Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №761/991/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/991/18

провадження № 61-13965св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Крижанівська Г. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський районний ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2010 року про виправлення описки, задоволено її позовні вимоги до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра») та стягнуто з ВАТ «КБ «Надра» на її користь заборгованість за договором банківського вкладу у банківських металах у вигляді золота 999,9 проби загальною вагою 940 грамів, еквівалент 5 грамів золота у розмірі 1 065,00 грн.

18 листопада 2010 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Артемчуком Т. В. винесено постанову № 22676216 про відкриття виконавчого провадження.

Проте, станом на день звернення до суду з цим позовом, залишок боргу склав 8,6915 тройських унцій (270,33 грамів) золота, які стягнути неможливо, оскільки внаслідок неналежного виконання державними виконавцями Артемчуком Т. В., Білозубом М. І., Бовкуновим В. І., Салеомоном A. A. та їх керівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своїх безпосередніх посадових обов`язків, зокрема, ухилення від своєчасного здійснення повного комплексу необхідних виконавчих дій, ігнорування судових рішень, якими їх зобов`язано вчинити певні дії в рамках даного виконавчого провадження, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року не було виконано у повному обсязі, а його подальше виконання взагалі стало неможливим у зв`язку з прийняттям рішення про ліквідацію боржника.

Оскільки саме неправомірні дії, рішення та бездіяльність працівників державної виконавчої служби призвели до безповоротної втрати нею валютних цінностей (банківських металів) вона вважала, що держава Україна має відшкодувати їх вартість, яка складає 323 055,81 грн (8,6915 тройських унцій). Крім того, вона зазначала, що внаслідок протиправних дій працівників виконавчої служби їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях та переживаннях, викликаних втратою останньою можливості у правовий спосіб повернути свої кошти та позбавлення її права на захист своїх інтересів з боку держави, яка має бути гарантом її прав як громадянина.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь 323 055,81 грн у відшкодування майнової шкоди та 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні докази завдання позивачу майнової шкоди саме діями Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві, враховуючи відсутність його вини в процесах запровадження в ПАТ «КБ «Надра» тимчасової адміністрації, а пізніше процедури ліквідації, що призвело до неможливості виконання рішення. При цьому, враховуючи глибину і тривалість моральних страждань, а також обсяги докладання зусиль для відновлення прав, свобод внаслідок неправомірних дій державних виконавців в процесі виконавчого провадження шляхом їх оскарження, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав, що є підстави для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між завданою майновою шкодою позивачу та зазначеними діями працівників Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві, які мали місце до дня прийняття Національним банком України рішення про ліквідацію боржника та які призвели до невиконання судового рішення, на момент відкликання у боржника банківської ліцензії.

Оскільки виконання судових рішень є однією з процесуальних гарантій доступу до суду, то затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Проте суди, ігноруючи доводи та надані докази заявника, не звернули уваги на те, що з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження минуло більш ніж 4 роки, проте судове рішення в повному обсязі не виконано, що є порушенням відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, неправомірна діяльність державних виконавців призвела до невиконання судового рішення про стягнення з ПАТ «КБ «Надра» на користь заявника заборгованості за вкладом в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим право власності ОСОБА_1 на банківські метали, порушене більше 9 років, залишилось непоновленим.

Заявник вважає, що під час судового розгляду нею було доведено та підтверджено належними доказами наявність трьох обов`язкових умов для прийняття судом рішення про задоволення вимог щодо стягнення майнової шкоди. Проте, судові рішенні не містять мотивів відхилення аргументів позивача та наданих нею доказів. При цьому, суд першої інстанції не обґрунтував та не зазначив, з чого саме він виходив і якими нормами права керувався знижуючи розмір завданої моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2010 року про виправлення описки, яке набрало законної сили, стягнуто з ВАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 за договором № 811145/04-Д строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» від 22 січня 2008 року заборгованість по депозитному вкладу-банківський метал: золото в зливках 999,9 проба номіналом 100 грам в кількості 9 штук, золото в зливках 999,9 проби вагою 40 грам в кількості 1 штука, 5 грамів, які в гривневому еквіваленті 1 065,00 грн, всього: 940 грам, що складає в гривневому еквіваленті 261 320,00 грн та 1 065 грн. 00 коп., а всього: 262 710,00 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 18 листопада 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 22676216 з виконання виконавчого листа № 2-6300, виданого 07 травня 2010 року про стягнення з ВАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 за договором № 811145/04-Д строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» від 22 січня 2008 року заборгованість по депозитному вкладу-банківський метал: золото в зливках 999,9 проба номіналом 100 грам в кількості 9 штук, золото в зливках 999,9 проби вагою 40 грам в кількості 1 штука, 5 грамів, які в гривневому еквіваленті 1 065,00 грн, всього: 940 грам, що складає в гривневому еквіваленті 261 320,00 грн та 1 065,00 грн, а всього: 262 710,00 грн.

При цьому, під час здійснення виконавчого провадження № 22676216, посадовими особами ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві були допущені протиправні дії та бездіяльність.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2012 року визнано дії держаного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Артемчука Т. В. неправомірними та зобов`язано останнього виконати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року щодо стягнення банківського вкладу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Білозуба М. І. щодо невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2010 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2012 року, та зобов`язано державного виконавця виконати рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Бовкунова В. І. та зобов`язано його здійснити дії щодо закінчення виконавчого провадження № 22676216, відкритого за виконавчим листом № 2-6300, виданим Шевченківським районним судом м. Києва 07 травня 2010 року про стягнення з ПАТ «КБ «Надра» вкладу на користь ОСОБА_1 , в тому числі надіслати даний виконавчий документ до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року в частині, яка не скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року, визнано неправомірною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Хорішка О. О., що полягала у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 01 жовтня 2015 року та звернення ОСОБА_6 від 02 жовтня 2015 року. Зобов`язано начальника відділу державної виконавчої служби належним чином розглянути в порядку Закону України «Про виконавче провадження» скаргу ОСОБА_1 від 01 жовтня 2015 року та звернення ОСОБА_6 від 02 жовтня 2015 року, повідомивши авторів про результати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2017 року визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Салеомона А. А. щодо невжиття своєчасних та необхідних заходів для закінчення виконавчого провадження № 22676216, яка тривала з 28 квітня по 26 липня 2016 року включно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року, визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Салеомона А. А. щодо невжиття заходів для закінчення виконавчого провадження № 22676216. Визнано неправомірною бездіяльність начальника Шевченківського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, що полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 30 січня 2017 року.

Крім того, постановою начальника Управління ДВС ГУЮ у м. Києві Мазур Ю. С. № 295 про перевірку матеріалів виконавчого провадження від 27 листопада 2014 року, дії старшого державного виконавця Артемчука Т. В. з примусового виконання виконавчого провадження № 22676216 по виконанню виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2010 року визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою виконуючого обов`язки начальника Управління ДВС ГУЮ у м. Києві Роєнко Р. В. № 88 про перевірку матеріалів виконавчого провадження від 03 квітня 2015 року, дії старшого державного виконавця Артемчука Т. В. з примусового виконання виконавчого провадження № 22676216 по виконанню виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2010 року визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження». Дії державного виконавця Білозуба М. І. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 11 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Поліщука Д. В. про результати перевірки виконавчого провадження від 23 лютого 2017 № 2, дії старшого державного виконавця Артемчука Т. В. в ході примусового виконання рішення суду визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження» в частині вжиття примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дій та дотримання строків виконання рішення суду, встановлено порушено вимоги статті 20 Закону України «Про звернення громадян» в частині не надання відповідей на звернення ОСОБА_1 від 09 вересня 2011 року, 28 лютого 2012 року, 07 березня 2012 року, 25 квітня 2012 року, 06 листопада 2012 року. Дії державного виконавця відділу Білозуба М. І. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в частині вжиття заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дії. Дії начальника відділу державної виконавчої служби Гоція Б. І. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 83-86 Закону України «Про виконавче провадження» в частині здійснення неналежного контролю за діяльністю підпорядкованих державних виконавців. Дії державного виконавця Бовкунова В. І. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 11 Закону Украйни «Про виконавче провадження» в частині вжиття заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дії. Дії начальника відділу державної виконавчої служби Хорішка О. О. визнано такими, в вчинені з порушенням вимог статей 83-86 Закону України «Про виконавче провадження» в частині здійснення неналежного контролю за діяльністю підпорядкованих державних виконавців. Дії державного виконавця Салеомон А. А. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» в частині не надання відповіді на звернені ОСОБА_1 від 10 серпня 2016 року; статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в частині вжиття заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

11 травня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій вказано, що в процесі виконання даного виконавчого провадження за заявою стягувача від 06 листопада 2012 року боржником видано через касу банку 200,00 грамів золота у вигляді штампованих банківських зливків. Відповідно до платіжного доручення від 31 січня 2013 суму № 709 у розмірі 1 065,00 грн перераховано стягувачу. Згідно з меморіальним ордером від 08 лютого 2017 року № 1 стягувачу перераховано з металевого рахунку Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкритого у АТ «Укрексімбанк» 15,10 сотих тройських унцій золота. Всього стягувачу перераховано 669,61 грам золота та 1 065,00 грн. Залишок боргу становить 270,39 грам золота.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 22, 1166 ЦК України відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить завдання шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Частиною 2 статті 1667 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 вказаної статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

У відповідності до положень статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) роз`яснено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що ліквідація банку-боржника, у відповідності з вимогами національного законодавства, унеможливлювала подальше примусове виконання судового рішення і зобов`язувала державного виконавця закінчити виконавче провадження.

Отже, суди попередніх інстанцій, ураховуючи фактичні обставини справи щодо неможливості завершення виконавчого провадження у зв`язку з запровадженням ліквідаційної процедури боржника, проведення якої урегульовано спеціальними нормами, а також застосувавши норми чинного законодавства України, які регулюють питання відшкодування заподіяної майнової шкоди, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її відшкодування, оскільки позивачем не доведено одночасної наявності трьох умов, які б слугували підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме не надано доказів, що дії та бездіяльність державних виконавців, які визнані ухвалами та постановами неправомірними, перебувають у причинному зв`язку між заподіяною шкодою позивачу внаслідок несвоєчасного виконання рішення.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди необхідно зазначити наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахувавши тривалість виконання судового рішення Шевченківським районним ВДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві, глибину фізичних і душевних страждань позивача, його необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, втрачений ним час, вимоги розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір у сумі 5 000,00 грн.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо визначення судом розміру моральної шкоди стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. На підставі статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська