Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.09.2019 року у справі №183/5719/14

Постанова

Іменем України

03 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 183/5719/14

провадження № 61-30760св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко Катерина Володимирівна, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_2, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року у складі судді Городецького Д. І. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними.

Позовна заяви мотивована тим, що у грудні 2013 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за умовами якого вона отримала у борг 4 000,00 доларів США на строк до 11 березня 2014 року. На підтвердження укладення цього договору позивач склала розписку.

У строки, визначені договором позики, борг повернуто не було, оскільки кошти у розмірі 4 000,00 доларів США позивач передала на розвиток підприємницької діяльності ОСОБА_6, з яким проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Після закінчення строку дії договору позики ОСОБА_4 почав вимагати повернення боргу, погрожував їй, після чого запропонував їй укласти інший договір - договір про відступлення права вимоги з його знайомим ОСОБА_5, який начеб-то повернув її борги.

ОСОБА_3 запропонував їй укласти з ним договір про відступлення права вимоги, а також, з метою забезпечення виконання умов цього договору, передати йому в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Крім цього, ОСОБА_3 запропонував зняти з реєстраційного обліку в квартирі її малолітнього сина - ОСОБА_7,2006 року народження.

Враховуючи погрози на її адресу та адресу її малолітнього сина, знаходячись під впливом тяжких обставин, вона не мала вибору та змушена була погодитися з умовами ОСОБА_5 та ОСОБА_4

07 березня 2014 року ОСОБА_4, за вказівкою ОСОБА_5, всупереч її волі, змусив її написати до Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області заяву про зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 її та її малолітнього сина - ОСОБА_2,2006 року народження, та зареєструвати сина у квартирі її батьків, незважаючи на те, що зазначені дії порушували права дитини.

Того ж дня працівники Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняли з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 малолітнього ОСОБА_2,2006 року народження, та зареєстрували його в квартирі її батьків № 1 по АДРЕСА_2 без письмової згоди батька дитини, в зв'язку з чим були грубо порушені права дитини на житло.

14 березня 2014 року ОСОБА_3 у телефонному режимі повідомив її, що договір про відступлення права вимоги боргу та договір іпотеки квартири вже виготовлений та його необхідно підписати. Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. надала їй для підпису не договір відступлення права вимоги, а договір позики від 14 березня 2014 року № НАВ 315735 та договір іпотеки об'єкту нерухомості від 14 березня 2014 року № НАВ 315737 з раніше незнайомою їй людиною - ОСОБА_5. Вона, не ознайомившись із змістом цих договорів, підписала їх. Пізніше їй стало відомо, що вона начеб-то, за укладеним 14 березня 2014 року договором позики отримала від ОСОБА_5 у борг 142 500,00 грн на строк до 14 вересня 2014 року, чим була введена в оману. В договорі іпотеки зазначено, що вартість квартири становить 181972 грн., за домовленістю сторін об'єкт нерухомості оцінений у 142500 грн., в той час, як оціночна вартість квартири станом на 20.08.2014 року становить 474307 грн. Після підписання договорів позики та іпотеки їй не було надано жодної копії договорів, що позбавило її можливості виявити обман, копії договорів були нею отримані тільки в серпні 2014 року. Наприкінці березня 2014 року до неї зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що вона зобов'язана сплачувати йому щомісяця відсотки в сумі 960 доларів США (що еквівалентно 11 520 грн. ), незважаючи на те, що договір був укладений з ОСОБА_5. Під впливом обману, в квітні, травні та червні 2014 року вона сплачувала ОСОБА_5 відсотки: за квітень - 960 доларів США, травень - 1000 доларів США, червень-12 000 грн.

Зазначила, що дії відповідачів суперечать вимогам частин 1 , 3 та 6 статті 203 ЦК України, грошові кошти від ОСОБА_5 вона не отримувала. За фактом шахрайства відносно неї з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за її заявою Індустріальним РВ ГУМВС України в м. Дніпропетровську та Новомосковським МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушені кримінальні провадження.

На підставі викладеного вона просила суд визнати недійсним договір позики, укладений 14 березня 2014 року між нею та ОСОБА_5, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а вона отримала у борг 142 500,00 грн; визнати недійсним договір іпотеки (застави), укладений 14 березня 2014 року між нею і ОСОБА_5, відповідно до якого вона, на забезпечення виконання умов укладеного між сторонами договору позики від 14 березня 2014 року, передала, а ОСОБА_3 прийняв в іпотеку об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на її користь матеріальні збитки, за незаконно отримані суми процентів: за квітень 2014 року - 960,00 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 12 458,00 грн; за травень 2014 року - 1 000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 11 803,00 грн; за червень 2014 року - 12 000,00 грн, а всього - 36 261,00 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4, Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, стягнення грошових коштів за договором позики.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до якого він передав у борг ОСОБА_1 142 500,00 грн на строк до 14 вересня 2014 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань 14 березня 2014 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1

У зазначених договорах позики та іпотеки його ім'я помилково було зазначене як ОСОБА_5.

З урахуванням того, що позичальник борг не повернула та у договорах позики й іпотеки зроблено помилку в написанні його імені, просив суд встановити факт належності йому, ОСОБА_5, документів: договору позики та іпотеки; стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 14 березня 2014 року у розмірі 263 140,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов'язанням - 142 500,00 гр. ; 3 % річних за період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року - 8 901,37 грн; інфляційних втрат за період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року - 11 738,81 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки (застави), укладений 14 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняв в іпотеку об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1.

У іншій частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_5, як позикодавцю, правовстановлюючого документу - договору позики, укладеного 14 березня 2014 року з ОСОБА_1, згідно з яким ОСОБА_1, як позичальник отримала грошові кошти у розмірі 142 500,00 грн, в якому позичальником зазначений ОСОБА_3 (договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., реєстровий № 438).

Встановлено факт належності ОСОБА_5, як іпотекодержателю, правовстановлюючого документу - договору іпотеки (застави), укладеного 14 березня 2014 року з ОСОБА_1, відповідно до якого ОСОБА_1, як іпотекодавець передала, а ОСОБА_3 прийняв в іпотеку об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, в якому іпотекодержателем зазначений ОСОБА_3 (договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., реєстровий № 439).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 14 березня 2014 року, яка складається із основного зобов'язання - 142 500,00 грн. ; 3 % річних з простроченої суми за період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року - 8 901,37 грн; інфляційні втрати за період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року - 11 738,81 грн., а всього - 263 140,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до документів, які зберігаються в нотаріальних справах, а саме в паспорті громадянина України, картці фізичної особи-платника податків, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позикодавцем та іпотекодержателем за спірними договорами є ОСОБА_3. У зв'язку з наведеним суд визнав обґрунтованими вимоги ОСОБА_5 в частині встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Крім цього, ОСОБА_1 на обґрунтування недійсності договору позики посилалася на те, що договір укладений у момент, коли вона перебувала в тяжкому становищі, під впливом погроз, омани з боку відповідачів, зазначений договір є фіктивним, удаваним, грошових коштів вона не отримувала, оскільки фактично був укладений договір відступлення права вимоги. У той же час, нею не надано жодного доказу на підтвердження удаваності правочину - договору позики. Посилання позивача на те, що вона не читала договір позики під час його підписання, не має юридичних наслідків, оскільки, підписуючи договір та не читаючи його умов, сторона виявляє власну недбалість, яка не тягне за собою недійсності правочину. В зв'язку із зазначеним суд відмовив у позові ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору позики. Також ОСОБА_1 не надала суду доказів недійсності договору іпотеки з підстав, передбачених статтями 229, 230, 231, 233, 234, 235 ЦК України. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не зверталася до органу опіки та піклування з питанням про надання попереднього дозволу на укладення договору іпотеки квартири АДРЕСА_1, право користування якою має малолітній ОСОБА_2, такий дозвіл органом опіки та піклування не надавався. На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що договір іпотеки не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціального захисту бездомних дітей і безпритульних дітей" від 21 грудня 2010 року № 2823, у зв'язку з чим, відповідно до частини 1 статті 203, статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, право на відшкодування збитків згідно із частиною 2 статті 230 ЦК України має сторона, яка постраждала внаслідок омани при укладенні угоди, а саме, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. ОСОБА_1 не надала суд доказів на підтвердження передачі ОСОБА_5 грошових коштів, також судом не встановлено наявність недійсності договору позики з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), в зв'язку з чим у задоволенні її позовних вимог в частині відшкодування збитків належить відмовити. Крім цього, згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправно поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Право на відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 2 статті 230 ЦК України має сторона, яка постраждала внаслідок омани при укладенні угоди. Оскільки судом не встановлено наявності недійсності договорів позики та іпотеки з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), судом не встановлена протиправність поведінки відповідачів, суд відмовив у позові ОСОБА_1 в цій частині. З урахуванням того, що недійсність договору позики судом не була встановлена та він є чинним, суд дійшов висновку про те, що боржник зобов'язання щодо повернення боргу не виконала, а тому з неї на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню сума основного зобов'язання, 3 % річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 3 % річних від простроченої суми заборгованості, інфляційних втрат та загальної суми стягнення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 3 % річних з простроченої суми заборгованості за договором позики від 14 березня 2014 року у період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року в сумі 6746,30 грн, інфляційних втрат з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року у розмірі 86 782,50 грн та всього 236 028,80 грн.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 2 360,28 грн.

У іншій частині оскаржуваного ОСОБА_1 рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року скасовано в частині визнання недійсним договору іпотеки (застави), укладеного 14 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_1, на забезпечення виконання умов укладеного між сторонами договору позики від 14 березня 2014 року, передала, а ОСОБА_3 прийняв в іпотеку об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 14 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо відсутності належних доказів на підтвердження фіктивності цього правочину. Позивачем не доведено, що спірний договір був укладений із застосуванням тиску за наявності у позичальника тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, або ж при введенні її в оману щодо обставин правочину.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не читала умови договору під час його підписання, не має жодних юридичних наслідків, оскільки, підписуючи договір та не читаючи його умов, сторона виявляє власну недбалість, яка не тягне за собою недійсності правочину. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не отримувала коштів, передбачених умовами договору позики, колегія суддів не прийняла до уваги, оскільки письмова форма спірного договору внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю формою такий документ засвідчує як його укладення, так і умови договору, а також підтверджує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що відсутність згоди органу опіки та піклування при укладенні договору іпотеки не є підставою визнання його недійсним відповідно до статтей 203, 215 ЦК України. Крім цього, встановивши, що судом першої інстанції допущені помилки при визначенні 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5, апеляційний суд змінив рішення суду попередньої інстанції у цій частині та стягнув з ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 6 746,30 грн та інфляційні втрати у розмірі 86 782,50 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції у повному обсязі та рішення суду першої інстанції - в частині, в якій відмовлено у задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що, грошові кошти за договором позики, укладеним 14 березня 2014 року між нею та ОСОБА_5, вона не отримувала. Ніяку розписку з приводу отримання коштів за цим договором вона також не складала. Під час підписання договору позики вважала, що укладає договір відступлення права вимоги. У суді першої та апеляційної інстанцій представник ОСОБА_1 заявляв клопотання про допит приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., однак суди безпідставно відхилили це клопотання. Крім цього, суди безпідставно не врахували того, що при укладенні оспорюваного договору іпотеки було порушено права та законні інтереси малолітньої дитини.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли письмові пояснення Новомосковського районного відділу Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України без підпису уповноваженої особи. У своїх поясненнях відділ просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та зупинено виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 березня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 142
500,00 грн на строк до 14 вересня 2014 року. Зазначений договір 14 березня 2014 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., про що у реєстрі вчинення нотаріальних дій вчинено запис № 1339.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору позики, 14 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статті 16 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 2 , 3 статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

На обґрунтування недійсності цих правочинів ОСОБА_1 посилалася на те, що вони вчинені під впливом помилки, обману, насильства, тяжких обстави, а тому відповідно до статей 229, 230, 231, 233, 234, 235 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі.

Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.

На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (стаття 229 ЦК України); обману (стаття 230 ЦК України); насильства (стаття 231 ЦК України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (стаття 233 ЦК України), а також унаслідок зловмисної домовленості (стаття 232 України).

Відповідно до статей 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведено факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Відмовляючи ОСОБА_1 у визнанні недійсним договору позики, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не довела наявні під час укладення оспорюваного нею договору позики, укладеного 14 березня 2013 року, обставин помилки, обману, насильства, укладення на вкрай невигідних умовах, а також унаслідок зловмисної домовленості. Посилання у позові на те, що текст договору ОСОБА_1 під час підписання не прочиталата, вважала, що укладає договір відступлення права вимоги, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки свідчить про виявлення нею власної недбалості, яка не тягне за собою недійсності правочину.

Крім цього, згідно із частиною 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

ОСОБА_1 вважає, що іпотечний договір суперечить вимогам законодавства України та порушує права її малолітнього сина, оскільки зазначений житловий будинок було передано в іпотеку без відповідного дозволу органу опіки та піклування.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) у кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (провадження № 6-1055цс15), від 10 липня 2017 року у справі № 757/5273/16-ц (провадження № 6 1002цс17) та постановах Верховного Суду від 06 травня 2018 року у справі № 500/74/16-ц (провадження № 61-1393 св17), від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц (провадження № 61-19654св18).

Відповідно до частин 2 -4 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що малолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час укладення договору іпотеки, тобто 14 березня 2014 року, у квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрований. Доводи ОСОБА_1 про те, що свого малолітнього сина вона зняла з реєстраційного обліку у цій квартирі саме через тиск на неї з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_4, не доведено належними доказами.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що малолітній ОСОБА_2 на час укладення договору іпотеки мав право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також того, що він був зареєстрований у цьому нерухомому майні та мав право користування ним.

Вирішуючи спір, в частині визнання недійсним договору іпотеки, апеляційний правильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що за обставинами цієї справи відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Крім цього, судами встановлено, що у договорі позики та договорі іпотеки, укладених 14 березня 2014 року, позикодавцем та іпотекодержателе зазначено ОСОБА_5.

Згідно з документами, які зберігаються в нотаріальних справах, а саме: паспорті громадянина України, картці фізичної особи-платника податків, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позикодавцем та іпотекодержателем за спірними договорами є ОСОБА_3.

Відповідно до статті 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у тому числі факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з виснвоками якого погодився апеляційний суд, правомірно задвольнив позовні вимоги ОСОБА_5 в частині встановлення факту належності йому правовстановлюючих документів.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_1 належним чином не виконала умови цього договору та борг у розмірі 142

500,00 грн у строки, визначені договором, не повернула. А тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню сума основного зобов'язання у розмірі 142
500,00 грн. Перевіряючи розрахунок заборгованості в частині розміру 3 % річних та інфляційних втрат, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції допустив арифметичну помилку, у зв'язку із чим правильно змінив рішення суду у цій частині та стягнув з ОСОБА_1 3 % річних за період з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року в сумі 6746,30 грн, інфляційні втрати з 14 вересня 2014 року до 11 квітня 2016 року у розмірі 86 782,50 грн.

Доводи касаційної скарги не впливають на законність та обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно із частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені малолітнього ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року у нескасованій і незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець