Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 204/6751/17-ц

провадження № 61-41363св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

третя особа (за первісним позовом) - орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпро раді,

третя особа (за зустрічним позовом) - рада опіки та піклування при Українській сільській раді Петропавлівського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила визначити місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_5 разом із нею.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 04 вересня 2015 року до 02 жовтня 2017 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5.

Причиною розпаду сім'ї стала психологічна несумісність між подружжям, яка негативно вплинула на їх стосунки та призвела до непорозумінь.

Посилаючись на те, що вони добровільно вирішити питання щодо місця проживання сина не можуть та з метою захисту інтересів малолітньої дитини, яка повинна проживати разом із нею, оскільки вона є матір'ю та здатна забезпечити та виховати сина, просила позов задовольнити.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов, у якому просив визначити місце проживання їх спільного з ОСОБА_3 сина разом із ним за місцем його проживання у будинку АДРЕСА_1 з урахуванням виключно інтересів дитини.

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2018 року первісні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із матір'ю ОСОБА_3

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Виходячи з відсутності виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом із матір'ю, урахувавши інтереси малолітньої дитини, її вік та потребу в материнській опіці, суд залишив сина сторін проживати разом із матір'ю.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком ОСОБА_4 на АДРЕСА_1.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Такий висновок апеляційний суд мотивував необхідністю дотримання прав та інтересів малолітнього ОСОБА_5 на гармонійний розвиток та належне виховання.

ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд, визначаючи місце проживання малолітнього сина з батьком, не звернув увагу на відсутність доказів про наявність у нього самостійного доходу, на надав оцінки тому, що дитина з дня народження проживала з матір'ю та ідентифікує своїм місцем проживання саме квартиру у місті Дніпро, не врахував рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», яке є частиною національного законодавства.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подав відзиви, у яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не повністю відповідає.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 вказувала, що вона має можливість забезпечити належні умови для проживання сина, виконує свої батьківські обов'язки та займається вихованням дитини, має у власності житло у місті Дніпро, у зв'язку з чим просила визначити його місце проживання разом із нею.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із матір'ю, суд першої інстанції виходив із відсутності у справі виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини зі своєю матір'ю.

Апеляційний суд, врахувавши висновок ради опіки та піклування при Українській сільській раді, виходив із доцільності визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки дитина прижилась у новому середовищі, перебуває у психологічно благополучному психоемоційному стані, існує серйозний ризик того, що визначення місце проживання дитини разом із матір'ю поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нетерпиму обстановку.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2015 року, який розірваний на підставі рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Малолітній ОСОБА_5 та його батько ОСОБА_4 зареєстровані у будинку АДРЕСА_1

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 березня 2017 року ОСОБА_8 належить квартира АДРЕСА_2

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року № 1281, орган опіки та піклування виконкому вважає доцільним проживання дитини разом з матір'ю.

Відповідно до висновку ради опіки та піклування при Українській сільській раді від 12 грудня 2017 року, рада опіки та піклування при Українській сільській раді вважає доцільним проживання дитини за місцем реєстрації і проживання батька.

Батьки дитини позитивно характеризуються, психічних чи наркологічних захворювань не мають. При цьому, між ними наявні неприязні стосунки на ґрунті взаємних непорозумінь та неможливості вирішення питання щодо проживання їхнього малолітнього сина.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України» стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком, суд апеляційної інстанції лише процитував норми матеріального права щодо першочергового урахування інтересів саме дитини.

При цьому, не перевірив наявність або відсутність підстав для застосування статті 161 СК України і визначення місця проживання сина сторін крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, не зробив жодного висновку про те, з ким із батьків дитині буде краще, чи відповідатиме за встановлених обставин проживання дитини з батьком якнайкращим її інтересам.

Водночас суд не звернув увагу на пояснення ОСОБА_3, відповідно до яких відносно неї ОСОБА_4 вчинялись насильницькі дії, внаслідок чого вона звертався до Чечелівського відділу поліції ДВП Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області у період з 04 вересня 2015 року до 23 серпня 2017 року.

Листами Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 26 серпня 2016 року, 11 вересня 2017 року, 12 жовтня 2017 року повідомлено про те, що з її чоловіком проведена профілактична бесіда про неприпустимість протиправної поведінки відносно ОСОБА_3, а також про те, що він буде притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.

Зазначеним обставинам суд апеляційної інстанції ніякої оцінки не надав.

Не перевірив суд й доводи ОСОБА_3 про те, що до 19 серпня 2017 року дитина проживала разом із нею на АДРЕСА_3, проте ОСОБА_4 самочинно змінив місце проживання їх малолітнього сина без її згоди та відмовився його повертати. У подальшому їй стало відомо, що дитина знаходиться за місцем реєстрації батька на АДРЕСА_1.

Між тим, відповідно до висновку органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року станом на грудень 2017 року дитина проживає разом із матір'ю у квартирі АДРЕСА_3.

Зазначеним обставинам суд апеляційної інстанції оцінки не надав та з урахуванням вищенаведеного не з'ясував, із ким із сторін на теперішній час проживає малолітня дитина.

Крім того, взявши за основу при вирішенні спору висновок ради опіки та піклування при Українській сільській раді від 12 грудня 2017 року, суд не звернув увагу на те, що рада опіки та піклування при Українській сільській раді надала висновок про доцільність проживання дитини за місцем реєстрації і проживання батька, а не разом із батьком, а також на те, що зазначений висновок є поверхневим.

Обмежившись лише посиланням на необґрунтованість висновку органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року, суд, при цьому, не оцінив його у сукупності з іншими доказами відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Суд також не перевірив доводи ОСОБА_3 про перебування у відпустці по догляду за дитиною, а визначивши місце проживання сина сторін разом із батьком, яким укладено договір із нянею для виконання робіт по догляду за дитиною, не з'ясував, чи не відповідатиме за таких обставин проживання дитини з матір'ю її якнайкращим інтересам.

Тобто апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило