Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 335/10195/19

провадження № 61-1707св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В., від 12 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 17 жовтня 2000 року нею було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу.

У квітні 2019 року позивач дізналася, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року у справі № 2-3764/2010 було визнано право власності на вказаний будинок за її сином

ОСОБА_3 , однак участі у судовому засіданні по справі вона не приймала, доручень на представництво її інтересів не надавала.

Крім того, позивач дізналася про існування рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2014 року у справі

№ 335/446/14-ц, яким у порядку поділу майна подружжя право власності на вказаний будинок було визнано за ОСОБА_4 .

Оскільки позивач своє майно не відчужувала та воно вибуло з її володіння поза її волею, на підставі неправомірного рішення суду, ОСОБА_1 просила суд витребувати житловий будинок по

АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Калюжної В. В., від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач, на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2000 року, мала у власності житловий будинок літ. «А», житловою площею 35,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який станом на 22 червня

2010 року було знесено. Натомість відповідач згідно із судовим рішенням набула у власність будинок літ. «Е», загальною площею 506,4 кв. м, за вказаною адресою.

Крім того, суд вказав, що ОСОБА_1 із 2014 року була обізнана про перебування спірного будинку у власності відповідача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2020 року скасовано, витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок

літ. «Е» за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судового збору.

Апеляційний суд, врахувавши, що спірний житловий будинок вибув із володіння власника поза її волею на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, а відповідач набула право власності на спірний будинок в порядку поділу майна подружжя за судовим рішенням, яке також скасовано, дійшов до висновку, що підстави набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок відсутні, а спірне майно повинно бути повернуто законному власнику ОСОБА_1 .

Колегія суддів, відхиляючи доводи ОСОБА_2 про те, що позивач ніколи не була власником житлового будинку літ. «Е», вказала на їх необґрунтованість, оскільки станом на 07 липня 2010 року, тобто на час ухвалення судового рішення про припинення права власності ОСОБА_1 у справі № 2-3764/2010 предметом спору між позивачем і її сином

ОСОБА_3 був саме будинок літ. «Е».

Також колегія суддів вважала неспроможними доводи ОСОБА_2 щодо будівництва спірного будинку нею разом із чоловіком після 2010 року, оскільки вказані обставини не відповідають фактичним обставинам справи.

З приводу заяви відповідача про застосування строку позовної давності апеляційний суд зазначив, що судові рішення, якими ОСОБА_1 була неправомірно позбавлена права власності на спірний об`єкт нерухомості, скасовані у жовтні та грудні 2019 року, отже ОСОБА_1 звернулась до суду в межах строку позовної давності.

Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 січня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18,

від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 листопада

2019 року у справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 30 червня

2020 року у справі № 522/16425/15-ц, від 29 жовтня 2018 року у справі

№ 612/553/15-ц, від 05 квітня 2016 року у справі № 922/4709/15,

від 20 травня 2020 року у справі № 686/2073/17, від 29 січня 2020 року у справі № 554/10516/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Наголошує, що об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні видозмінилась, була переобладнана чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Вказує, що позивачем не надано доказів, того що вона була власником житлового будинку літ. «Е», площею 506,4 кв. м, оскільки предметом договору купівлі-продажу, за яким вона набула право власності, був будинок літ. «А», площею 35,8 кв. м. Таким чином апеляційний суд витребував на користь позивача майно, яке ніколи ОСОБА_1 не належало і має інші характеристики.

Стверджує, що позивач не підтвердила відповідними доказами, що не могла з об`єктивних або поважних причин дізнатися про порушення свого права раніше. ОСОБА_1 не цікавилась станом спірного будинку, не утримувала його, не піклувалася про його збереження та схоронність, що свідчить про її обізнаність із вибуттям будинку з її власності ще в 2010 році. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи.

Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яма Д. М. подав письмові заперечення проти касаційної скарги, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, однак не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до них не додані докази надсилання їх копії ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корицьким О. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 4404 від 17 жовтня 2000 року, належав житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 1 договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2000 року позивач купила житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром

537 кв. м знаходиться, зокрема житловий будинок, житловою площею

35,8 кв. м (в плані літ. «А»).

Згідно з описом, наведеним у технічному паспорті ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», житловий будинок по

АДРЕСА_1 літ. «А» - знесено.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю

ІІІ-ЗП № 029427 ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 232/96 від 25 липня 2002 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0777 га, в межах згідно з планом на території АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року у справі № 2-3764/2010 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано попередню реєстрацію права власності на житловий будинок

під літ. «А», житловою площею 35,8 кв. м, літню кухню під літ. «Б», гараж

під літ. «В», убиральню під літ. «Г», паркани №№ 1, 4, водогін під № 3, сарай під літ. «Б-1», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 17 жовтня 2000 року.

Визнано об`єктами нерухомого майна будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок

під літ. «Е», прибудова під літ. «е», мансарда під літ. «мс», мансарда

під літ. «мс1», мансарда під літ. «мс2», підвал під Е під літ. «пд».

Визнано за ОСОБА_3 право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літ. «Е», прибудова під літ. «е», мансарда під літ. «мс», мансарда під літ. «мс1», мансарда під літ. «мс2», підвал під Е під літ. «пд», паркан під № 5, ворота під № 6.

19 квітня 2013 року на підставі рішення суду від 07 липня 2010 року у справі № 2-3764/2010 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 506,4 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 2-3764/2010 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року, у справі № 2-3764/2010 апеляційне провадження, яке було відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, закрито.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09 вересня 2014 року, у справі № 335/446/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , визнано за

ОСОБА_5 право власності на житловий будинок літ. «Е» за адресою: АДРЕСА_1 .

За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок літ. «Е», прибудова літ. «е», мансарда над літ. «Е» - «мс», мансарда над літ. «е» - «мс1», мансарда літ. «мс2», підвал під Е. - літ. «пд», загальною площею 506,4 кв. м.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року, у справі № 335/446/14-ц рішення Орджонікідзевського районного суду

м. Запоріжжя від 06 березня 2014 року в частині поділу майна подружжя скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 у 2014 році було відомо про перехід права власності на спірний будинок до ОСОБА_2 .

Допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 була обізнана про перехід права власності на спірний будинок спочатку до її сина ОСОБА_3 , а в подальшому до неї.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, що розглядається, предметом позову є вимоги ОСОБА_1 про витребування житлового будинку по АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_2 .

Судами встановлено, що ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу

від 17 жовтня 2000 року було придбано житловий будинок по

АДРЕСА_1 житловою площею 35, 8 кв.м.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (частина третя статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суд першої інстанції встановив, що житловий будинок літ. «А», житловою площею 35,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який належав позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня

2000 року було знесено, натомість за вказаною адресою зведено будинок літ. «Е», загальною площею 506,4 кв. м.

Дозвільні та проектні документи, на підставі яких було збудовано новий будинок в матеріалах справи відсутні.

До ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 07 липня 2010 року у справі № 2-3764/2010 право власності на новозбудований житловий будинок під літ. «Е» не було зареєстровано.

Фактично суд своїм рішенням від 07 липня 2010 року у справі

№ 2-3764/2010 не тільки визнав право власності за ОСОБА_3 , а й узаконив самочинне будівництво, здійснене на місці знесеного будинку

літ. «А», який належав позивачу на підставі договору купівлі-продажу

від 17 жовтня 2000 року.

Однак вказане рішення суду у справі № 2-3764/2010 скасоване постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, як і рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2014 року у справі № 335/446/14-ц про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_2 , що скасоване постановою Запорізького апеляційного суду

від 17 грудня 2019 року, а отже встановлені цими скасованими судовими рішеннями підстави для реєстрації права власності на спірний будинок відпали.

У матеріалах справи відсутній розпорядчий акт або чинне рішення суду про узаконення самочинного будівництва по АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 464/3201/18, яка прийнята після подання касаційної скарги у розглядуваній справі та підлягає врахуванню відповідно до приписів статті 400 ЦПК України.

Фактично ОСОБА_1 заявлено вимоги про витребування самочинно збудованого майна.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 зазначила, що відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Рішення судупро витребування нерухомогомайна з чужогонезаконного володіння єпідставою внесення відповідногозапису до Державногореєстру речових правна нерухоме майно (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17).

Таким чином, захист прав ОСОБА_1 в обраний нею спосіб, шляхом витребування житлового будинку, призведе до узаконення самочинного будівництва всупереч встановленої законом процедури.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про витребування на користь ОСОБА_1 житлового будинку

під літ. «Е» по АДРЕСА_1 , який є самочинним будівництвом.

Разом із тим, відповідно до частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

ОСОБА_1 , надавши документи про право власності або користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , не позбавлена можливості вирішувати питання узаконення самочинного будівництва в передбаченому законом порядку, у тому числі за наявності спору, - в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, однак помилково мотивував свої висновки.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину викласти в редакції цієї постанови.

Відповідно до роз`яснень викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Таким чином, у зв`язку із скасуванням постанови Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року втрачає силу і додаткове рішення - додаткова постанова цього ж суду від 09 лютого 2021 року.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416, 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович