Історія справи

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

місто Київ

справа № 756/10263/15-ц

провадження № 61-65св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Камбулова Д. Г.від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Білич І. М., Вербової І. М. від 21 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»)звернулося до суду із позовом,у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 710, 82 доларів США та суму заборгованості за пенею й процентами у розмірі 27 966, 92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 09 червня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 9-7VN/06-2006Н, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_2 у кредит грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 70 000, 00 доларів США, а відповідач зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 09 червня 2016 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 02 жовтня 2009 року № 240267, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання повністю.

Усупереч умовам зазначеного договору про надання кредиту ОСОБА_2 не здійснювала своєчасних платежів у повному обсязі для сплати суми заборгованості за кредитом та процентами, у зв'язку з чим станом на 04 серпня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 18 710, 82 доларів США та 27 966, 92 грн - заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києвавід 21 жовтня 2015 року позов задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 710, 82 доларів США та суму заборгованості за пенею й процентами у розмірі 27 966, 92 грн; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що позичальником зобов'язання за укладеним кредитним договором щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів не виконувались та, зважаючи на те, що поручитель несе солідарну з позичальником відповідальність за кредитними зобов'язаннями, вимоги банку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині вимог до обох відповідачів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд повно і всебічно дослідив відносини між сторонами, справу судом першої інстанції розглянуто на підставі встановлених фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та належних доказів.

ОСОБА_2, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, 22 грудня 2016 року звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема тим, що судом першої інстанції не встановлено дійсного розміру заборгованості позичальника перед ПАТ «УкрСиббанк», а розрахунки заборгованості, надані позивачем, є невірними; також зазначила, що не отримувала 09 червня 2006 року від банку кредитних коштів у розмірі 15 000, 00 доларів США та 3 000, 00 доларів США 08 вересня 2006 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 02 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, чинного на момент постановлення оскаржуваних судових рішень) (далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Судами встановлено, що 09 червня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №9-7VN/06-2006Н, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_2 у кредит грошові кошти в іноземній валюті в сумі 70 000, 00 доларів США, відповідач зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 09 червня 2016 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати протягом 30 календарних днів за користування кредитом у розмірі 13 процентів річних.

Відповідно до додатка № 1 до кредитного договору виплати за кредитом повинні відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів згідно з умовами кредитного договору відбувається з 01 до 10 числа кожного місяця.

Між банком та ОСОБА_2 26 лютого 2009 року укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої змінено строки сплати процентів з 01 до 25 числа кожного місяця.

02 жовтня 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж у період з 02 листопада 2009 року до 02 квітня 2010 року в розмірі 564, 45 доларів США, з 02 травня 2010 року до кінця терміну дії договору - у розмірі 1 030, 00 доларів США. День сплати ануїтетного платежу встановлено 02-го числа кожного місяця.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 укладено 02 жовтня 2009 року договір поруки № 240267.

Зважаючи на встановлені обставини, Верховний Суд зробив висновок, що, ухвалюючи рішення про стягнення суми кредитної заборгованості з відповідачів, судами правильно визначено характер спору між сторонами, його правову природу, норми права, якими його врегульовано, та належним чином вирішено спір.

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У статті 629 ЦК України установлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит, та/або комісій відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування пені.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із доведеності й обґрунтованості заявлених позивачем вимог та наявності правових підстав для дострокового стягнення всієї суми заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності і обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження виконання банком зобов'язання за кредитним договором щодо надання позичальнику суми кредиту у розмірі 15 000, 00 доларів США 09 червня 2006 року та 3 000, 00 доларів США 08 вересня 2006 року; правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості, у тому числі й у частині розміру пені; питання щодо припинення поруки були предметом детального дослідження й ретельної оцінки судів першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог та перевірки заперечень сторони відповідача проти позову, і були обґрунтовано ними спростовні.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» висновок експертної установи може бути доказом у справі лише у тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. При цьому експертний висновок має бути перевіреним з точки зору додержання норм закону при призначенні та проведенні експертизи; компетентності експерта; наявності або відсутності обставин, що усувають його від участі у справі; чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатності поданих експерту предметів і документів - об'єктів дослідження; наукової обґрунтованості висновку; застосування належної методики; обґрунтованості висновку за повідомлених експерту даних і чи не збиралися вихідні дані самим експертом; повноти, обґрунтованості та правильності відповідей експерта на поставлені питання та їх узгодженості з іншими фактичними даними у справі.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України 2004 року.

За правилом статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Згідно з матеріалами справи, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено у справі почеркознавчу експертизу з метою встановлення, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у заяві № 808 на видачу готівки від 09 червня 2006 року та у заяві № 11 на видачу готівки від 08 вересня 2006 року самою ОСОБА_2 чи іншою особою, оскільки ОСОБА_2 заперечувала, що вона отримувала готівку за цими квитанціями, а тому й не повертала зазначені в них суми банку.

За висновком експерта від 25 листопада 2016 року № 3-25/11 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи встановити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у заяві № 808 на видачу готівки від 09 червня 2006 року та у заяві № 11 на видачу готівки від 08 вересня 2006 року самою ОСОБА_2, чи іншою особою, не виявилось можливим з причин, викладених в пункті 1 та пункті 2 дослідницької частини цього висновку, оскільки пояснити походження розбіжностей і визначити їх усталеність експерт не зміг через малий обсяг досліджуваного графічного матеріалу та виконання почерком простої будови.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

З огляду на наведене обставина, на яку посилається сторона відповідача як на підставу для відмови в позові, відповідачами не доведена, а отже, судами встановлена не була. Здійснивши розподіл тягаря доведення цих обставин між сторонами у справі, судами обґрунтовано покладено такий обов'язок їх обґрунтування на відповідачів, оскільки саме таке тлумачення процесуального закону відповідатиме положенню статті 10 ЦПК України 2004 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, за загальним правилом, не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати зміну оцінки докази, проведену судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києвавід 21 жовтня 2015 року та ухвалуАпеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак