Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №381/426/17
Ухвала КЦС ВП від 12.04.2018 року у справі №381/426/17

Постанова

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

справа № 381/426/17

провадження № 61-19161св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права співзабудовника на частину об`єкта незавершеного будівництва та поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 року він та відповідачка перебували у шлюбі.

За час шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу спільно було придбано земельну ділянку площею 0,1851 га, розташовану на території Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області, право власності на яку відповідачка зареєструвала за собою.

На вказаній земельній ділянці побудовано житловий будинок площею 75 кв.м та господарські будівлі та споруди.

Первинна інвентаризація будинку проведена 16 квітня 2007 року на ім`я відповідача.

На момент проведення поточної інвентаризації 11 серпня 2016 року самовільного переобладнання та самовільних забудов у домоволодінні виявлено не було.

Будівництво вказаного будинку повністю закінчено, проведені всі комунікації, він повністю придатний для проживання.

ОСОБА_2 не бажає прийняти вказаний будинок до експлуатації та оформити на нього право власності, оскільки бажає уникнути поділу спільного майна подружжя, чим тривалий час порушує право позивача на такий поділ.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,1851 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право як співзабудовника на 9/20 частин житлового будинку, які складаються: з кухні 1-2 площею 15,8 кв.м; житлової кімнати 1-3 площею 17,9 кв.м, загальною площею 33,7 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м, з надвірних будівель та споруд: гараж «В», погріб під частиною будівлі під-В, колодязь питний «К»; у спільному користуванні сторін залишити: огорожу, ворота, хвіртку № та № 1 , збудованого за час шлюбу, однак, не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Впорядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,1851 га, кадастровий номер 3224987201:01:010:0537, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , як співзабудовником право на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2 , однак, не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складаються з кухні 1-2, площею - 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею - 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7 кв.м та вартістю - 112 808,00 грн та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі «Впід», гараж «В», колодязь питний «к», Ѕ огорожі «№», Ѕ огорожі, воріт, хвіртка «№1», вартість яких - 89 304 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за більшу ідеальну частку в домоволодінні у розмірі 22 194 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частинах. Також суд зазначив, що спірний об`єкт незавершеного будівництває є об`єктом спільної сумісної власності подружжя,збудований за спільні кошти подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням. Будинок не приймається до експлуатації і право власності на нього з вини відповідача не оформлюється. Таким чином, позивач не має можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, оскільки всі документи на будинок оформлено на ім`я відповідача.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права співзабудовника на частину об`єкта незавершеного будівництва та поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право як співзабудовника на 9/20 частин об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, які складаються з кухні 1-2 площею 15,8 кв.м; житлової кімнати 1-3 площею 17,9 кв.м, загальною площею 33,7 кв.м, з надвірних будівель та споруд: гараж «В», погріб під частиною будівлі Впід, колодязь питний «К», що розташовані по АДРЕСА_1 .

У спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено огорожу №, огорожу, ворота, хвіртку № 1, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,1851 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що нерухоме майно підлягає поділу між сторонами, разом з тим зазначив про порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, оскільки місцевий суд вийшов за межі позовних вимог. Так, суд першої інстанції стягнув на користь позивача компенсацію за більшу ідеальну частку в домоволодінні у розмірі 22 194,00 грн, не звернувши при цьому уваги на те, що позивач такі вимоги не заявляв.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

03 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

26 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення до касаційної скарги та на відзив ОСОБА_1 , в яких відповідач просить суд її касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у період з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1998 року придбала земельну ділянку площею 0,1851 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території Червономотовилівської сільської ради, у с. Мотовилівка Фастівського району та 24 листопада 2016 року отримала на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 887436, за кадастровим номером 3224987201:01:010:0537, зареєстрований в книзі записів реєстрації від 28 вересня 2012 року № 322490001003829.

На вказаній земельні ділянці сторонами побудовано житловий будинок загальною площею 75,0 кв.м і житловою 36,6 кв.м, що підтверджується технічним паспортом на будинок, виготовленим 11 серпня 2016 року Фастівським бюро технічної інвентаризації Київської області, довідкою КП Фастівської міської ради Фастівського БТІ від 28 жовтня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таке ж положення містить і частина друга статті 372 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1998 року придбала земельну ділянку площею 0,1851 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території Червономотовилівської сільської ради, у с. Мотовилівка Фастівського району та 24 листопада 2016 року отримала на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 887436, за кадастровим номером 3224987201:01:010:0537, зареєстрований в книзі записів реєстрації від 28 вересня 2012 року № 322490001003829.

Отже, оскільки вказана земельна ділянка набута сторонами у справі за час шлюбу, вона є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Разом з тим, сторонами на вказаній земельні ділянці було побудовано житловий будинок загальною площею 75,0 кв.м і житловою 36,6 кв.м, що підтверджується технічним паспортом на будинок, виготовлений 11 серпня 2016 року Фастівським бюро технічної інвентаризації Київської області, довідкою КП Фастівської міської ради Фастівського БТІ від 28 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому, суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Встановивши, що спірний будинок був зведений у період з 2001 року по 2009 рік, тобто під час шлюбу сторін у справі, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.

При цьому поділ об`єкту незавершеного будівництва проведено з дотриманням інтересів сторін та з урахуванням висновків судової інженерно-технічної експертизи № 8889 від 18 вересня 2017 року.

Доводи заявника про те, що позивач, починаючи з 31 липня 2011 року не проживав та не приймав ніякої участі в будівельно-ремонтних роботах є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційним судом встановлено, що спірний будинок був зведений у період з 2001 року по 2009 рік.

Посилання відповідачки на необхідність застосування приписів статей 377 ЦК України та 120 Земельного кодексу України у цьому разі не є обґрунтованими, оскільки спірний житловий будинок не прийнято до експлуатації, а тому право власності в осіб на нього ще не виникло.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев