділянку на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку істотно порушує право власності ОСОБА_1 на володіння та користування належним їй житловим будинком. Генеральний план щодо земельної ділянки АДРЕСА_2 був долучений до матеріалів справи та досліджувався судом 06 березня 2019 року, проте з невідомих причин відсутній у матеріалах справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили її відхилити, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а заявлені позовні вимоги не підтверджені належними доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі є суміжними землекористувачами.

Позивачка ОСОБА_2 є власником домоволодіння по АДРЕСА_2 , яке успадкувала після смерті батька ОСОБА_7 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано Збаразькою державною нотаріальною конторою 26 жовтня 1999 року за реєстром № 966.

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та власником житлового будинку з надвірною будівлею АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 10 серпня 2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15761970 та свідоцтвом про шлюб.

ОСОБА_1 не проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю комунікацій, що не заперечувалося сторонами.

Попередній власник домоволодіння АДРЕСА_1 до 2007 року користувався заїздом до будинку із АДРЕСА_7, яка є паралельною АДРЕСА_3, і на якій знаходиться інше належне йому домоволодіння.

Попередніх власників влаштовувала відсутність заїзду з АДРЕСА_3 і вони погодили приватизацію земельної ділянки № НОМЕР_1 мешканцям квартир будинку.

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_4 , а ОСОБА_3 - квартири АДРЕСА_5 та співласниками по 1/2 частині земельної ділянки розміром 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд, про що свідчить Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 195693.

Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,10 га по АДРЕСА_3 серії ЯД № 195693 видано 01 березня 2007 року на підставі рішення Збаразької міської ради від 29 грудня 2003 року № 475 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування за № 010764800663.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номера № 6122410100020040074 проведено 07 червня 2016 року відділом Держгеокадастру у Збаразькому районі Тернопільської області відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 лютого 2012 року.

Рішенням Збаразької міської ради від 22 жовтня 2014 року № 866 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для передачі її у власність загальною площею 0,125 га по АДРЕСА_2 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель житлової і громадської забудови та 0,025 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в межах населеного пункту.

Актом узгодження меж будинковолодінь АДРЕСА_6 від 27 листопада 2012 року встановлено, що межа між вищевказаними будинками не порушена. Межа проходить від будинку на віддалі 0,17 м.

Рішенням виконкому Збаразької міської ради від 25 грудня 2012 року № 305 затверджено вищевказаний акт.

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 01 серпня 2017 року № РВ-6100176542017 ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через невідповідність електронного документа встановленим вимогам, похибкою в обмінних файлах в електронному виді, а саме перетину ділянки із ділянкою кадастровий номер 6122410100:02:004:0074, площа співпадає на 0,6714%, а також знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

У зазначеному рішенні державний реєстратор рекомендував усунути недоліки шляхом звернення до розробника документації із землеустрою для усунення перетину ділянок.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Збаразького районного суду Тернопільської області.

08 серпня 2019 року справа № 598/1109/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно із статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

До 01 січня 2013 року право власності на земельну ділянку посвідчувалося Державним актом.

Відповідно до пункту і) частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій» одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості ).

Згідно з частинами другою, третьою статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав ОСОБА_2 відповідачами, оскільки земельна ділянка № НОМЕР_1 приватизована мешканцями квартир цього житлового будинку на підставі рішення Збаразької міської ради від 29 грудня 2003 року № 475 та є сформованим об`єктом права власності, про що свідчить кадастровий номер та відповідний запис в Державному земельному кадастрі.

Також суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_3 органом місцевого самоврядування передана у власність громадян у 2003 році за погодженням попередніх суміжних землекористувачів. Відсутність заїзду з АДРЕСА_3 до належного їй домоволодіння на час звернення до суду з цим позовом не свідчить про перешкоди зі сторони власників земельної ділянки № НОМЕР_1 у користуванні її власністю.

ОСОБА_1 не надано належних доказів про те, що існував заїзд з АДРЕСА_3 до її домоволодіння відповідно до генерального плану міста Збаража.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що Генеральний план щодо земельної ділянки АДРЕСА_2 був долучений до матеріалів справи та досліджувався судом 06 березня 2019 року, проте з невідомих причин відсутній у матеріалах справи, не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні 06 березня 2019 року було досліджено генеральний план забудови земельної ділянки по АДРЕСА_3 від 04 квітня 2002 року, який міститься у матеріалах справи. Викладене підтверджується технічним записом судового засідання від 06 березня 2019 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки генеральному плану забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , який повторно було подано до апеляційного суду, також не заслуговують на увагу, оскільки як вже було зазначено вище у матеріалах справи відсутній генеральний план забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , тому зазначений план до суду апеляційної інстанції було подано вперше.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин другої, третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і безпосередньо в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що позивачі не надали доказів неможливості подання до суду першої інстанції генерального плану забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв зазначений доказ.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Вароди Павла Борисовича залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська