Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.01.2023 року у справі №447/2141/20
Постанова КЦС ВП від 13.01.2023 року у справі №447/2141/20
Постанова КЦС ВП від 13.01.2023 року у справі №447/2141/20

Постанова

Іменем України

13 січня 2023 року

м. Київ

справа № 447/2141/20

провадження № 61-7077св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідач - Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Стрийська районна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня

2021 року у складі судді Бачуна О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Савуляка Р. В.,

Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, третя особа - Стрийська районна державна адміністрація, про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Більченської сільської ради від 27 квітня 1998року № 29 «Про надання присадибних ділянок в урочищі «На Коростах» та додатку №2 Список громадян, ОСОБА_1 надано в тимчасове користування терміном на один рік присадибну ділянку площею 0,19 га в урочищі «На Коростах» в селі Болоня Миколаївського району Львівської області.

Вказує, що даною земельною ділянкою позивач користується по сьогоднішній день, вона засаджена сільськогосподарськими культурами, він сплачує щорічно земельний податок в сумі 226,00 грн.

Незважаючи на це, рішенням Більченської сільської ради від 12 травня

2020 року № 731 вирішено попередити громадян, які користуються земельними ділянками в урочищі Корости с. Болоня щодо звільнення земельних ділянок після збору урожаю; вилучити земельні ділянки в громадян в ур. Корости с. Болоня; припинити право користування земельними ділянками громадянами; вилучені землі перевести до земель пайового фонду.

Посилаючись на те, що рішення від 12 травня 2020 року № 731 є таким, що прийняте із грубим порушенням законодавства, прав позивача, без його згоди та повідомлення про розгляд питання, просив визнати недійсним рішення Більченської сільської ради від 12 травня 2020 року № 731 в частині, що стосується його прав землекористувача земельної ділянки, площею 0, 19 га, розташованої в ур. «Корости», с. Болоня Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області, зокрема:

- пункт 2. Вилучити земельну ділянку в землекористувача ОСОБА_1 , площею 0,19 га, ур «Коростини» с. Болоня;

- пункт 3. Припинити право користування земельною ділянкою

ОСОБА_1 згідно списку-додатку до рішення від 12 травня 2020 року

№ 731, у якому ОСОБА_1 вказаний по порядку другим;

- пункт 4. Вилучену земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,19 га перевести до земель пайового фонду;

- пункт 5. Спеціалісту ІІ категорії - землевпоряднику внести зміни в земельно- облікові документи.

Зобов`язати Більченську сільську раду в особі сільського голови Суховерського С. В. вирішити питання користування позивачем спірною земельною ділянкою відповідно до вимог і правових підстав Земельного Кодексу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області

від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право тимчасового користування апелянтом земельною ділянкою закінчилось ще в 1999 році - за 2 роки до вступу в дію Земельного кодексу України, а тому права на земельну ділянку у ОСОБА_1 припинилися

до 25 жовтня 2001 року, що унеможливлює застосування цієї норми до даних правовідносин.

Доводи позивача про те, що він набув право власності на присадибну ділянку площею 0,19га в урочищі «На Коростах» в селі Болоня Миколаївського району Львівської області за набувальною давністю є передчасними, оскільки з таким вимогами позивач до суду не звертався.

Крім того, апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (новоствореної ОТГ) для одержання спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у ОСОБА_1 виникло право на отримання спірної присадибної земельної ділянки у власність за набувальною давністю, оскільки він користується нею безперервно, добросовісно і відкрито з 1999 року

по 12 травня 2020 року, тобто понад 21 рік.

Також судами не враховано, що право користування позивача цією земельною ділянкою було припинене рішенням Більченської сільської ради від 12 травня 2020 року № 731 на підставі норм статей 145 149 ЗК України, проте норми даних статей регулюють зовсім інші правовідносини, оскільки норми статті 145 ЗК України регулюють ситуацію, коли до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, що не мало місця у даному випадку. А стаття 149 ЗК України регулює порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування, проте спірна земельна ділянка була надана позивачу у тимчасове користування.

Крім того зазначав, що право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору, проте документу, який би свідчив про розірвання договору в матеріалах справи немає.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Більченської сільської ради від 27 квітня 1998 року № 29 «Про надання присадибних ділянок в урочищі «На Коростах» та додатку № 2 до вказаного рішення «Список громадян» ОСОБА_1 надано в тимчасове користування терміном на один рікприсадибну ділянку площею 0,19 га в урочищі «На Коростах» в селі Болоня Миколаївського району Львівської області.

Рішенням Більченської сільської ради від 12 травня 2020 року №731 «Щодо вилучення земельних ділянок в ур. Корости» вирішено попередити громадян, які користуються земельними ділянками в урочищі Корости с. Болоня, щодо звільнення земельних ділянок після збору урожаю (згідно списку-додатку); вилучити земельні ділянки в громадян (згідно списку-додатку) в ур. Корости

с. Болоня; припинити право користування земельними ділянками громадянами (згідно списку-додатку); вилучені землі перевести до земель пайового фонду.

Відповідно до Додатку до рішення від 12 травня 2020року № 731

ОСОБА_1 включений до списку громадян, яким були виділені земельні ділянки в тимчасове користування в урочищі «Корости».

Вищевказане рішення від 12 травня 2020 року №731 було направлено позивачу 09 липня 2020 року та отримане ним 18 серпня 2020 року.

Судами попередніх інстанцій враховано, що Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області є правонаступником Більченської сільської ради відповідно до Закону України від 17 листопада 2020 року №1009-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 7 ЗК України (у редакції від 1990 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що присадибну земельну ділянку площею 0,19 га в ур. «На Коростах» рішенням Більченської сільської ради від 27 квітня 1998 року №29 було надано ОСОБА_1 в тимчасове користування терміном на один рік, отже спірна ділянка не була надана йому у постійне користування.

Крім цього, із наданого Миколаївською міською радою Стрийського району Львівської області списку осіб, які мають право на середню земельну частку Більченської сільської ради з Проекту роздержавлення і приватизації земель виробничого сільськогосподарського кооперативу «Більченський», вбачається, що ОСОБА_1 не включений до вказаного списку.

Інших списків, які б підтверджували право ОСОБА_1 на середню земельну частку - пай, матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, судами правильно установлено, що право тимчасового користування позивачем земельною ділянкою закінчилось у 1999 році.

Відповідно до положень частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції

від 1990 року, яка діяла до 01 січня 2002 року) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

За таких обставин, оскільки право тимчасового користування позивачем земельною ділянкою закінчилось у 1999 році, тобто за 2 роки до вступу в дію Земельного Кодексу України, тому вказані обставини унеможливлюють застосування до даних правовідносин статті 7 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, оскільки в даній статті йдеться про те, що прийняття чинного ЗК України не мало вплинути на обсяг прав власності, тимчасового користування, в тому числі на умовах оренди, набутих до вступу в дію ЗК України від 25 жовтня 2001 року.

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивача про те, що він набув право власності на присадибну ділянку площею 0,19 га в урочищі «На Коростах» в селі Болоня Миколаївського району Львівської області за набувальною давністю, оскільки з такими вимогами позивач до суду не звертався.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 12 травня 2020 року №731 «Щодо вилучення земельних ділянок у ур. «Корости» не підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та без порушення прав позивача. Крім того, позивача було попереджено про звільнення земельної ділянки після збору урожаю та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян