Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2019 року у справі №316/672/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 316/672/18

провадження № 61-5526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Енергодарське бюро технічної інвентаризації" Енергодарської міської ради Запорізької області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Вільямовської Н. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів:

Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Енергодарської міської ради Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Енергодарське бюро технічної інвентаризації" Енергодарської міської ради Запорізької області (далі - КП "Енергодарське БТІ"), про визнання права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку.

Позовна заява мотивована тим, що він є наймачем житлового приміщення - кімнати 20а площею 13,2 кв. м у гуртожитку, розташованому на АДРЕСА_1. У вказану кімнату він вселився на підставі ордеру на житлове приміщення в гуртожитку

від 30 липня 2007 року. На підставі рішення Енергодарської міської ради Запорізької області від 24 липня 2015 року № 193 "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності гуртожитку "Славутич 1,2,3" Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електростанція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом") передав вказаний гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста Енергодара Запорізької області.

Рішенням Енергодарської міської ради Запорізької області від 7 грудня 2016 року № 14 залишено гуртожиток "Славутич 1,2,3", розташований на АДРЕСА_2 у статусі "гуртожиток" та надано дозвіл на приватизацію приміщень цього гуртожитку його законними мешканцями в порядку, визначеному законодавством України.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 14 березня 2018 року № 87, прийнятим з метою уточнення житлової площі кімнати 20 у вказаному гуртожитку, позивачу видано ордер на житлове приміщення - кімнату

АДРЕСА_3 житловою площею 13,2 кв. м.

Вказував, що до вселення у вказану кімнату він був зареєстрований та фактично проживав: з 12 грудня 1985 року до 19 червня 1993 року у АДРЕСА_4; з 19 червня 1993 року до 12 січня 1999 року у квартирі АДРЕСА_5; з 12 січня 1999 року до 24 липня 2007 року у квартирі

АДРЕСА_6.

З 7 вересня 2007 року позивач зареєстрований у кімнаті

АДРЕСА_3;

з 1 лютого 2018 року до теперішнього часу у кімнаті

АДРЕСА_7, що з метою приватизації вказаної кімнати у липні 2018 року він звернувся до КП "Енергодарське БТІ", однак у зв'язку з ненаданням доказів невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду за попередніми місцями проживання в АР Крим йому відмовлено у прийнятті заяви на приватизацію.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право на приватизацію житлового приміщення - житлового блоку № 20 площею 13,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня

2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не отримав рішення про відмову у приватизації від органу приватизації, оскільки йому відмовлено лише у прийнятті пакету документів з підстав відсутності довідки з попереднього місця проживання в АР Крим. Зазначив про ненадання позивачем доказів невикористання ним житлових чеків на приватизацію житлового фонду за попереднім місцем проживання, тому суд вважав вимоги позивача недоведеними.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.

Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що

ОСОБА_1 частково використав своє право на приватизацію житла

на 10,2 кв. м, оскільки його мати - ОСОБА_2 - приватизувала квартиру АДРЕСА_8 на себе і двох членів сім'ї (позивача та ОСОБА_3). Крім того, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та імені ОСОБА_1 і ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу

від 22 грудня 1998 року купила квартиру АДРЕСА_9. За змістом пункту 8 цього договору, квартира набувається у часткову власність - по 1/3 частці на кожного покупця, тому у власності позивача перебуває 22,6 кв. м, що перевищує санітарну норму житла.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач є власником житла на території України такої площі, що позбавляє його статусу особи, яка має право на приватизацію житлового приміщення в гуртожитку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 20 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів про відсутність у нього права на приватизацію, оскільки єдиним житлом, яким він користується на території України, є кімната у гуртожитку у місті Енергодар Запорізької області.

Вказує, що довідками з АР Крим підтверджено факт відсутності зареєстрованого за ним на праві власності житла у місті Севастополі.

Неправильним вважає висновок апеляційного суду про те, що відповідно до Закону України "Забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" позивач не має право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку у зв'язку із наявністю у нього іншого житла, оскільки вказаний висновок не узгоджується з нормами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Висновок апеляційного суду в цій частині не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 570/3566/15-ц (провадження № 61-9331св18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до ордеру на житлове приміщення від 30 липня 2007 року ОСОБА_1 надано для тимчасового проживання кімнату АДРЕСА_10.

З довідки № 3619 від 12 квітня 2018 року суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований у кімнаті № 20а у вказаному гуртожитку з 7 вересня 2007 року до 1 лютого 2018 року.

Суди встановили, що на підставі рішення Енергодарської міської ради Запорізької області від 24 липня 2015 року № 193 "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності гуртожитку "Славутич 1,2,3"

ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" передав вказаний гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста Енергодара Запорізької області.

Рішенням Енергодарської міської ради Запорізької області від 7 грудня 2016 року № 14 залишено гуртожиток "Славутич 1,2,3", розташований

на АДРЕСА_2, у статусі "гуртожиток" та надано дозвіл на приватизацію приміщень цього гуртожитку його законними мешканцями в порядку, визначеному законодавством України.

Також суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 14 березня 2018 року № 87 внесено зміни до рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 25 січня 2018 року № 23 "Про житлові питання" та викладено підпункт 2 пункту 1 розділу 11 у новій редакції: "видати ордер на житлове приміщення -кімнату № 20, житловою площею 13,2 кв. м у гуртожитку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 - електрослюсарю з обслуговування автоматики та засобів вимірювання електростанцій 6-ї групи цеху теплової автоматики та вимірювань ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", склад сім'ї - одна особа".

З паспорту ОСОБА_1 та довідки сектору реєстрації Енергодарської міської ради Запорізької області № 3618 від 14 квітня 2018 року суди встановили, що місце проживання позивача зареєстровано у кімнаті

АДРЕСА_3 з 1 лютого 2018 року.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 червня 1993 року до 12 січня

1999 року був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_5, а з 12 січня 1999 року до 24 липня 2007 року - у квартирі АДРЕСА_6.

На звернення ОСОБА_1 від 5 липня 2018 року до КП "Енергодарське БТІ" щодо приватизації житлового приміщення в гуртожитку листом № 01-20/335

від 13 липня 2018 року надано відповідь, за якою відсутність довідки з попереднього місця проживання в АР Крим унеможливлює прийняття заяви на приватизацію. Тому позивачу відмовлено у прийнятті заяви на приватизацію та роз'яснено право на звернення до суду про визнання права на приватизацію.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін. ) державного житлового фонду на користь громадян України.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім'ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої

статті 3 Закону (пункт 1 частини першої); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра

(частина друга); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (частина третя). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі.

Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків).

Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду

(стаття 4 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Наведене кореспондується з Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК Української РСР), згідно з нормами статті 48 якого жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України, при цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (частина перша); при передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі (частина друга); громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства (частина третя).

Системний аналіз наведених положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Це вбачається зі змісту частини 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", згідно з якою кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково

10 квадратних метрів на сім'ю; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Таке тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, викладене у рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010.

Частинами 1 та 4 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відповідно до частини 10 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься, зокрема, ненадання особою необхідних документів для приватизації, перелік яких наведено в пункті 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 січня 2010 раку за № 109/17404 (далі - Положення), зокрема громадянин подає до органу приватизації, серед інших, такі документи: оформлену заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідку про склад сім'ї та займані приміщення; копію ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків з приватизації державного житлового фонду.

Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла; копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла; форму первинної облікової документації № 028/о "Консультаційний висновок спеціаліста" з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.

За малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Відповідно до пункту 20 зазначеного Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка (и), видана (і) органом приватизації за попереднім (и) місцем (ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до пункту 22 Положення орган приватизації, у разі потреби уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, оформляє відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах чи готує проект рішення органу місцевого самоврядування щодо жилих приміщень у гуртожитках.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не надав органу приватизації документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків з приватизації державного житлового фонду у місті Севастополі (тимчасово окупована територія), тому КП "Енергодарське БТІ" відмовило у прийнятті його заяви про приватизацію, не розглянувши її в установленому законом порядку.

Повернення заяви з підстав відсутності документу, що підтверджує невикористання ОСОБА_1 житлових чеків за місцем проживання

у місті Севастополі (тимчасово окупована територія) та надання позивачем доказів неможливості отримати такі документи, з урахуванням конкретних обставин справи не можна визнати обґрунтованим.

Орган приватизації зобов'язаний був перевірити подані ОСОБА_1 на виконання пункту 18 Положення документи з підстав наявності у позивача права на приватизацію та прийняти відповідне рішення, а не повертати йому документи, посилаючись на відсутність довідки про суму залишку житлового чеку.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 лютого

2021 року у справі № 760/23067/19 (провадження № 61-12363св20).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" ЄСПЛ визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Аналіз викладених статей свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, презюмується і підлягає захисту у разі його порушення.

Згідно з частиною 11 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки фактичним обставинам справи, не враховано, що подана ОСОБА_1 заява про приватизацію кімнати у гуртожитку безпідставно не розглянута органом приватизації, оскільки рішення за результатом її розгляду не прийнято.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно врахував факт нерозгляду вказаної заяви позивача, проте дійшов помилкового висновку про передчасність захисту прав позивача за відсутності рішення

КП "Енергодарське БТІ" про відмову позивачу у приватизації вказаної кімнати у гуртожитку.

Такий висновок суду першої інстанції суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 369/11046/15-ц (провадження № 61-149св18) про те, що відсутність відповідного рішення органу приватизації щодо відмови у приватизації не є підставою для відмови у позові, оскільки судом не зроблений належний висновок щодо порушеного права позивача або щодо відсутності такого порушення.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про існування правових підстав для вирішення в судовому порядку питання щодо існування у позивача права на приватизацію за відсутності рішення відповідного органу про відмову позивачу у приватизації.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey) пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) пункт 119).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Як зазначив ЄСПЛ у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою.

Надаючи оцінку поданим ОСОБА_4 документам щодо існування у нього права на приватизацію, суд апеляційної інстанції не врахував, що вирішення вказаного питання та прийняття відповідного рішення належить виключно до компетенції органу приватизації, а надати оцінку законності дій такого органу суд може тільки після прийняття ним рішення.

Суди не врахували, що дії КП "Енергодарське БТІ" з відмови у прийнятті заяви позивача можуть свідчити про бездіяльність відповідного органу, що призвела до порушення права ОСОБА_4 на вирішення питання щодо приватизації.

Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування та приватизаційний орган зволікають з винесенням відповідних рішень (ухилення від прийняття рішення), вони мають бути зобов'язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність ОСОБА_4.

Аналогічні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію викладено Верховним Судом у постановах від 8 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження у справі № 61-21545св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19 (провадження № 61-12363св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 750/13452/19 (провадження № 61-17389св20) та

від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили всіх обставин справи, не надали належної оцінки доводам учасників процесу, не з'ясували, чи є порушеним право ОСОБА_1 на розгляд його заяви на приватизацію, чи є обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ефективним та чи підлягає порушене право захисту у обраний позивачем спосіб.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, оскаржувані судові рішення відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи судам необхідно надати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо; встановити, чи порушено право ОСОБА_1 на розгляд його заяви про приватизацію, чи підлягає порушене право захисту у обраний позивачем спосіб; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону, врахувавши зміст частини 4 статті 49 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 жовтня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук