Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2022 року у справі №591/1112/20
Ухвала КЦС ВП від 12.01.2021 року у справі №591/1112/20

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 591/1112/20

провадження № 61-18587св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що у період з 17 червня 2011 року до 02 січня 2018 року вона працювала на посаді касира напрямку переліку та інкасації грошових коштів в АТ КБ «ПриватБанк». У цей період вона працювала в нічні зміни, однак АТ КБ «ПриватБанк», порушивши вимоги статті 108 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не здійснювало оплату роботи в підвищеному розмірі - не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. З огляду на це розмір доплати за роботу у нічний час повинен складати 13 632,00 грн за кожний місяць.

Звільнивши її 02 січня 2018 року, АТ КБ «ПриватБанк» не здійснило з нею остаточного розрахунку в підвищеному розмірі за період роботи у нічний час.

Лише 18 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» провело з нею фактичний розрахунок за роботу в нічний час. Тому наявні підстави для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошових коштів у зв`язку із затримкою проведення остаточного розрахунку за період з 03 січня 2018 року до 18 лютого 2020 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь: 1) 299 904,00 заборгованості із заробітної плати; 2) 165 788,82 грн за затримку проведення остаточного розрахунку за період з 03 січня 2018 року до 18 лютого 2020 року на підставі статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 липня 2020 року у складі судді Клименко А. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала до суду належних та допустимих доказів невиплати їй відповідачем заробітної плати за роботу в нічний час з лютого 2012 року до грудня 2017 року або виплати її не в повному обсязі.

У зв`язку з тим, що позивачу відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, відмовлено також і в задоволенні позовної вимоги про стягнення грошових коштів за затримку проведення остаточного розрахунку.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2020 року у прийнятті додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в ухваленні додаткового рішення за позовною вимогою ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, виходив із того, що про порушення свого права на виплату розрахунку при звільненні позивач була обізнана на час свого звільнення, 02 січня 2018 року, а з позовом звернулася до суду лише 13 квітня 2020 року, тобто більше ніж через два роки від дня звільнення, у зв`язку з чим пропустила строк звернення з позовом до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволені цієї позовної вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Дмитренка В. В. задоволено частково, ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15 вересня 2020 року скасовано, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 липня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 211,00 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 657,89 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати за апеляційний перегляд справи у розмірі 570,36 грн.

Суд апеляційної інстанції постановив, що при проведенні розрахунку 02 січня 2018 року (день звільнення) позивачу було виплачено тільки неоспорювану суму, але існував спір щодо оплати роботи в нічний час. Цей спір було вирішено в результаті позасудового звернення позивача до контролюючого органу влади - Головного управління Держпраці у Київській області, що підтверджується добровільною виплатою відповідачем оспорюваної суми позивачу. Спірна сума за роботу в нічний час була виплачена позивачу лише 18 лютого 2020 року, тому позивач, звернувшись до суду з позовом у цій справі 21 лютого 2020 року, дотрималася тримісячного строку звернення до суду з позовом, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, є помилковим.

Крім того, станом на день звернення позивача до суду відповідачем було виплачено їй заборгованість із заробітної плати за роботу в нічний час. Судом враховано, що сума недоплаченої заробітної плати є незначною, а прострочення її виплати виникло в результаті наявного спору між працівником та роботодавцем, тому наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до суми фактично недоплаченої заробітної плати, тобто в розмірі суми фактичної заборгованості за роботу в нічний час.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року і залишити в силі рішення та ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц (провадження № 61-29211св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 761/48150/18 (провадження № 61-16207св19).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги статей 117 233 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку не є основною чи додатковою заробітною платою, тому строк для пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, зазначено, що справа є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а тому відповідно до підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню, відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року і витребувано із Зарічного районного суду м. Суми цивільну справу № 591/1112/20.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року задоволено, зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до записів із трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 17 червня 2011 року до 02 січня 2018 року працювала на посаді касира напрямку переліку та інкасації грошових коштів в Сумській філії АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з наказами АТ КБ «ПриватБанк» у період з 17 червня 2011 року до 31 січня 2012 року ОСОБА_1 працювала за графіком роботи № 2, який передбачає роботу з п`ятиденним робочим тижнем з понеділка до п`ятниці, восьмигодинним робочим днем з 08:30 год. до 17:30 год. З 01 лютого 2012 року ОСОБА_1 було неодноразово змінено графік роботи, який передбачав змінну роботу, в тому числі із залученням до роботи у нічний час.

ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Держпраці у Київській області щодо можливого порушення законодавства про працю в частині виплати заробітної плати на законодавчо встановленому рівні та доплати за роботу в нічний час Сумською філією АТ КБ «ПриватБанк».

30 вересня 2019 року Головне управління Держпраці у Київській області направило лист АТ КБ «ПриватБанк» про вжиття заходів керівництвом АТ КБ «ПриватБанк» щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства відносно ОСОБА_1 та надання підтверджуючих документів стосовно доплат за роботу ОСОБА_1 в нічний час за період з 17 червня 2011 року до 02 січня 2018 року.

Листом Головного управління Держпраці у Київській області від 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що для розгляду її звернення Головним управлінням Держпраці у Київській області направлено запит АТ КБ «ПриватБанк» про вжиття заходів щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства відносно ОСОБА_1 та надання підтверджуючих документів стосовно доплати за роботу в нічний час за період її роботи з 17 червня 2011 року до 02 січня 2018 року.

28 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» стосовно звернення ОСОБА_1 повідомило Головне управління Держпраці у Київській області, що за період залучення ОСОБА_1 до роботи в нічний час з 2012 року до 2017 року їй було нараховано заробітну плату за роботу в нічний час на загальну суму 12 684,50 грн, після утримання з цієї суми податків та зборів належні кошти були виплачені на картку для виплат ОСОБА_1 . Заборгованість із виплати заробітної плати перед ОСОБА_1 відсутня.

Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 18 лютого 2020 року їй була виплачена заробітна плата за роботу в нічний час у розмірі 10 211,04 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати в апеляційному порядку не переглядалося, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс12) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є.

Таким чином, на звернення працівника із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку поширюється загальний строк захисту трудових прав, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Судом апеляційної інстанції встановлено і не спростовано матеріалами справи те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 під час звільнення останньої існував спір щодо оплати роботи у нічний час.

ОСОБА_1 в позасудовому порядку, до та після звільнення, зверталася до Головного управління Держпраці у Київській області щодо можливого порушення Сумською філією АТ КБ «ПриватБанк» законодавства України про працю у зв`язку з невиплатою їй оплати за роботу в нічний час.

30 вересня 2019 року Головне управління Держпраці у Київській області звернулося до АТ КБ «ПриватБанк» з листом про вжиття заходів щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства України відносно ОСОБА_1 та надання підтверджуючих документів стосовно доплат за роботу в нічний час за період з 17 червня 2011 року до 02 січня 2018 року.

18 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 заробітну плату за роботу в нічний час у розмірі 10 211,04 грн.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що лише 18 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» здійснило повний розрахунок із ОСОБА_1 , зокрема виплатило їй заборгованість із заробітної плати за роботу в нічний час. Тому позивач, звертаючись 21 лютого 2020 року до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, дотрималася тримісячного строку звернення, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що станом на день звернення позивача до суду заборгованість перед нею із заробітної плати було сплачено, сума недоплаченої заробітної плати є незначною, а саме прострочення її виплати виникло в результаті наявного спору між працівником та роботодавцем, а тому наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до розміру фактично недоплаченої суми заробітної плати - 10 211,04 грн.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18), та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5652/16-ц (провадження № 61-29211св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 761/48150/18 (провадження № 61-16207св19), колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, переоцінка доказів, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України, не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року підлягає поновленню.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк