Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №569/6844/21
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №569/6844/21
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №569/6844/21

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

місто Київ

справа № 569/6844/21

провадження № 61-12441св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Луцик Катерина Василівна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудні 2021 року у складі судді Харечко С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В, Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на таке.

31 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк», банк) укладений кредитний договір № 1701/0308/71-057, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 700,00 дол. США, зі сплатою 11,9 % річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, 12 квітня 2012 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 1701/0308/71-057-Р-1, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за вказаним кредитним договором.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1.

31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладений договір про відступлення прав вимоги № 2302/К/3, згідно з яким позивач набув право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 13 січня 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 50 807,15 дол. США.

Посилаючись на наведене, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у розмірі 50 807,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 1 424 937,33 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованість за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-57 у розмірі 50 807,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 16 грудня 2021 року становить 1 381 954,48 грн.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 про сплив позовної давності у зв`язку з отриманням вимоги від 04 жовтня 2011 року про дострокове погашення всієї суми заборгованості, оскільки надалі між сторонами укладений договір від 12 квітня 2012 року № 2 про внесення змін да доповнень до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, а отже, кредитні правовідносини продовжилися.

Суд також відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що оскільки 22 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, яка залишилася невиконаною, а до суду з позовом позивач звернувся лише 05 квітня 2021 року, то її порука припинилася з тих підстав, що вона зобов`язалася відповідати за повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, який діє до 30 квітня 2040 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладення між сторонами 12 квітня 2012 року договору про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 вказує на те, що банк відступив від своєї вимоги про дострокове повернення боргу від 04 жовтня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування позовної давності, зазначивши, що звернувшись до суду з позовом у березні 2021 року, товариство не пропустило позовної давності, оскільки зміни до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, яким встановлена позовна давність у 10 років, сторони не вносили.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «ФК Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості за договором кредиту, звернувшись до боржника з відповідною вимогою 22 березня 2019 року, а отже, змінив строк виконання основного зобов`язання.

Оскільки з позовом до поручителя позивач звернувся 29 березня 2021 року, тобто після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, то порука ОСОБА_2 припинилася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луцик К. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що згідно з пунктом 8.5 договору про внесення змін та доповнень від 19 лютого 2010 року № 1 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється у 3 роки.

04 жовтня 2011 року первісний кредитор ВАТ «Сведбанк» надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення усієї заборгованості за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, а отже, змінив строк виконання зобов`язання.

Таким чином, перебіг позовної давності розпочався з 04 листопада 2011 року. У зв`язку з укладенням між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 12 квітня 2012 року договору про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, відбулося переривання позовної давності, після чого відлік трирічної позовної давності розпочався спочатку та закінчився 12 квітня 2015 року, водночас за захистом порушеного права ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулося у квітні 2021 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц та постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 274/1734/15-ц.

Касаційна скарга не містить посилання на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_2 , а тому в цій частині оскаржувані судові рішення суд касаційної інстанції не переглядає (стаття 400 ЦПК України).

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що посилаючись на направлення первісним кредитором ВАТ «Сведбанк» вимоги від 04 жовтня 2011 року про дострокове повернення усієї заборгованості за договором кредиту, ОСОБА_1 не надав копії довіреності особи, яка направила йому вказане повідомлення, а отже, не довів, що такі дії вчинено уповноваженою особою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луцик К. В., з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 1701/0308/71-057, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 700,00 дол. США, зі сплатою 11,9 % річних, строком до 30 березня 2038 року (т 1 а. с. 9).

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 проценти за користування кредитом нараховуються, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення. При розрахунку процентів за кількість днів у році приймається - 360. При цьому враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом. Якщо день надання та повернення кредиту співпадають, проценти за користування кредитом нараховуються на суму наданих коштів за 1 день користування кредитом.

Сума нарахованих процентів за визначений період є тільки цілим округленим числом без десяткових знаків. Позичальник уповноважує банк самостійно округляти суму нарахованих процентів.

Округлення процентів відбувається в такий спосіб: до 44 центів - округлення до 0, понад 44 центів - до 1 долара США.

Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 за користування кредитом підлягають сплаті позичальником через касу банку на рахунок № НОМЕР_1 нараховані проценти щомісяця у період з 01 до 10 числа включно, за попередній календарний місяць; проценти нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту.

Відповідно до пункту 10.11 сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору встановлюється тривалістю 10 років.

19 лютого 2010 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, згідно з яким сторони домовились, що на дату укладання цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом складає 54 158,30 дол. США. Розмір простроченої заборгованості за кредитним договором складає 748,01 дол. США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 435,81 дол. США; прострочена заборгованість за процентами - 312,20 дол. США (т. 1 а. с. 24).

Кредитний договір від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 викладено у новій редакції.

Зокрема, пунктом 1.1 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 (у редакції від 10 лютого 2010 року) встановлено строк дії кредитного договору до 30 березня 2038 року.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 зазначеного договору, починаючи з 10 квітня 2010 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату відсотків за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фінансових (ануїтетних) платежів у сумі 557,10 дол. США у чітко встановлений цим договором термін - 10 число кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання вказаного терміну позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом, не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору.

Сторони досягли згоди, що розмір ануїтетного платежу можу бути змінений банком у зв`язку зі змінами відсоткової ставки згідно з пунктом 8.4 цього договору в порядку, передбаченому підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору.

Відповідно до пункту 8.5 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 (у редакції від 10 лютого 2010 року) сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з повідомленням ПАТ «Сведбанк» від 04 жовтня 2011 року про зміну умов кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 банк повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із порушенням зобов`язань за договором кредиту станом на 30 вересня 2011 року у нього є заборгованість за кредитом у розмірі 54 594,11 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 16 634 дол. США, пеня - 8 336,49 грн, яку він має сплатити у повному обсязі до 14 жовтня 2011 року (т. 1 а. с. 277).

12 квітня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, згідно з умовами якого сторони домовились укласти цей договір, що передбачає реструктуризацію кредитної заборгованості позичальника та направлений на зміну умов кредитування позичальника за кредитним договором (т. 1 а. с. 34).

Відповідно до пункту 1 договору про внесення змін та доповнень від 12 квітня 2012 року № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони визначили, що на дату укладення цього договору строкова заборгованість за кредитом відсутня; прострочена заборгованість складає 54 594,11 дол. США; прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування - 5 865,69 дол. США; строкова заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом відсутня.

Сторони домовились внести зміни до пункту 1.1 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та встановили строк користування кредитом до 30 березня 2040 року (пункт 3.1 цього договору).

Згідно з пунктом 4 договору про внесення змін та доповнень від 12 квітня 2012 року № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони погодилися внести зміни до підпункту 3.1.1. пункту 3.1 кредитного договору, виклавши його у новій редакції такого змісту.

Починаючи з 10 червня 2012 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату відсотків за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих (ануїтетних) платежів у сумі 622,38 дол. США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання вказаного терміну позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом, не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення даного договору.

Сторони досягли згоди, що розмір ануїтетного платежу можу бути змінений банком у зв`язку зі змінами відсоткової ставки згідно з пунктом 8.4 цього договору в порядку, передбаченому підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору.

Всі інші умови кредитного договору залишаються без змін.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, 12 квітня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с. 37).

Відповідно до пункту 1 договору поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 ОСОБА_2 зобов`язалася перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у сумі 60 459,80 дол. США, строком до 30 березня 2040 року.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами (пункт 2 договору поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с. 47).

22 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ОСОБА_1 з листом-вимогою про дострокове погашення усієї заборгованості у розмірі 568 429,80 грн (т. 1 а. с. 142).

31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» укладений договір про відступлення прав вимоги № 2302/К/3, згідно з яким позивач набув право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с. 77).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що звернувшись до суду з позовом у квітні 2019 року, позивач пропустив позовну давність, оскільки 04 жовтня 2011 року банк звертався до нього з вимогою про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що оскільки після пред`явлення вимоги від 04 жовтня 2011 року про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків, між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 12 квітня 2012 року укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, у якому сторони, зокрема дійшли згоди щодо реструктуризації заборгованості, то кредитні правовідносини між сторонами продовжилися.

Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що позовна давність відповідно до пункту 10.11 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 становить 10 років, яку сторони не змінювали.

Суди не врахували, що відповідно до пункту 8.5 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 (у редакції від 10 лютого 2010 року) сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 3 роки, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у застосуванні позовної давності щодо усієї суми заборгованості.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що 22 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ОСОБА_1 з листом-вимогою про дострокове погашення усієї заборгованості, яка станом на 04 березня 2019 року становить 568 429,80 грн.

31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Інвестохіллс Веста» укладений договір про відступлення права вимоги № 2302/К/3, згідно з яким позивач набув право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Інвестохіллс Веста» просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, яка станом на 13 січня 2021 року становить 50 807,15 дол. США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наслідків спливу позовної давності, не врахував, що після направлення відповідачу вимоги про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припиняє свою дію, а позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, на яку заявник посилався, як у апеляційній, так і в касаційній скарзі.

У контексті наведеного обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 274/1734/15, що «у випадку пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначено, що: «Аналіз змісту статей 1054 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред`явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 , за відсутності у матеріалах справи детального розрахунку заборгованості за договором кредиту, суди достовірно не з`ясували розмір заборгованості за кредитним договором, яка існувала у відповідача на час пред`явлення досудової вимоги, не перевірили періоду, за який вона нарахована, а також наявності підстав для застосування погодженої сторонами трирічної позовної давності до окремих платежів, строк виконання яких настав за умовами кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованості за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у повному обсязі.

Ураховуючи, що внаслідок недослідження зібраних у справі доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, а тому ухвалене у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, тому, з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у цій справі, необхідно належно перевірити доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , встановити, коли відбулася зміна строку кредитування, її наслідки, з`ясувати розмір та періоди нарахування заборгованості за кредитним договором, відповідність розрахунків умовам кредитного договору, а також наявність правових підстав для застосування позовної давності як щодо усього періоду виникнення заборгованості, так і щодо окремих періодичних платежів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права на допущені судом першої інстанції недоліки увагу не звернув, доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не перевірив, а тому дійшов помилкового висновку про залишення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими статтями 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки за наслідками перегляду справи Верховним Судом касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луцик К. В., підлягає задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Водночас, оскільки ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, то несплачена сума судового збору у розмірі 41 458,63 грн підлягає стягненню на користь держави.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луцик Катерина Василівна, задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у касаційному порядку у розмірі 41 458,63 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко