Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.08.2019 року у справі №359/2609/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 359/2609/18

провадження № 61-14478св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Криворучко Оксана Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Журавського В. В., від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Фінагеєва В. О., Мережко М. В., Іванченка М. М., від 17 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2014 року між ним та його двоюрідною сестрою ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та три договори купівлі-продажу земельних ділянок за вказаною адресою площею відповідно 0,2500 га, 0,1312 га та 0,1087 га. Зазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Криворучко О. В.

Натомість, між ним та ОСОБА_2 була домовленість про укладення договору довічного утримання. ОСОБА_2 запевняла, що буде його доглядати, годувати, відправлятиме на відпочинок до санаторію та вмовила підписати саме договори купівлі-продажу у зв'язку з тим, що позивач має дітей, які в подальшому можуть скасувати договір довічного утримання.

Він не читав договори, які підписував тому, що йому не надали їх для ознайомлення.

ОСОБА_2 скористалась його хворобливим станом та сваркою із сином, запропонувала укласти договір довічного утримання, під виглядом договорів купівлі-продажу.

Проте, жодних грошових коштів за цими договорами він так і не отримав.

Для того щоб він не переживав ОСОБА_2 написала розписку

від 26 листопада 2014 року про нібито отримання від нього в позику 500 000 грн, хоча насправді таких грошей в нього ніколи не було. Свої дії ОСОБА_2 мотивувала тим, що він в будь-який час може стягнути з неї ці кошти через суд.

Стверджував, що юридично ОСОБА_2 стала власником майна, але фактично в управління майном не вступила, не вчинила жодної дії щодо розпорядження чи утримання майна, тобто не настали наслідки, які обумовлені договором купівлі-продажу. На даний час він продовжує проживати у спірному житловому будинку, сплачує вартість житлово-комунальних послуг, що в сукупності свідчить про фіктивність укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений 28 листопада 2014 року приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Криворучко О. В., та зареєстрований в реєстрі за №1365 та договори

купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені 28 листопада 2014 року приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Криворучко О. В., і зареєстровані в реєстрі за № 1368, № 1374, № 1371.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 27 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів фіктивними.

Факт проживання у спірному домоволодінні ОСОБА_1 та сплату ним вартості комунальних послуг суд не вважав такими, що свідчать про фіктивність оспорюваних правочинів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 17 липня 2019 року, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, які відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 359/2609/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій. Вважав, що суди не надали оцінку письмовим доказам, неповно з'ясували обставини справи, надали явну перевагу показанням зацікавлених свідків з боку відповідача, які не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені іншими належними та допустимими доказами.

Він двічі заявляв колегії суддів апеляційного суду відвід у зв'язку з отриманням неправомірної вигоди від відповідача та у зв'язку з відмовою допитати свідка, клопотання про допит якого судом першої інстанції було задоволено, однак свідка не допитано.

Суд першої інстанції не надав жодної оцінки довідкам Вишеньківської сільської ради Бориспільського району від 22 квітня 2016 року та від 22 квітня 2018 року щодо його проживання в спірному домоволодінні з 1949 року, та розписці ОСОБА_2 від 26 листопада 2014 року про одержання нею від ОСОБА_1 позики в розмірі 500
000 грн.

Судом не наведено в оскаржуваному рішенні мотиви відхилення його доводів щодо безгрошовості оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Наполягає на фіктивності оспорюваних правочинів та стверджує, що сторонами не було вчинено будь-яких дій на їх виконання. Відповідач фактично в управління майном не вступила, не вчинила жодної дії щодо розпорядження чи утримання майна, фактично не настали наслідки, обумовлені договорами купівлі-продажу. Тягар утримання майна несе він самостійно. Він помилявся щодо природи укладених договорів та добросовісно вважав, що між ним та ОСОБА_2 укладено договори довічного утримання.

Колегією апеляційного суду не прийнято до уваги те, що він видавав довіреності на відповідача щоб вона зібрала документи, які необхідні для посвідчення оспорюваних договорів.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, однак оскільки до відзиву всупереч

частини 4 статті 395 ЦПК України не додано докази його направлення іншим учасникам справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги вказаний відзив.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Криворучко О. В., та зареєстрований в реєстрі за № 1365, за умовами якого ОСОБА_1 продав та передав у власність

ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1.

28 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені три договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області

Криворучко О. В., та зареєстровані в реєстрі за № 1374, № 1371, № 1368, відповідно до умов яких ОСОБА_1 продав та передав у власність

ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 0,1312 га з кадастровим номером 3220881301:01:015:0183, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; площею 0,1087 га з кадастровим номером 3220881301:01:018:0032, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; площею 0,2500 га з кадастровим номером 3220881301:01:015:0164, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в Київській області, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки.

З акту про відключення об'єкту (газових приладів) від 18 квітня 2018 року вбачається, що за ОСОБА_2 обліковувалась заборгованість зі сплати послуг з газопостачання у розмірі 6 108,71 грн.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 здійснив оплату вартості послуг з електропостачання та газопостачання.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28 травня 2016 року за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України, з приводу, як він вважає, шахрайських дій ОСОБА_2 при укладанні договорів купівлі-продажу житлового будинку

АДРЕСА_1 та трьох земельних ділянок за вказаною адресою.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснив, що залишився на самоті, оскільки від нього відвернулась дружина та сини. ОСОБА_2 є його двоюрідною сестрою. Мав бажання, щоб

ОСОБА_2 допомагала по господарству, зважаючи на його немічний стан. Проте, ОСОБА_2 наполягала на документальному оформленні цих відносин, у зв'язку з чим вони поїхали до нотаріуса в м. Бориспіль. В нотаріальній конторі ОСОБА_2 не дала йому прочитати договір, але нотаріус пояснила, що договір може бути оскаржений в суді. Після підписання договорів ОСОБА_2 зникла та перестала надавати будь-яку допомогу. Грошових коштів за договорами купівлі-продажу він не отримував та будь-яких документів для нотаріального посвідчення договорів не збирав.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що зі слів

ОСОБА_1 йому відомо, що той збирався укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання. Потім ОСОБА_1 повідомив, що помилився із договором. Про обставини написання боргової розписки свідку нічого не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що знайомий зі сторонами по справі, які є йому двоюрідними дядьком та тіткою. У 2014 році ОСОБА_2 перекривала дах в будинку АДРЕСА_1. В розмові ОСОБА_1 повідомляв, що має намір подарувати будинок

ОСОБА_2, бо вона обіцяла доглядати за ним. Через деякий час

ОСОБА_1 сказав, що ОСОБА_2 "кинула його" та він підписав якийсь не такий договір.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що працює в амбулаторії в с. Вишеньки Бориспільського району разом з ОСОБА_2.

Зі слів ОСОБА_2 свідку відомо, що та придбала будинок своєї бабусі у двоюрідного брата. Після придбання будинку ОСОБА_2 побудувала біля будинку сарай.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що займається ремонтом житлових будинків, зокрема в с. Вишеньки Бориспільського району. ОСОБА_2 просила його вивезти будівельне сміття, залити бетон, відремонтувати дах, тобто зробити ремонт спірного будинку. Він виконав вказані ремонтні роботи, а також збудував гараж та літню кухню. Зі слів

ОСОБА_2 свідку відомо, що вона придбала будинок АДРЕСА_1. За виконані ним роботи по ремонту будинку розрахувалась ОСОБА_2.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що працювала в лікарні в с. Вишеньки Бориспільського району. Їй відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їздили в м.

Бориспіль до нотаріуса з метою оформлення угоди та підвозили її в автомобілі.

Під час поїздки в автомобілі вона бачила, що у ОСОБА_2 були грошові кошти для угоди.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однією із засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваних позивачем договорів купівлі-продажу від 28 листопада

2014 року недійсними з підстав фіктивності підтверджується матеріалами справи та фактичними обставини, встановленими судами обох інстанцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відсутності в обох сторін наміру щодо реального переходу права власності на нерухоме майно від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, при цьому правильного врахувавши, що відповідачем здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, внесено зміни до персоніфікованих даних по особовим рахункам з оплати вартості житлово-комунальних послуг, проведено ремонт даху та збудовано господарські будівлі на спірних земельних ділянках, що спростовує доводи касаційної скарги про фіктивність оспорюваних договорів

купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року.

Правовідносини, що виникли між сторонами за розпискою ОСОБА_2

від 26 листопада 2014 року про одержання від ОСОБА_1 в позику грошових коштів в сумі 500 000 грн не є предметом доказування у розглядуваній справі та на наявність чи відсутність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів фіктивними не впливають.

Згідно пункту 3 договору купівлі-продажу житлового будинку та пунктів 2 договорів купівлі-продажу земельних ділянок сторони, укладаючи оспорюванні правочини, підтвердили факт одержання продавцем від покупця грошових коштів в рахунок оплати вартості нерухомого майна, що відчужується. Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин суду не надано.

Крім того, своїми підписами сторони засвідчили, що оспорювані договори вчиняються з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивними), не приховують іншого правочину (не є удаваними) і спрямовані на настання реальних наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 9 договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року).

Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 у 2016 році до органів поліції не є безумовним свідченням фіктивності оспорюваних договорів.

Крім того касаційний суд враховує, що в квітні 2016 року ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними з підстав передбачених статтею 229 ЦК України (справа № 359/3769/16-ц).

В обґрунтування позову у справі № 359/3769/16-ц ОСОБА_1 посилався на те, що перед укладенням оспорюваних договорів вважав, що укладає договори довічного утримання, добросовісно помилявся щодо природи укладених договорів та прав і обов'язків, які виникають за цими договорами.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року у справі № 359/3769/16-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення по справі № 359/3769/16-ц про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вказав на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що перед укладенням договорів позивач добросовісно вважав, що укладав договори довічного утримання, помилявся щодо природи договорів, його прав та обов'язків. При цьому і апеляційний суд і суд касаційної інстанції надали оцінку відсутності окремої письмової розписки про передачу або одержання коштів при укладанні договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Судами також не встановлено будь-яких порушень з боку нотаріуса при нотаріальному посвідченні оспорюваних договорів та/або особистої її зацікавленості.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13 червня 2019 року обґрунтовано, в порядку визначеному статтями 36, 37, 39, 40 ЦПК України вирішено заяву

ОСОБА_1 про відвід колегії суддів апеляційного суду у складі: головуючого (судді-доповідача) Фінагеєва В. О., суддів Кашперської Т. Ц., Яворського М. А. з наведенням відповідних мотивів для відмови у задоволенні заявленого відводу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17 липня 2019 року обґрунтовано з урахуванням статей 36, 44 ЦПК України залишено без розгляду, з огляду на очевидну безпідставність, заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів.

В матеріалах справи відсутні та до касаційної скарги не додано докази заінтересованості колегії суддів апеляційного суду в результаті розгляду справи на користь відповідача, а також існування інших обставин, що викликають сумніви в неупередженості та об'єктивності колегії суддів апеляційного суду, а заявлений позивачем 17 липня 2019 року відвід зводиться до незгоди із процесуальним рішенням цього суду.

Судом першої інстанції допитані заявлені позивачем свідки ОСОБА_4, ОСОБА_3, крім того позивач був допитаний як свідок, до справи долучені надані ним письмові докази.

За таких обставин сам по собі не допит судами попередніх інстанцій в якості свідка ОСОБА_8 не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам, викладеним в остаточній редакції позову і апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, є власним помилковим тлумаченням положень діючого законодавства, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та встановлення нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи касаційним судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович