Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.12.2018 року у справі №336/5443/16

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 336/5443/16

провадження № 61-34319 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2017 року у складі судді Зарютіна П. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області

від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 03 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з умовами договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, спадкоємцем після його смерті є ОСОБА_1, яка постійно проживала разом із спадкодавцем, а тому у розумінні частини третьої статті 1268 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) вважається такою, що прийняла спадщину.

14 березня 2016 року, на виконання вимог частини другої статті 1281 ЦК України, банк направив претензію кредитора до П'ятої запорізької нотаріальної контори, яку було переадресовано за місцем заведення спадкової справи - до Шостої запорізької нотаріальної контори.

12 липня 2016 року ОСОБА_1 було направлено вимогу про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_2, однак вказана вимога не задоволена.

Посилаючись на те, що позичальник не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на дату його смерті виникла заборгованість у розмірі 5 191, 67 грн, обов'язок щодо сплати якої покладається на спадкоємців, просив відповідно до вимог статті 1282 ЦК України стягнути зазначену суму заборгованості з ОСОБА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 28 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач у справі була дружиною спадкодавця та постійно проживала разом з ним на час відкриття спадщини, у зв'язку з чим могла б вважатись такою, що прийняла спадщину. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів на підтвердження наявності спадкового майна після смерті ОСОБА_2

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало будь-яке майно чи право на таке майно, а відповідач отримала його у спадщину, за рахунок якого зобов'язана задовольнити вимоги кредитора.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області

від 07 вересня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги, що підтвердженням перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 та їх спільного місця проживання є копія паспорта позичальника з відміткою про реєстрацію у 1983 році шлюбу з ОСОБА_1 та про їх місце реєстрації у паспортах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слідує, що вони зареєстровані за однією і тією ж адресою. Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_2, оскільки на час смерті останнього та на теперішній час відповідач зареєстрована і проживає за тією ж адресою, що і боржник. Крім того судом не встановлено, що ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини, а тому відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина після померлого ОСОБА_2 належить їй з часу її відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. У порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій не встановили істотні обставини справи, та не роз'яснили позивачу право заявити клопотання про витребування інформації про наявність/відсутність рухомого або нерухомого майна, зареєстрованого за спадкодавцем.

Станом на дату розгляду справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» та витребувано справу з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судів першої судової палати касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що 03 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно з умовами договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер.

Станом на день смерті розмір заборгованості за кредитним договором становив 5 191,67 грн, з яких: 5 095,91 грн - заборгованість за кредитом, 95, 76 грн - заборгованість за відсотками.

14 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив до П'ятої запорізької нотаріальної контори претензію кредитора, у якій просив: повідомити чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_2; включити кредиторські вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до спадкової маси; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі

5 197,67 грн; надіслати інформацію стосовно звернення з заявою або про відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого боржника, відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 Зазначену претензію було переадресовано за місцем заведення спадкової

справи - до Шостої запорізької нотаріальної контори.

Листом Шостої запорізької державної нотаріальної контори від 05 квітня

2016 року № 912/02-14, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що запитувана інформація щодо спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 становить нотаріальну таємницю, а тому не може бути надана.

12 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_1 вимогу про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_2, яка залишена без задоволення.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може грунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обгрунтовано виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач є спадкоємцем померлого позичальника на підставі відносин спорідненості або шлюбу, дійсного на момент відкриття спадщини. Самі по собі відмітки у паспорті ОСОБА_2 про реєстрацію 14 травня 1983 року шлюбу з ОСОБА_1, копії сторінок якого надав ПАТ КБ «ПриватБанк», не свідчать про те, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини перебувала у шлюбі із спадкодавцем.

Крім того, позивач не довів, що відповідач за правилами частинами третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину, проживаючи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки з наданих позивачем документів не можливо беззаперечно встановити, що на час відкриття спадщини позичальник та відповідач проживали разом за адресою: АДРЕСА_1.

Обгрунтовуючи позовні вимоги покладенням на спадкоємця обов'язку сплатити заборгованість в межах вартості спадкового майна, ПАТ КБ «ПриватБанк» не зазначив та не надав жодного доказу про наявність у спадкодавця на праві власності за життя будь-якого рухомого/нерухомого майна та щодо його вартості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не роз'яснили позивачу право заявити клопотання про витребування інформації про наявність/відсутність рухомого або нерухомого майна, зареєстрованого за спадкодавцем та щодо місця реєстрації і проживання спадкоємця є непереконливими, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» є юридичною особою, представництво інтересів якого в суді здійснювали особи, які мають юридичну освіту, що передбачає знання ними своїх прав та обов'язків у цивільному процесі, якими вони користуються на власний розсуд. Суд, дотримуючись принципу диспозитивності розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, що позбавляє його за власною ініціативою збирати докази. Обов'язок доведення обставин на які особа посилається, як на підставу своїх вимог покладається саме на цю особу. Натомість, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не вказував про те, що суд першої інстанції не роз'яснив йому право заявити клопотання про витребування доказів, а зазначав про те, що суд сам зобов'язаний був з'ясувати обставини проживання відповідача разом із спадкодавцем шляхом подання запиту до відповідних органів, що суперечить основоположним принципам змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю ПАТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального іпроцесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня

2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик