Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 641/2666/19

провадження № 61-12617св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - Харківська міська рада,

заінтересована особа, - управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Маміної О. В. та на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С.

С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Харківська міська рада звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності.

Спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Заявник просив суд визнати відумерлою спадщину квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати цю квартиру до комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.

Відмовивши у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що Харківська міська рада не надала доказів на підтвердження того, що померла особа - ОСОБА_3 та власник квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 є однією і тією ж особою.

Посилання заявника на те, що факт смерті власника квартири, а саме ОСОБА_3, підтверджується листом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 21 листопада 2018 року, є необґрунтованими, оскільки вказаний лист не є правовстановлюючим документом, який безперечно підтверджує факт смерті відповідної особи.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення заяви. Визнано відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Передано відумерлу спадщину у комунальну власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Задовольнивши заяву, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла саме ОСОБА_3, згідно з інформацією Сьомої харківської державної нотаріальної контори від 06 травня 2019 року № 989/01-16 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкова справа у вказаній нотаріальній конторі не заводилась, заяв про прийняття або про відмову від спадщини не надходило, свідоцтва про право на спадщину після смерті вказаної особи ця нотаріальна контора не видавала; отже, встановленим є факт відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_3.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року закрито.

Закривши апеляційне провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що її права оскаржуваним судовим рішенням не порушено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У серпні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити заяву про визнання спадщини відумерлою без розгляду.

У вересні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року, просила скасувати цю ухвалу та залишити заяву про визнання спадщини відумерлою без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга на постанову апеляційного суду мотивована тим, що її син ОСОБА_2 є спадкоємцем п'ятої черги після смерті двоюрідної баби ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняв спадщину на підставі частини 4 статті 1268 ЦК України, а тому заява міської ради про визнання спадщини відумерлою підлягає залишенню без розгляду, з огляду на наявність спору про право. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14, які не врахував суд апеляційної інстанції.

Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції не порушуються її права; не врахував існування спору про право як підстави для залишення заяви міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду без участі сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щовідповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 червня 1999 року, реєстраційний № НОМЕР_1, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_3.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 листопада 2018 року відомості щодо власника квартири АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до листа Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 23 листопада 2018 року № 16724/15.1-04-05 перевіркою облікових даних архівного фонду Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції та даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть від 13 лютого 2018 року № 2393, складений на ОСОБА_3,1943 року народження. Перевіркою паперового носія вищевказаного актового запису про смерть встановлено дату смерті вказаної особи - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з листом Харківського обласного бюро судово - медичної експертизи від 21 листопада 2018 року № 02-06/2244 у відділі судово - медичної експертизи трупів Харківського обласного бюро судово - медичної експертизи проведена судово- медична експертиза трупа громадянки ОСОБА_3,1943 року народження, що проживала за адресою: АДРЕСА_2, смерть якої настала ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до листа Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 16 листопада 2018 року № 18399/2/07-05 у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_3 з 03 серпня 1981 року до 04 травня 2018 року, померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до інформації Комунального підприємства "Харківське міське БТІ" від 22 листопада 2018 року № 13382/04-08 реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року проведена Комунальним підприємством "Харківське міське БТІ" за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради від 01 червня 1999 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, залишення касаційної скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року

Щодо посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, провадження № 61-12496св19, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц, провадження № 61-6848св19, Верховний Суд зазначає таке.

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, провадження № 61-12496св19, Верховний Суд, залишивши заяву сільської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду, виходив із того, що рішенням суду встановлено факт спільного проживання особи із спадкодавцем, тому особа на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Отже, підстав для визнання спадщини відумерлою у зв'язку з відсутністю спадкоємців не було. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на заповіт на ім'я особи та рішення суду, повно і всебічно обставини справи не дослідив, не перевірив наданих учасниками справи доказів щодо належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку і помилково вважав, що у справі відсутній спір про право.

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц, провадження № 61-6848св19, Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви сільської ради про визнання відумерлою спадщини.

У справі суд встановив наявність заповіту на користь дочки спадкодавця, обізнаність сільської ради щодо наявності спадкоємця першої черги; на підставі встановленого суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незалучення до участі у справі спадкоємця першої черги та за заповітом значно вплинуло на її права і обов'язки, тому правових підстав для задоволення заяви немає. Суд зазначив, що вбачається спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, тому вирішення питання про визнання спадщини відумерлої є передчасним.

Суд апеляційної інстанції висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц, щодо наявності спору про право не застосував.

Верховний Суд переглядає законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень з урахуванням доводів касаційної скарги, враховуючи зміст заяви про визнання спадщини відумерлою, її доводів, висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у судових рішеннях.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина 1 статті 10 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених частина 1 статті 10 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -3 , 5 статті 263 ЦПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про визнання спадщини відумерлою (частина 1 статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Задовольнивши заяву Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передання майна до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, суд апеляційної інстанції у цій справі виходив із того, що згідно з інформацією Сьомої харківської державної нотаріальної контори від 06 травня 2019 року № 989/01-16 після ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа у вказаній нотаріальній конторі не заводилась, заяв про прийняття або про відмову від спадщини не надходило, свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 Сьома харківська державна нотаріальна контора нікому не видавала; отже, встановленим є факт відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_3

ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, яка не брала участі у справі в порядку окремого провадження, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій вказувала, що її син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є спадкоємцем п'ятої черги після смерті двоюрідної баби ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняв спадщину відповідно до частини 4 статті 1268 ЦК України.

Заяву про відмову від прийняття спадщини за законом ОСОБА_1 з дозволу органу опіки та піклування не подавала. Тобто ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, прийняв відповідну спадщину відповідно до законодавства.

Верховний Суд не погоджується із постановоюХарківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими частиною 2 статті 19 ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний лише з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. За відсутності цих елементів немає спору про право.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (частина 1 статті 1277 ЦК України).

Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Результат аналізу зазначених норм матеріально і процесуального права дає підстави для висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядвання відповідної процедури.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначено статтею 294 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 , 4 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи; справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених частинами 1 , 3 , 4 статті 294 ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1258 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.

Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку (частини 3 , 4 статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Згідно зі статтями 1268, 1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Частина 4 статті 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини 2 -4 статті 1273 ЦК України).

Верховний Суд виходить з того, що особливістю розгляду справи про визнання спадщини відумерлою, яка розглядається в окремому провадженні, як і інших справ окремого провадження, зокрема, є: заявлені вимоги у порядку окремого провадження повинні бути безспірними (відсутній спір про право); справи окремого провадження порушуються за заявою і розглядаються за участю заявника, заінтересованих осіб (відсутність спору про право зумовлює відсутність сторін з протилежними інтересами, відсутність позову); немає інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (пред'явлення зустрічного позову, заміна сторін, співучасть, мирова угода, треті особи, звернення до третейського суду тощо); справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Заявник у справі про визнання спадщини відумерлою - це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваного права на спадщину, необхідних для реалізації нею майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці права.

Згідно зі статтею 335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

З огляду на зміст положень статті 4, частини 4 статті 394, статті 335 ЦПК України заінтересованими будуть ті особи, відносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки, отже, вони мають матеріально-правову заінтересованість.

Верховний Суд зазначає, що наявність спору про право повинна встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб'єктивного права особи, щодо якого виникає спір.

Враховуючи прийняття спадщини малолітнім ОСОБА_2, в особі його законного представника ОСОБА_1, між ним та Харківською міською радою виник спір щодо спадкового майна.

Постанова Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року не відповідає нормам цивільного процесуального закону, оскільки за умови наявності спору про право між Харківською міською радою та ОСОБА_2, в особі його законного представника ОСОБА_1, питання про визнання спадщини відумерлою не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження.

Такі висновки щодо вирішення спору у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц, що не були враховані судом апеляційної інстанції, а тому вказана заявником підстава відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції знайшла своє підтвердження.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року необхідно скасувати із залишенням заяви Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду із роз'ясненням заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Щодо касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Звернувшись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою, заявник посилалася на те, що її син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є спадкоємцем п'ятої черги після смерті двоюрідної баби ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняв спадщину відповідно до частини 4 статті 1268 ЦК України.

Закривши апеляційне провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що його права оскаржуваним рішенням не порушено.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що рівень доступу до суду особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, гарантований частиною 1 статті 362, частиною 4 статті 389 ЦПК України, які передбачають право такої особи оскаржувати відповідно в апеляційному чи касаційному порядку судові рішення.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною 4 статті 389 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Зазначені норми цивільного процесуального права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Верховний Суд зауважує, що саме судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи або міститься судження про права та/чи обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки (права, свободи, інтереси) особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов'язки (права, свободи, інтереси) цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов'язки (права, свободи, інтереси). У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тлумачення частини 4 статті 389 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що касаційна скарга може бути подана особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки лише після розгляду апеляційною інстанцією її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Водночас ця норма передбачає виняток із загального правила, а саме оскарження до суду касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції у випадку, якщо ухвалене цієї інстанцією судове рішення стосується безпосередньо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків такої особи.

Системне тлумачення частини 1 статті 352, частини 4 статті 389 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що права та інтереси особи, яка не брала участі у справі є порушеними не самим фактом звернення до суду іншої особи із заявою (позовом), перебуванням справи у провадженні суду, а ухваленим судовим рішенням у справі про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2,08 квітня 2020 року звернулася з апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м.

Харкова від 04 червня 2019 року, яким відмовлено у задоволенні заяви Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено, рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення заяви Харківської міської ради.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили та у касаційному порядку не оскаржувалася.

Суд апеляційної обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року, яким її права не вирішувалися, оскільки в заяві Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою було відмовлено.

Крім того, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасоване постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, а заяву Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою задоволено, визнано відумерлою спадщиною квартиру АДРЕСА_1, передано її у комунальну власність територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Отже, наслідком визнання відумерлою спадщини, на яку претендує малолітній ОСОБА_2, є її перехід у власність територіальної громади.

З огляду на викладене права малолітнього ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, вирішено не рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року, а постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі з урахуванням викладених обставин права малолітнього ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_1, як особи, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, вирішено саме постановою суду апеляційного інстанції, згідно з якою він позбавляється права на спадщину відповідно до закону. Тому право на оскарження судових рішень для нього гарантоване частиною 4 статті 389 ЦПК України.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального закону, підстав для її скасування немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, залишення касаційної скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 рокузалишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Заяву Харківської міської ради, заінтересована особа, - управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про визнання спадщини відумерлою та передачу майна до комунальної власності територіальної громади м. Харкова залишити без розгляду.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін.

Роз'яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко