Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2019 року у справі №642/2786/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 642/2786/16

провадження № 61-772 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної Казначейської Служби України,

третя особа- прокуратура Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року вскладі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь 1 340 280,00 грн моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог посилався на незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності. Зазначав, що стосовно нього було порушено кримінальну справу за частиною першою статті 263; пунктом 4 статті 27, частиною першою статті 369, частиною третьою статті 364; частиною третьою статті 368 КК України. 05 вересня 2011 року о 16 годині, коли він перебував у своєму службовому кабінеті в Київському РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області, до кабінету увірвалися співробітники УСБУ в Харківській області, прокуратури Київського району м. Харкова, прокуратури Харківської області та розпочали проводити обшук, про наявність підстав якого йому не було повідомлено. Він був позбавлений можливості зателефонувати близьким та родичам, незаконно утримувався в кабінеті до 02 год. 06 вересня 2011 року, після чого його без жодних пояснень в наручниках було доставлено до ІТТ ОСУ ГУМВС України в Харківській області, де його утримували в період з 06 вересня 2011 року по 05 січня 2012 року. Постановою слідчого по ОВД СВ прокуратури Харківської області від 05 січня 2012 року йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заставу в сумі 51 000 грн. 00 коп. Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2013 року його було визнано невинуватим у скоєнні вказаних злочинів та виправдано. При цьому, гроші, вилучені у нього під час обшуку, йому не повернуто.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду районного суду м. Харкова від 12 червня 2018 року позов задоволено. З Державного бюджету України стягнуто на користь ОСОБА_1 1 340 280 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди та 14 880 грн. 00 коп. витрат на проведення судово-психологічної експертизи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 23, 1167, 1176 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалим перебуванням під слідством і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування, був вимушений пристосовуватися до несприятливих умов. Обставини, які стали підставою для пред`явлення позову, за звичайних умов суспільного життя є психотравмуючими за своєю суттю, оскільки вони створюють переживання, емоційну напруженість, порушують життєві плани та змінюють звичайний життєвий устрій. Розмір моральних страждань суд вважав за необхідне визначити з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи № 1893, складеного 19 грудня 2017 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2018 року змінено в частині визначення розміру моральної шкоди та стягнення судових витрат. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 300000,00 грн та 3330,17 грн витрат на проведення експертизи з Державного бюджету України шляхом списання коштів за рахунок коштів з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України.

Зменшуючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з вимог розумності і справедливості, характеру правопорушення, взявши при цьому за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, установлений на час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, 4 січня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, в якій він просить скасувати це судове рішення, та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2018 року.

Від заступника прокурора Харківської області також надійшла касаційна скарга на постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, в якій він просить змінити постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди в сумі 300000,00 грн, та стягнути на відшкодування моральної шкоди 40050 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №642/2786/16 з Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської Служби України, третя особа прокуратура Харківської області про стягнення моральної шкоди призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

ОСОБА_1 на обґрунтування вимог своєї касаційної скарги посилався на те, що згідно з усталеною практикою рішень Європейського Суду з прав людини, прийнятих у аналогічних справах, а також відповідно до практики Верховного Суду в подібних відносинах, розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди,

суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Заявник вважає, що рішення суду першої інстанції, яке базується у тому числі й на висновку судово-психологічної експертизи, відповідає положенням чинного законодавства та практиці розгляду подібних спорів, в той час як в рішенні суду апеляційної інстанції відсутні мотиви, чому він вважав розмір шкоди, заявлений до відшкодування та стягнутий судом першої інстанції завищеним та чому він оцінив шкоду саме в 300000 грн.

Заступник прокурора у поданій ним касаційній скарзі просить змінити постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди в сумі 300000,00 грн, та стягнути на відшкодування моральної шкоди 40050 грн, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував мінімальну заробітну плату при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_1 із серпня 1983 року працював в органах міліції(поліції), пройшовши шлях від простого працівника міліції до полковника міліції(поліції), начальника Київського РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області. За період роботи був неодноразово нагороджений відповідними відзнаками, в тому числі й табельною зброєю.

18 червня 2010 року наказом МВС України №1065о/с від 18 червня 2010 року позивача призначено на посаду начальника Київського РВ ГУМВС України в Харківській області.

05 вересня 2011 року близько 16 години ОСОБА_1 був затриманий співробітниками УСБУ в Харківській області, прокуратури Київського району м. Харкова та прокуратури Харківської області у своєму службовому кабінеті в Київському РВ ХМУ ГУМВС України у Харківській області (м. Харків вул. Артема,49), де був проведений обшук.

Протягом часу проведення ОТЗ він був позбавлений можливості зателефонувати своїм близьким та родичам, а також був позбавлений можливості отримувати кваліфіковану правову допомогу. Незаконно утримувався в службовому кабінеті до 02 години 06 вересня 2011 року, після чого його без жодних пояснень, на очах у всіх працівників Київського РВ, в наручниках, було затримано та направлено до ІТТ ОСУ ГУМВС України в Харківській області.

Із цього часу позивач тримався спочатку в ізоляторі тимчасового тримання ОСУ ГУМВС України в Харківській області, а потім у слідчому ізоляторі.

05 січня 2012 року позивачу було змінено запобіжний захід з тримання під вартою в умовах СІЗО на підписку про невиїзд.

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2013 року в справі №1/642/64/2013 позивач був визнаний невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 263, пунктом 4 статті 27, частиною першою статті 369, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України та виправданий. Вирок суду набрав чинності.

В період часу тривання досудового та судового слідства у нього виникли проблеми зі здоров`ям.

Після його затримання у вересні 2011 року було дуже багато усіляких розмов про ОСОБА_1 Багато хто стверджував, що його затримали на хабарі. В засобах масової інформації була поширена інформація про нього як хабарника. Дуже багато друзів відвернулися від нього і вже після того, як він був виправданий багато з них відносяться до нього з елементами відповідної недовіри.

Через це його репутація як людини та чесного міліціонера суттєво постраждала.

На момент затримання у нього була успішна кар`єра, яка після затримання, фактично розпалася. Він перебував у кадровому резерві на заміщення посади начальника міського управління міліції.

Після поновлення в органах внутрішніх справ він у теперішній час займає посаду, набагато нижчу від тієї, яку займав до затримання і це не пов`язано з його діловими якостями.

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи №1893 від 19 грудня 2017 року ситуація, що досліджується за вказаною цивільною справою була психотравмуючою для ОСОБА_1 Зокрема, ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) у вигляді відчуттів хвилювання, образи, приниження, сорому, тривалої емоційної напруги, необхідності виправдовуватися та доводити свою невинність, негативних переживань через погіршення репутації, зниження авторитету в професійному середовищі та руйнування успішної кар`єри протягом періоду досудового розслідування та розгляду справи у суді.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи обох касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Частиною п`ятою статті 4 згаданого Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Ураховуючи те, що права позивача порушені у зв`язку з незаконними кримінальним переслідуванням та утриманням його під вартою, у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки стосовно нього постановлено виправдувальний вирок, що й не заперечується заступником прокурора в касаційній скарзі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У пункті 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

На підставі положень Закону № 266/94-ВР особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Тобто законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суди урахували положення частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», роз`яснення зазначеної постанови пленуму Верховного Суду України та обґрунтовано взяли за основу обрахунку кількість днів перебування позивача під слідством та під вартою, а також розмір мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час розгляду справи.

При цьому доводи касаційної скарги заступника прокурора про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є необґрунтованими, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Разом з тим, згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Слід також зазначити, що в рішенні STANKOV v. Bulgaria Європейський суд з прав людини зазначив, що «оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом за винятком випадків коли сума відшкодування встановлена законом… Більш того, період коли розглядалась справа характеризувався в Болгарії валютно-фінансовими коливаннями, інфляцією, правовими реформами та змінами в правовій практиці. В таких умовах ніхто - навіть юрист - не зміг би визначити, яка вимога в положенні заявника буде "розумною"» (пункт 62).

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що чинне законодавство визначає мінімальний поріг нарахування моральної шкоди, при цьому не встановлює максимальний граничний розмір такого відшкодування, а тому в цьому випадку саме суд має оцінити всі обставини на предмет обґрунтованості заявленого розміру відшкодування.

Суд першої інстанції з урахуванням засад розумності та справедливості, задовольняючи позовні вимоги в заявленому позивачем розмірі, взявши до уваги висновок судово-психологічної експертизи зазначив, що обсяг заподіяної шкоди, глибина та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позовні вимоги в значно меншому розмірі ніж просив заявник, не навів мотивів, що свідчили б про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування, хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді.

Крім того, сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв й тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року в справі №210/5258/16-ц.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи той факт, що суд апеляційної інстанції, не відкинувши аргументи ОСОБА_1 про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не спростувавши висновки експерта, не навів мотивів для скасування такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди, доходить висновку, що рішення апеляційного суду в цій частині не можна назвати обґрунтованим.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням статті 261 ЦК України, необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до пункту 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, ЦПК України не передбачено розподіл судових витрат у разі скасування рішення апеляційного суду та залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Керуючись статтями 400, 403, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні касаційної скарги заступника прокурора Харківської області відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров