Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №522/3958/19

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 522/3958/19

провадження № 61-21438св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08 липня 2016 року між нею та ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_5, був укладений договір довічного утримання, на виконання якого вона щомісячно отримувала 900 грн, інша допомога їй не надавалася.

12 вересня 2017 року між нею, ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір про заміну набувача в договорі довічного утримання. Перед укладенням вказаного договору, ОСОБА_5 на її скарги про невідвідування її та не наданні ніякої допомоги по веденню домашнього господарства, запевнив, що новий набувач ОСОБА_2 буде забезпечувати її всім необхідним. Проте, ОСОБА_2 вона бачила один раз під час укладення договору, дійсно отримувала кожного місяця по 1 000 грн, але жодної іншої допомоги відповідач їй не надавав.

26 січня 2019 року вона отримала травму - закритий перелом шийки стегна, у зв'язку з чим вона звернулася до відповідача, який в грубій формі відмовився надавати будь-яку допомогу.

13 лютого 2019 року вона надіслала ОСОБА_2 листа з пропозицією розірвати договір довічного утримання в добровільному порядку, а листом від 21 лютого 2019 року вона повідомила відповідача про те, що відмовляється від отримання місячної виплати в розмірі 1 000 грн та вимагає розірвання договору довічного утримання, однак жодної відповіді не отримала.

Посилаючись на те, що після укладення договору довічного утримання суттєво змінилися обставини в її житті, а саме суттєво погіршилося здоров'я через отриману травму й вона потребує сторонньої допомоги у зв'язку з безпорадним станом, а відповідач не погоджується на зміну умов договору, ОСОБА_1 посилаючись на положення статей 652, 755 ЦК України просила розірвати укладений між нею та ОСОБА_2 договір довічного утримання із застосуванням наслідків розірвання договору, шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на 346/1000 часток квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений між сторонами.

Встановлено порядок виконання рішення суду шляхом скасування запису про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 346/1000 часток квартири АДРЕСА_1, та повернення ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на житло від 12 квітня 1995 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подальше виконання договору довічного утримання на попередніх умовах з врахуванням суттєвих змін обставин в житті позивача, а саме отримання травми, унаслідок якої ОСОБА_1 є лежачою хворою, не може самостійно пересуватися й потребує постійного стороннього догляду, стало неприйнятним для неї і неможливим, оскільки порушується співвідношення майнових інтересів сторін, а саме відповідач набуває у власність нерухоме майно, а позивач, яка потребує постійного стороннього догляду в силу свого безпорадного стану, отримує лише грошове утримання в розмірі 1 000 грн щомісячно, яке є недостатнім для її утримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2019 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно та у порушення вимог статті 653 ЦК України повернули позивачу спірну квартиру, та позбавили відповідача права власності, виходячи виключно з позиції на якій наполягав позивач, без врахування дійсних обставин справи та доводів сторони відповідача щодо належного виконання ним умов договору довічного утримання, та готовності змінити умови договору із врахуванням стану здоров'я позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 13 січня 2020 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, ухваленими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2, поданої представником ОСОБА_3, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 12 квітня 1995 року позивач ОСОБА_1 була власником 346/1000 частин квартири АДРЕСА_1.

08 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4 було укладено та нотаріально посвідчено договір довічного утримання, відповідно якого відчужувач передає у власність ОСОБА_4 346/1000 часток квартири під АДРЕСА_1, взамін чого ОСОБА_4 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_1. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами, за спільною згодою, у розмірі 900 грн на місяць, які будуть надаватися відчужувачу щомісячно, з урахуванням інфляції та індексації.

12 вересня 2017 року укладено договір про зміну набувача у договорі довічного утримання між ОСОБА_1, ОСОБА_5, що діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відповідно до якого набувачем за договором довічного утримання став ОСОБА_2.

Вказаним договором також збільшено щомісячні платежі до 1 000 грн (пункт 6 договору про довічне утримання).

26 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала травму - закритий перелом шийки стегна, що підтверджується довідкою Міської клінічної лікарні № 11 від 07 лютого 2019 року, у зв'язку з чим стала потребувати сторонньої допомоги.

Листами від 01 лютого 2019 року та від 13 лютого 2019 року ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про намір розірвати договір довічного утримання та відмову від щомісячних платежів, які залишені відповідачем без реагування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем.

Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина 1 статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема що після укладення договору довічного утримання суттєво змінилися життєві обставини позивача, якими вона керувалась укладаючи такий договір, а саме різко погіршився стан здоров'я внаслідок отриманої травми й вона потребує постійного стороннього догляду через безпорадний стан, які вона не могла передбачити, а відповідач не погоджується на зміну умов договору довічного утримання, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки виконання договору довічного утримання на попередніх умовах є неприйнятним для позивача, порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача можливості отримувати постійний догляд за отримане грошове утримання, яке є недостатнім для її потреб з урахуванням стану здоров'я.

З урахуванням викладеного є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи касаційної скарги ОСОБА_2, поданої представником ОСОБА_3, щодо належного виконання відповідачем умов договору довічного утримання, та готовності змінити умови договору із врахуванням стану здоров'я позивача, а також безпідставного позбавлення його права власності без повернення, сплачених ним на виконання договору коштів.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко