Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2019 року у справі №755/16392/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року

м. Київ

справа № 755/16392/17

провадження № 61-310 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація,

третя особа - комунальне підриємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в складі судді Савлук Т. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року в складі колегії суддів Махлай Л. Д., Кравець В. А, Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та просила визнати її членом сім`ї ОСОБА_3 як наймача 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право користування вказаним житлом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу частки квартири від 20 лютого 2015 року їй на праві власності належить одна кімната в указаній комунальній квартирі, що становить 52/100 її частки.

У другій кімнаті, що становить 48/100 часток квартири, проживав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя не встиг приватизувати її.

ОСОБА_1 указувала, що вони з ОСОБА_3 не мали родинних зв`язків, проте у них були спільні обов`язки, вони вели спільне господарство, вона зробила ремонт у своїй кімнаті та в місцях загального користування, допомагала сусіду матеріально, позичила йому кошти для сплати заборгованості за комунальні послуги, він оформив на її ім`я довіреність, надавши повноваження займатися підготовкою документів для приватизації своєї частки кімнати.

Уважала, що вона має право на користування часткою квартири, якою користувався ОСОБА_3 , як член його сім`ї.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником однієї з кімнат у двокімнатній комунальній квартирі, а ОСОБА_3 як наймач другої кімнати за життя згоду на вселення ОСОБА_1 у його кімнату не надавав, а ті факти, що позивач заходила в кімнату наймача, проводила ремонт у місцях спільного користування, позичала йому кошти й мала довіреність від наймача на вирішення питання про приватизацію частини квартири, не дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 була членом сім`ї ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 грудня 2018 року ОСОБА_1 із пропуском строку на касаційне оскарження подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року поновлено позивачеві строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що суди безпідставно не врахували тих обставин, що хоча вона є власником однієї з кімнат у двокімнатній квартирі, проте вселилася в кімнату, наймачем якої був ОСОБА_3 , проживала разом із ним і вела спільне господарство, тому має право продовжувати користуватися другою кімнатою як член сім`ї наймача.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до витягу з розпорядження ЖРЕО № 409 від 22 квітня 2009 року № 196 за взаємною згодою всіх членів сім`ї та в зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_4 укладені окремі договори найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 : на кімнату житловою площею 15,1 м2 - із ОСОБА_5 , самотнім; на кімнату жилою площею 14,1 м2 - із ОСОБА_3 , самотнім.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно з довідкою КК «Центр комунального сервісу» від 15 листопада 2017 року за адресою АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані троє членів сім`ї: ОСОБА_1 , яка є власником 52/100 часток квартири, ОСОБА_6 , 1974 року народження, ОСОБА_7 , 1994 року народження. Сусідом по квартирі зазначений ОСОБА_3 , 1965 року народження, знятий з реєстрації 31 січня 2017 року в зв`язку зі смертю.

Відповідно до акта обстеження комунальної квартири від 14 липня 2017 року № 246, затвердженого начальником ЖЕД-409, двокімнатна квартира АДРЕСА_1 розташована на 1-му поверсі, загальна площа становить 44,2 м2.

Житлова площа кімнати в якій мешкає ОСОБА_1 , становить 15 м2. У цій кімнаті зареєстровані три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Житлова площа кімнати, в якій мешкав покійний ОСОБА_3 , становить 12,9 м2, не приватизована, є комунальною власністю місцевої ради.

Станом на 27 вересня 2017 року повідомлення про звільнення кімнати в комунальній квартирі АДРЕСА_1 , до Відділу обліку та розподілу житлової площі Дніпровської райдержадміністрації не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статетю 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 577/4979/15-ц (провадження № 61-746св17) зроблений висновок, що за змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у іншому житловому приміщенні.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж дня відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18) і від 15 травня 2019 року № 465/9412/13 (провадження № 61-18212св18).

Установивши, що ОСОБА_1 вселилася в комунальну квартиру не як член сім`ї наймача кімнати ОСОБА_3 , а в зв`язку з придбанням у власність однієї з двох кімнат і зареєстрована та постійно проживає в цій кімнаті, не має родинних зв`язків із ОСОБА_3 , який не надавав згоду на вселення позивача в свою кімнату, й позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вони з наймачем вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки та були пов`язані спільним побутом, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_3 як наймача кімнати в комунальній квартирі.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков