Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2018 року у справі №296/12596/15

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 296/12596/15

провадження № 61-39797св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року у складі судді Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики, посилаючись на те, що в період з 18 жовтня 2011 року по 15 січня 2015 року між нею та ОСОБА_2 було укладено сімнадцять договорів позики, за умовами яких відповідач отримав від неї в борг грошові кошти в загальному розмірі 25 095 202 грн. Однак позичальник не повернув борг в обумовлені договорами позики строки. Крім того, 15 січня 2015 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір поруки,за яким поручитель зобов`язалася нести відповідальність в сумі 2 000 грн за неналежне виконання позичальником боргових зобов`язань.Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вказану заборгованість за договорами позики, а з ОСОБА_3 - 2 000 грн за договором поруки.

Заочним рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 11 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в загальному розмірі 24 225 027 грн, в тому числі: за договором позики від 22 листопада 2011 року - в сумі 1 650 000 грн; за договором позики від 12 березня 2012 року - в сумі 450 000 грн; за договором позики від 01 листопада 2012 року - в сумі 1 926 000 грн; за договором позики від 01 листопада 2012 року - в сумі 653 000 грн; за договором позики від 07 серпня 2013 року - в сумі 1 750 000 грн; за договором позики від 07 серпня 2013 року - в сумі 1 000 000 грн; за договором позики від 07 жовтня 2013 року - в сумі 1 080 000 грн; за договором позики від 14 листопада 2013 року - в сумі 1 160 000 грн; за договором позики від 02 січня 2014 року - в сумі 1 818 000 грн; за договором позики від 01 березня 2014 року - в сумі 1 222 000 грн; за договором позики від 01 березня 2014 року - в сумі 1 915 000 грн; за договором позики від 01 червня 2014 року - в сумі 1 356 800 грн; за договором позики від 01 червня 2014 року - в сумі 2 126 227 грн; за договором позики від 15 січня 2015 року - в сумі 1 330 000 грн; за договором позики від 15 січня 2015 року - в сумі 4 788 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором поруки в розмірі 2 000 грн. В задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором від 18 жовтня 2011 року, згідно з яким передано грошові кошти в сумі 563 775 грн з терміном повернення до 01 січня 2012 року, та за договором від 02 листопада 2011 року, згідно з яким передано грошові кошти в сумі 306 400 грн з терміном повернення до 01 січня 2012 року, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено сімнадцять договорів позики, умови яких відповідачем не виконані. Позивачем не надано оригіналів договорів позики від 18 жовтня 2011 року та від 02 листопада 2011 року, за якими позичальник отримав у борг 563 775 грн та 306 400 грн відповідно, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Вимога про стягнення з ОСОБА_3 2 000 грн є обґрунтованою, оскільки вона порушила свої зобов`язання за договором поруки.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 16 березня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цій справі.

У зв`язку із залишенням заяви про перегляд заочного рішення без задоволення ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. До апеляційної скарги заявник додав клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якому зазначив, що розмір його доходів є незначним, на підтвердження чого надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 по 4 квартал 2017 року, а також - довідку про розмір заробітної плати за січень - березень 2018 року.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 грудня 2017 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було сплатити судовий збір в розмірі 9 135 грн.

23 травня 2018 року апеляційним судом вдруге отримано заяву ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, в якій заявник посилався на ті ж самі обставини, що й у заяві від 16 квітня 2018 року, а також зазначив, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, на підтвердження чого, крім вищевказаних доказів, надав довідки з Пенсійного фонду України та Департаменту праці та соціального захисту населення про неотримання ним пенсії та допомоги.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 грудня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надав нових доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку і розмірі. Таким чином, заявником не виконано вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, судовий збір не сплачено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду або на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки апеляційного суду про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги не відповідають положенням Конституції України та суперечать статті 8 Закону України «Про судовий збір». Наданими ним доказами підтверджується, що визначений судом розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік. Відсутність у нього можливості сплатити судовий збір в сумі 9 135 грн не може бути перешкодою в доступі до правосуддя і є порушенням його права на справедливий судовий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду міста Житомира.

12 вересня 2018 року справа № 296/12596/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз змісту статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія пунктів 1 та 2 частини першої цієї статті, оскільки їх положення стосуються лише позивачів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху - не сплатив судовий збір, суд апеляційної інстанції, керуючись нормами статей 185, 357 ЦПК України, обґрунтовано визнав скаргу неподаною і повернув її заявнику.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги суперечать статті 8 Закону України «Про судовий збір», не заслуговують на увагу, оскільки на заявника, який є відповідачем у справі, не поширює свою дію пункт 1 частини першої вказаної статті, згідно з яким (у взаємозв`язку з частиною другою цієї статті) суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Разом з тим інших правових підстав для звільнення заявника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги законом не передбачено. Тому апеляційний суд не вправі був звільнити відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги і розглянути його скаргу по суті, так як це становило б порушення конституційного принципурівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також не відповідало б вимогам щодо справедливості судових процедур.

Крім того, враховуючи відсутність законних підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору, надані ним відомості Державної фіскальної служби про розмір його доходу за 2017 рік в сумі понад 50 000 грн, довідку про його працевлаштування на посаді директора ПП «Немильнянський цегельний завод», а також визнання ним в апеляційній скарзі факту отримання від позивача грошових коштів на загальну суму близько 2 000 000 грн, в заявника не було об`єктивних і непереборних перешкод для виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором в сумі 9 135 грн.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Доказів наявності чи відсутності у заявника рухомого або нерухомого майна та їх обсягу, цінних паперів, можливості розпоряджатися ними він суду не надав.

З огляду на встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір та відсутність у ОСОБА_2 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором) в цій справі дотримано. Судом не було створено заявнику незаконних перешкод в доступі до правосуддя.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов