Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №502/2463/17

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 502/2463/17

провадження № 61-11064св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" в особі Кілійського РЕМ,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Одесаобленерго" на постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року в складі судді Манжос Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (далі - АТ "ЕК Одесаобленерго") про визнання пункту договору про приєднання до електричних мереж недійсним, визнання дій неправомірними, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з метою збільшення величини дозволеної до використання потужності електроенергії та зміни схеми приєднання до електричних мереж належного їй будинку, розташованого на АДРЕСА_1,08 листопада 2016 року між нею та АТ "ЕК Одесаобленерго" в особі Кілійського РЕМ укладено договір № 0114-2016-0240 про приєднання до електричних мереж, за яким виконавець послуг зобов'язався забезпечити в установленому порядку приєднання об'єкта замовника (будівництво та введення в експлуатацію електричних мереж зовнішнього електропостачання об'єкта замовника від місця забезпечення потужності до точки приєднання) у строки, зазначені в договорі, після виконання замовником зобов'язань, визначених пунктом 3.2 цього розділу.

09 грудня 2016 року вона отримала технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок, які є додатком до договору, в яких, зокрема, в пункті 6 зазначено: "Точка приєднання ЩКО (щит комплексу обліку) на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту).

Вона, як замовник вказаної послуги не погодилася з цим пунктом і зробила відповідний запис, проте, АТ "ЕК Одесаобленерго" вирішило це питання в односторонньому порядку, а саме в грудні 2016 року встановило щит комплексу обліку для приєднання її будинку до електричних мереж на опорі № 1 ПЛ-0,4 кВ від ТП-423 на вулиці, за межами належної їй ділянки.

Враховуючи, що вона має намір встановити багатотарифний лічильник за свої кошти і його збереження має забезпечити саме вона, розташування цього засобу обліку на дворовому фасаді будинку, в місці де вже влаштований однофазний лічильник, факти негативного впливу (висока температура, мороз, підвищена вологість на відкритій місцевості, вільний доступ сторонніх осіб та можливе пошкодження лічильника) значно зменшаться. Також вказане місце зручне для догляду за лічильником та контролю за його показниками, і нарешті, лічильник є її майном, яким відповідно статті 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона вправі володіти, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд та має право вчиняти будь-які дії відносно цього майна, які не суперечать закону, при цьому може бути зобов'язана допустити до користування майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З вини відповідача до цього часу не виконано належним чином договірні зобов'язання щодо приєднання належного їй будинку до електричних мереж зовнішнього електропостачання. При цьому АТ "ЕК Одесаобленерго" наполягаючи на правомірності своїх дій щодо встановлення приладу обліку на опорі поза межею її земельної ділянки, посилається на відмову замовника в доступі працівників виконавця до електроустановки житлового будинку.

Договором про приєднання не визначено строки виконання зобов'язання, але такий строк, з урахуванням положень пункту 2.1.3. Правил приєднання електроустановок до електричних мереж (далі - ППЕЕМ), затверджених постановою НКРЕ від 17 січня 2013 року № 32 (із змінами), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2013 року за № 236/22768, становить 30 календарних днів від дати оплати замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до договору про приєднання.

В зв'язку з незаконним встановленням у грудні 2016 року шафи обліку на опорі поза межею належної їй земельної ділянки подальші всі роботи по приєднанню будинку до електромереж були зупинені, при цьому в будинку вже був встановлений електричний котел та інші електроустановки для обігріву житлових приміщень, але її сім'я була позбавлена електричного обігріву на всю зиму і з настанням холодів вже другу зиму по вині виконавця послуг з приєднання позивач не має можливості використати для обігріву дешевшу ніж вугілля електричну енергію.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила:

- визнати договір від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 про приєднання до електричних мереж в частині пункту 6 Технічних умов приєднання "Точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту)", виданих АТ "ЕК Одесаобленерго" недійсним, зобов'язавши енергопостачальника внести зміни до цього пункту із зазначенням точки приєднання ІЦКО на дворовому фасаді будинку в місці де вже установлений однофазний лічильник;

- визнати дії відповідача по установці шафи обліку на опорі №1 ПЛ 0,4 кВ від ТП-423 за межею належної їй земельної ділянки незаконними;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі, що дорівнює п'ятикратному розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, діючого на день прийняття судового рішення, пеню в сумі 1700,33 грн та штраф в розмірі 126,42 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року у позові відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання пункту договору про приєднання до електричних мереж недійсним, визнання дій неправомірними, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання дій АТ "ЕК Одесаобленерго" по установці шафи обліку на опорі №1 ПЛ 0,4 кВ від ТП-423 за межею земельної ділянки АДРЕСА_1 незаконними - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано незаконними дії АТ "ЕК Одесаобленерго" по установці шафи обліку на опорі № 1 ПЛ 0,4 кВ від ТП-423 за межею земельної ділянки АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання пункту договору про приєднання до електричних мереж недійсним, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що оскільки точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки позивача, передбачена у доповненнях до проекту, узгоджується з пунктом 6 Технічних умов та вимогами нормативно-технічних документів у галузі електроенергетики, то відсутні підстави для висновку про істотне порушення відповідачем умов договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 та як наслідок зміни його умов у розумінні частини 2 статті 651 ЦК України.

Оскільки між сторонами договору спір виник 09 грудня 2016 року, тобто до настання прострочення виконання зобов'язань за договором від 08 листопада 2016 року, то підстав для настання цивільно-правової відповідальності відповідача перед позивачем немає.

Умовами договору прямо не передбачено відшкодування моральної шкоди, а в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом. Позивач не довела завдання їй моральної шкоди з вини відповідача в силу вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання дій відповідача по установці шафи обліку на опорі №1 ПЛ 0,4 кВ від ТП-423 за межею належної позивачу земельної ділянки незаконними та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вказаної вимоги, апеляційний суд виходив із того, що розроблений АТ "Одесаобленерго" проєкт та проведені електропостачальником роботи по встановленню приладу електричної енергії на опорі, що знаходиться на відстані 1,1 метра від межі земельної ділянки позивача, не відповідають вимогам нормативно-технічних документів у галузі електроенергетики. Про вказані порушення зазначено також у листі Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії від 10 липня 2017 року вих. № 03/10-3899.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

22 липня 2020 року представник АТ "Одесаобленерго" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права (статтю 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 03 вересня 2018 року в справі № 317/600/17, від 11вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17.

Позовна вимога про визнання незаконними дій АТ "Одесаобленерго" є неналежним способом захисту порушених прав, оскільки вона у випадку задоволення не призводить до поновлення порушеного права позивача та не може бути виконана в примусовому порядку. Такі вимоги позивача по своїй суті зводяться до встановлення юридичного факту (факту незаконності дій відповідача).

29 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема, щодо визначення місця розташування засобів обліку електричної енергії для побутових споживачів.

Відповідно до пункту 9 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1997 року № 1357, які діяли на момент укладення договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 (далі - Правила № 1357), у квартирах або інших об'єктах побутового споживача, розташованих за однією адресою, встановлюється один засіб обліку незалежно від кількості господарських будівель. Згідно з пунктом 2 Правил № 1357 об'єктом побутового споживача є житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування.

Аналогічні правила містяться в діючих Правилах роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП") від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила № 312). Відповідно абзацу 38 пункту
1.1.2 цих Правил облаштування вузла обліку - це здійснення комплексу організаційно-технічних заходів з організації вимірювання на об'єкті споживача з метою обліку обсягів електричної енергії та величини потужності, що використовується в певний момент та/або період часу.

Тобто вимірювання обсягів спожитої електроенергії здійснюється тільки на об'єкті споживача, а не на частині електромереж, які знаходяться між точкою приєднання потужності на зазначеній опорі та точкою приєднання житлового будинку.

Апеляційний суд посилаючись на статтю 1 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 1.2 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою НКРЕКР від 17 січня 2013 року № 32, відповідно до якої місце приєднання (точка приєднання) електроустановки - існуюча або запроектована межа балансової належності електроустановок споживача або замовника, не врахував і на надав правову оцінку, що за адресою: АДРЕСА_1 вже існує точка приєднання - на дворовому фасаді будинку, тобто місце встановлення приладу обліку визначено.

Також це місце визначено робочим проєктом внутрішнього електропостачання житлового будинку, розробленого в жовтні 2016 року. Про встановлений прилад обліку електроенергії на фасаді будинку також вказував Держенергонагляд в листі від 10 липня 2017 року № 03/10-3899.

Умови, визначені в частині 4 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", в пункті 1.7 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж", затверджених постановою НКРЕКП від 17 січня 2013 року № 32 (далі - Правила № 32) та в пункті 4.1.18 Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКР від 14 березня 2018 року № 310 про те, що точка приєднання має бути розташована на межі земельної ділянки замовника або за згодою замовника на території цієї земельної ділянки, є загальними для всіх споживачів.

Проте, враховуючи вимоги про встановлення засобів обліку на об'єктах побутового споживача, умова про визначення точки приєднання на території земельної ділянки замовника за його згодою, має пріоритетне значення. Тобто спочатку ставиться питання про можливість встановлення засобу обліку та точки приєднання на об'єкті споживача на території його земельної ділянки, а при відсутності також можливості чи згоди замовника - на межі земельної ділянки.

Узгодження точки приєднання сторонами визначено в пункті 8.1 договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240. При укладенні вказаного договору представника АТ "Одесаобленерго" не з'ясували можливість встановлення точки приєднання і конкретно зазначити це місце в Технічних умовах та робочому проєкті. Лише після складання другого робочого проєкту в 2017 році встановлено неможливість побудувати нову опору для ЩКО ні на межі належної їй земельної ділянки (через капітальну споруду металевого паркану побудованого на бетонному фундаменті), ні на іншій частині земельної ділянки (у зв'язку з наявністю споруд і багаторічних насаджень та проблемного доступу техніки для виконання робіт).

Посилається на те, що вона ніколи не заперечувала щодо встановлення лічильника на стіні її будинку, а лише не погоджувалася з його розташуванням на вулиці та в інших неприйнятних місцях. Зазначені обставини суди не дослідили належним чином та не дали їм належної оцінки.

Крім того, висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір від 08 листопада 2016 року про приєднання до електричних мереж, в частині додатку - пункту 6 Технічних умов приєднання "Точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту) є укладеним сторонами, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сторони договору в цій частині згоди не досягли.

Заявник вважає, що АТ "Одесаобленерго" незаконно визначило в Технічних умовах і робочому проєкті точки приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки та безпідставно відмовилося від внесення змін до договору.

Крім того, заявник не погоджується з висновком судів щодо відмови в стягненні пені та штрафу, оскільки він не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, в якому чітко визначена відповідальність сторін за порушення строків виконання зобов'язань.

Відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями та бездіяльністю АТ "Одесаобленерго" в результаті порушень договірних зобов'язань має відбуватися за нормами ЦК України, а не на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", як зазначив апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні вказаних вимог.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу АТ "Одесаобленерго", в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу АТ "Одесаобленерго", в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконними дій відповідача є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства.

У жовтні 2020 року АТ "ДТЕК Одеські електромережі (попередня назва АТ "Одесаобленерго" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Одесаобленерго", витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

10 квітня 2007 року між ПАТ "Одесаобленерго" та ОСОБА_2 укладено договір про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1.

08 листопада 2016 року між ПАТ "Одесаобленерго" (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про приєднання до електричних мереж № 0114-2016-0240. За цим договором сторони визначили, що до електричних мереж виконавця послуг або іншого власника мереж приєднується житловий будинок АДРЕСА_1. Місцезабезпечення потужності об'єкта замовника встановлюється на: ПС 110/35/10 Кілія ПЛ10 кв "Город", ВЛ 0,4 кв. від ТП - 423 опора визначається проєктом. Точка приєднання встановлюється на вихідних схемах розрахункового обліку. Виконавець послуг зобов'язаний забезпечити в установленому порядку приєднання об'єкта Замовника. Фактом виконання зобов'язання Виконавця послуг з приєднання об'єкта Замовника (будівництва електричних мереж зовнішнього електропостачання об'єкта Замовника від місця забезпечення потужності до точки приєднання) Сторони вважатимуть факт подачі напруги в узгоджену точку приєднання.

Згідно з квитанцією від 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок АТ "ЕК Одесаобленерго" 12 648,00 грн.

У листопаді 2016 року ПАТ "ЕК Одесаобленерго" виконано робочий проєкт дообладнання ВЛ-0,4КВ ТП-423 для забезпечення електропостачання житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1

У пункті 6 Технічних умов приєднання до електричних мереж електроустановок від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 (додаток до договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240) визначено, що місце розташування об'єкта замовника: АДРЕСА_1, джерело електропостачання - ПС 110/35/10 Кілія, ПЛ 10 кВ. "Город".

Точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту).

Згідно з актом виконаних робіт від 08 грудня 2016 року працівниками ПАТ "ЕК Одесаобленерго" виконано монтаж захисновідвідних пристроїв з лічильником на АДРЕСА_1, ТУ № 0114-2016-0240 від 08 листопада 2016 року.

28 грудня 2016 року працівниками Кілійського РЕМ ПАТ "Одесаобленерно" складено акт про недопуск, відповідно до якого представникам ПАТ "Одесаобленерго" відмовлено в доступі та не забезпечено готовність електроустановки житлового будинку для підключення згідно технічних умов приєднання № 0114-2016-0240 від 08 листопада 2016 року, що в свою чергу не дало можливість завершити виконання технічних умов з вини споживача.

Відповідно до листа від 05 січня 2017 року за вих. № 34/18-0004, направленого заступником технічного директора ПАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" на адресу ОСОБА_1 згідно з технічними умовами № 0114-2016-0240 від 08 листопада 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 на опорі було встановлено бокс з лічильником.

Працівникам компанії було відмовлено в доступі до електроустановки, що не дає можливості завершення виконання технічних умов. ОСОБА_1 відправлено лист з проханням проінформувати Кілійський РЕМ про готовність об'єкту до підключення та дату й час допуску до виконання робіт. За електробезпеку, цілісність і збереження пломб встановленого на опорі ЗКО несе відповідальність, персонал ПАТ "Одесаобленерго". Встановлення приладу обліку на опорах спрямовано на своєчасне зняття показань лічильника персоналом Компанії без заподіяння жодних незручностей споживачеві, при цьому забезпечується максимально достовірне виставлення рахунку за спожиту електроенергію.

Згідно з листом НКРЕКП від 25 січня 2017 року за вих. № 570/17/9-17, відносини, які виникають під час приєднання новозбудованих, реконструйованих чи технічно переоснащених електроустановок замовників (крім когенераційних установок) до електричних мереж, регулюються Правилами № 32.

Згідно з положеннями пункту 1.3 Правил, послуга з приєднання надається на підставі договору про приєднання, що укладається за типовою формою (Додаток 1 до Правил).

Невід'ємним додатком до договору про приєднання є технічні умови на приєднання до мереж (об'єктів) електроенергетики, які є комплексом умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта замовника електричною енергією та повинні відповідати його розрахунковим параметрам щодо електропостачання.

Для укладення договору про приєднання заявником надається заява, до якої серед іншого, додається копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об'єктом або, за відсутності об'єкта, право власності чи користування земельною ділянкою.

Разом з тим, взаємовідносини між побутовими споживачами та енергопостачальниками регулюються Правилами № 1357 (із змінами).

Відповідно до пункту 9 Правил № 1357, споживання електричної енергії без засобів обліку не допускається, крім випадків, передбачених цими Правилами. У квартирах або інших об'єктах побутового споживача, розташованих за однією адресою, встановлюється один засіб обліку незалежно від кількості господарських будівель.

Абзацом першим пункту 10 вказаних правил встановлено, що засоби обліку встановлюються відповідно до вимог Правил улаштування електроустановок (далі - ПУЕ).

Згідно з пунктом 12.2 глави 12 розділу VII Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 за № 1143/13017 (із змінами), оснащеність електроустановок засобами вимірювальної техніки повинна відповідати проектній документації, чинним державним та галузевим нормативно-правовим актам та нормативно-технічним документам з вимірювань, сигналізації, автоматичного регулювання.

Таким чином, розрахунковий засіб обліку електричної енергії має бути встановлений з урахуванням вимог ПУЕ у місці, яке визначене проєктом електрозабезпечення об'єкта побутового споживача, погодженим з енергопостачальником. При цьому, місце встановлення розрахункового засобу обліку електричної енергії може бути змінено лише після внесення, за взаємною згодою побутового споживача та енергопостачальника, відповідних змін у проект електрозабезпечення об'єкта побутового споживача.

Строк надання послуги з приєднання для електроустановок першого ступеня потужності становить 15 робочих днів від дня оплати замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до договору про приєднання. Для електроустановок другого та третього ступенів потужності цей строк становить відповідно 30 та 45 робочих днів. Інший строк виконання зазначених заходів погоджується із замовником у договорі про приєднання з посиланням на вимоги нормативних документів, що визначають строки проектування та будівництва.

Згідно з інформацією, наданою ПАТ "ЕК Одесаобленерго", 08 листопада 2016 року між ОСОБА_1, та електропередавальною організацією було укладено договір про приєднання до електричних мереж. Відповідно до положень пункту 3.1 договору, виконавець послуг зобов'язаний забезпечити в установленому порядку приєднання об'єкта Замовника (будівництво та введення в експлуатацію електричних мереж зовнішнього електропостачання об'єкта Замовника від місця забезпечення потужності до точки приєднання) у строки, зазначені в договорі, після виконання замовником зобов'язань, визначених пунктом 3.2 договору, а саме: замовник зобов'язаний сплатити на умовах договору вартість наданих виконавцем послуг з приєднання електроустановок замовника в точці приєднання.

Разом з тим, договором не визначено зобов'язань ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо строків надання послуги з приєднання електроустановок після оплати ОСОБА_1, послуги з приєднання. Згідно з інформацією, оплата вартості послуг з приєднання електроустановок була здійснена 09 листопада 2016 року. Отже, з урахуванням вищезазначених положень, строк надання послуги зі стандартного приєднання ОСОБА_1, електроустановок до електричних мереж ПАТ "ЕК Одесаобленерго" становить 30 робочих днів від дня оплати електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до договору.

Таким чином, оскільки згідно з інформацією, наданою електропередавальною організацією, станом на 16 грудня 2016 року будівельно-монтажні роботи, передбачені умовами договору, ПАТ "ЕК Одесаобленерго" виконано у повному обсязі, НКРЕКП не вбачає порушень вимог чинного законодавства в діях ПАТ "ЕК Одесаобленерго", в частині дотримання строку.

Згідно з листом від 06 квітня 2017 року за вих. № 2535/17/9-17 направленого НКРЕКП на адресу ОСОБА_1 остання отримала Технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок № 0114-016-240, згідно з пунктом 6 яких визначена точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту). На виконання вимог зазначених в Технічних умовах, для забезпечення електропостачання об'єкта, де проживає ОСОБА_1, на підставі Технічних умов, ПАТ "ЕК Одесаобленерго" було розроблено робочий проєкт дообладнання ПЛ-04 кВ. ТП-423, згідно з яким запроектовано встановити на опорі № 1 комерційний облік (ЩКО) з автоматичними вимикачами. Проаналізувавши копію Технічних умов, встановлено, що Технічні умови містять позначку "кроме п. 6" та підпис. Таким, чином, оскільки згідно з інформацією сторони не досягли згоди щодо правомірності визначення місця встановлення приладу обліку на об'єкті, зазначене питання може бути вирішене в установленому законодавством порядку, зокрема, в судовому.

Відповідно до листа Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії від 10 липня 2017 року вих. № 03/10-3899 електропостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією за № 6959, укладеного 04 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Одесаобленерго".

Згідно з вимогами вказаного договору межу розподілу балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін між ОСОБА_1 та енергопостачальником встановлено у точці кріплення проводів лінії електропередачі до перших ізоляторів на будівлі.

Розрахунки за спожиту електричну енергією здійснюються за показами приладу обліку електричної енергії типу НІК-2102 за № 2047145, який встановлено на фасаді будинку.

На виконання вимог зазначених Технічних умов для забезпечення електропостачання вищезазначеного будинку ПАТ "Одесаобленерго" розробило проект "Дообладнання ПЛ-04 кВ ТП- 423 місто Кілія для забезпечення електропостачання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, згідно якого запроєктовано шафу обліку електричної енергії встановити на опорі № ПЛ-0,4 кВ від ТП-423.

ПАТ "Одесаобленерго" 28 грудня 2016 року виконало монтажні роботи по установці шафи обліку № 1 ПЛ-0,4 кВ від ТП -423, зазначена опора знаходиться на відстані 1,1 метра від земельної ділянки споживача.

Отже, розроблений ПАТ "Одесаобленерго" проєкт та проведення енергопостачальником роботи по встановленню приладу обліку електричної енергії на опорі, що знаходиться за межами земельної ділянки, не відповідають вимогам нормативно-технічних документів у галузі електроенергетики.

На підставі зазначеного Держенергонагляд рекомендує ПАТ "Одесаобленерго" привести проєкт у відповідність до вимог нормативних документів у галузі електроенергії та виконати монтаж електричних мереж електропостачання будинку споживача відповідно до умов затвердженого проекту.

У серпні 2017 року ПАТ "ЕК "Одесаобленерго" виконано доповнення до робочого проекту "Дообладнання ВЛ-0,4КВ ТП-423 місто Кілія для забезпечення електропостачання житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого, а також на підставі завдання на проектування від 22 серпня 2017 року було визначено побудувати ПЛ 0,4 від ТП 423 Л2 опора І до проєктованої залізобетонної приставки типу ПТ 43-2, встановити на з/б приставки щит комерційного обліку (ЩКО) з автоматичними вимикачами, який мав би розташовуватися на межі земельної ділянки споживача або за його згодою на території земельної ділянки.

Згідно з актом про недопуск складеного працівниками Кілійського РЕМ ПАТ "Одесаобленерно" від 29 серпня 2017 року після прибуття за адресою побутового споживача, а саме: АДРЕСА_1, представникам ПАТ "Одесаобленерго" відмовлено в доступі та не забезпечено готовність електроустановки житлового будинку для підключення згідно технічних умов приєднання № 0114-2016-0240 від 08 листопада 2016 року, що не дає можливість завершення виконання технічних умов з вини споживача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання договору частково недійсним та внесення змін до нього.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування оплати), так і з боку відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір про приєднання до електричних мереж від 08 листопада 2016 року, зокрема, і в частині пункту 6 Технічних умов приєднання "Точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту)" є укладеним сторонами.

Заявляючи позовні вимоги про визнанням вказаного договору, зокрема, в частині пункту 6 Технічних умов "Точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту)" недійсним, позивач посилається на невідповідність цього пункту вимогам законодавства, що регулює відносини між замовником та виконавцем послуг у сфері електроенергетики.

Договір про приєднання до електричних мереж - письмова домовленість сторін, що є документом встановленої форми, який визначає зміст та регулює правовідносини між сторонами щодо приєднання електроустановок замовника до електричних мереж власника електромереж.

Згідно з пунктом 10 Правил № 1357 засоби обліку встановлюються відповідно до вимог ПУЕ.

Відповідно до пункту 1.5.6 ПУЕ розрахункові вимірювальні комплекси потрібно встановлювати на межі поділу мережі за балансовою належністю або на визначеній межі експлуатаційної відповідальності. Засоби обліку треба встановлювати таким чином, щоб забезпечити технічну можливість безперешкодного доступу до них відповідальних працівників зацікавлених сторін.

Відповідно до пункту 1.2 Правил № 32, місце приєднання (точка приєднання) електроустановки - існуюча або запроєктована межа балансової належності електроустановок споживача або замовника.

Згідно з пунктом 1.7 цих Правил точка приєднання електроустановки замовника зазначається в договорі про приєднання. Точка приєднання має бути розташована на межі земельної ділянки замовника або за згодою замовника на території цієї земельної ділянки та зазначається у договорі про приєднання.

Місця та умови встановлення розрахункових засобів обліку визначаються згідно з ПУЕ та проектними рішеннями.

Спір, що виник між сторонами стосується саме місця розташування щита комерційного обліку, оскільки позивач вважає, що таким місцем може бути дворовий фасад будинку, розташованого на належній їй земельній ділянці, де вже встановлений однофазний електролічильник відповідно до договору про користування електричною енергією з побутовим споживачем від 10 квітня 2007 року № 6959, в пункті 1.3 договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 сторони визначили, що точка приєднання (межа балансової належності об'єкта замовника) встановлюється на вихідних клемах розрахункового засобу обліку, проте пунктом 6 Технічних умов, з яким не погоджується позивач, відповідач визначив точку приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту).

Згідно з частиною 4 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у технічних умовах враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж розташовується на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки.

Про необхідність розміщення у приватних домоволодіннях розрахункових лічильників в місцях, доступних для персоналу енергопостачальної компанії зазначено і в пункті 1.5.30 ПУЕ.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним договору від 08 листопада 2016 року з огляду на те, що зміст оскаржуваного позивачем пункту 6 Технічних умов договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240, яким передбачена точка приєднання ЩКО на опорі на межі земельної ділянки (у разі неможливості встановлення на опорі - на фасаді об'єкту), не суперечить нормативним актам в сфері електроенергетики, якими передбачена можливість розташування точки приєднання як на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території земельної ділянки.

Оскільки обставин невідповідності пункту 6 Технічних умов договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 нормативним актам в сфері електроенергетики не встановлено, то суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав і для задоволення вимог про зобов'язання відповідача внести зміни до цього пункту із зазначенням точки приєднання ЩКО на дворовому фасаді будинку в місці де вже установлений однофазний лічильник та виконати монтаж електричних мереж електропостачання будинку відповідно до цих умов.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд не врахував і на надав правової оцінки, що за адресою: АДРЕСА_1 вже існує точка приєднання - на дворовому фасаді будинку, тобто місце встановлення приладу обліку визначено, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до пункт1 1.2 Правил № 1357 місце приєднання (точка приєднання) електроустановки - існуюча або запроектована межа балансової належності електроустановок споживача або замовника. Вказані правила не встановлюють обов'язку енергопостачальника приєднуватися вже до існуючої межі.

Крім того, як встановлено судами представники відповідача, з вини споживача, були обмежені в доступі до житлового будинку.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема, щодо визначення місця розташування засобів обліку електричної енергії для побутових споживачів, не заслуговують на увагу, оскільки це не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, з огляду на те, що місця та умови встановлення розрахункових засобів обліку визначаються згідно з ПУЕ та проєктними рішеннями.

Доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують, зведені до переоцінки доказів та ґрунтуються на власному тлумаченні законодавства.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки у вигляді пені та штрафу

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов'язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов'язку. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, установлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки.

В пункті 5.2 договору від 08 листопада 2016 року № 0114-2016-0240 сторони визначили, що виконавець послуг несе відповідальність за зміст та обґрунтованість виданих технічних умов та правильність розрахунку плати за приєднання за цим договором.

Згідно з пунктом 5.3 договору за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 1% від вказаної вартості.

Відповідно до пункту 5.4 договору за порушення умов зобов'язання щодо якості (повноти та комплексності) надання послуги з приєднання стягується штраф у розмірі 1% від вартості приєднання.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як встановлено судами, 09 грудня 2016 на 30 день після здійснення позивачем оплати за договором від 08 листопада 2016 року, тобто до настання прострочення виконання зобов'язання, між сторонами договору виник спір щодо його умов, що, в свою чергу, виключало можливість його належного виконання. Крім того, представники відповідача, з вини споживача, були обмежені в доступі до житлового будинку, про що були складені відповідні акти про їх недопуск.

У зв'язку з доведеністю відповідачем відсутності його вини у простроченні виконання договірних зобов'язання, підстави для притягнення останнього до цивільно-правової відповідальності перед позивачем відсутні.

Доводи касаційної скарги, що стосуються вирішення вказаних позовних вимог, висновків суду не спростовують та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, з огляду на те, що останньою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її спричинення відповідачем.

Разом із тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд пославшись на постанову Великої Палати Верховного суду від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зазначив, що відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком апеляційного суду, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) відступила від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) у частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу та зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Разом із тим, враховуючи, що неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права не вплинуло на правильність результату розгляду справи по суті вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, який, у свою чергу, відмовив в задоволенні вказаної вимоги саме з підстав її недоведення, Верховний Суд вважає, що підстав для скасування або зміни судового рішення немає.

Щодо позовних вимог про визнання дій незаконними

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання дій АТ "Одесаобленерго" неправомірними, позивач посилалася на те, що виконавець не мав право в односторонньому порядку, без погодження з замовником проводити роботи по встановленню приладу обліку електричної енергії на опорі, що знаходиться за межами земельної ділянки позивача (на відстані 1,1 м).

Невідповідність розробленого ПАТ "Одесаобленерго" у листопаді 2016 року проєкту та проведення енергопостачальником роботи по встановленню приладу обліку електричної енергії на опорі, що знаходиться за межами земельної ділянки позивача (на відстані 1,1 м), вимогам нормативно - технічних документів у галузі електроенергетики, зазначено у листі Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії від 10 липня 2017 року за вих. № 03/10-3899.

При цьому, відповідачем вказана в листі інформація була прийнята до відома та ним були вжиті заходи у вигляді розроблення у серпні 2017 року доповнення до проєкту електрозабезпечення будинку позивача, згідно якого визначено місце встановлення ЩКО на межі земельної ділянки позивача.

Тобто дії відповідача щодо встановлення приладу обліку електричної енергії на опорі, що знаходиться за межами земельної ділянки позивача є неправовірними, оскільки таке розміщення не було передбачено ні в договорі, ні в технічних умовах та не відповідає нормативно-правовим актам в сфері енергетики, які передбачають, що точка приєднання має бути розташована на межі земельної ділянки замовника або за згодою замовника на території цієї земельної ділянки, про що зазначається у договорі про приєднання. Розміщення приладу обліку електричної енергії за межами земельної ділянки замовника порушує права останнього.

Доводи касаційної скарги АТ "Одесаобленерго" про те, що позовна вимога про визнання незаконними дій АТ "Одесаобленерго" є неналежним способом захисту порушених прав, оскільки вона у випадку задоволення не призводить до поновлення порушеного права позивача та не може бути виконана в примусовому порядку, посилаючись при цьому на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права (статті 16 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 03 вересня 2018 року у справі № 317/600/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 предметом заявлених позовних вимог є договір підряду та стягнення боргу за будівельні матеріали.

У постанові Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 317/600/17 зміст заявлених позовних вимог зводиться до визнання незаконними дій щодо оцінки майна та як наслідок набуття права власності в порядку Закону України "Про іпотеку".

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 зміст позовних вимог зводиться до зобов'язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за договором купівлі-продажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц предметом заявлених позовних вимог є порушення авторського права та стягнення компенсації.

У постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 предметом заявлених позовних вимог є визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав.

Висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається. Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких послався заявник, а тому доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства "Одесаобленерго" та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 11 вересня 2019 року в нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук