Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.12.2020 року у справі №461/484/18

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 461/484/18

провадження № 61-19122св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: Львівська міська рада, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2020 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шандри М.

М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2018 року звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь відшкодування майнової шкоди у розмірі 12 028,00 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн; зобов'язати власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 привести зазначену квартиру у попередній стан шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами.

Позивач обґрунтовував пред'явлені вимоги тим, що триповерховий з дерев'яним перекриттям будинок АДРЕСА_1 збудований у 1897 році, розташований у центральній частині міста. В результаті цілодобового курсування авто- та електротранспорту, ваги реклами, її систематичних монтажів і демонтажів на фасадних стінах будинку утворилася тріщина, яка призвела до відходження фасадної стіни, що спричинило утворення тріщини по всій довжині стелі його кімнати та до аварійного стану будинку.

Зазначає, що ця обставина визнана Львівською міською радою згідно зі зведеним кошторисним розрахунком вартості об'єкта будівництва "Капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_1", у сумі 1 570 190,00 грн, затвердженим наказом від 29 вересня 2016 року № 655. Зазначає, що ОСОБА_2, будучи обізнаним про аварійний стан будинку, демонтував несучу стіну між кімнатами 15-2 та 15-3 (поверховий план) своєї квартири, чим збільшив торговельну площу свого магазину.

Після демонтажу відповідачем несучої капітальної стіни, яка знаходиться на першому поверсі будинку, фасадна стіна в осях "А " - "В" відстане від фасадної стіни

в осях "1 " - "5", що призведе до обвалу фасадних стін будинку, відповідно, до руйнації його квартири.

Стверджує, що його хвилювання призвели до розладу здоров'я, він неодноразово звертався за медичною допомогою. У зв'язку із погіршенням стану здоров'я пройшов курс лікування у денному неврологічному стаціонарі лікарні з 17 до 23 вересня 2019 року. Просить позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволені якого потрібно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач не надав достатніх і допустимих доказів на підтвердження завдання йому відповідачами моральної шкоди, яка згідно з частиною 2 статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи та матеріальної шкоди внаслідок дій відповідача.

Позивачем ОСОБА_1 подано медичні документи, за змістом яких він звертався зі скаргами на періодичні головні болі, запаморочення, поганий сон, дратівливість, підвищення артеріального тиску. Однак зі змісту виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого Комунальної п'ятої міської клінічної лікарні м. Львова та відповідно до звернень за медичною допомогою, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, не встановлено, що захворювання та лікування ОСОБА_1 перебуває у причинному зв'язку та є наслідком подій, пов'язаних із обставинами, на котрі посилається позивач у своїй позовній заяві; будь-які медичні висновки з цього приводу відсутні. Окрім того, записи щодо стану здоров'я ОСОБА_1, які ним надані до суду як докази, датовані 2019 роком, тоді як за обставинами справи події мали місце у 2017 році.

Позивач не надав до суду жодного доказу щодо розміру заподіяної йому майнової шкоди (відновлювального ремонту). Доводи в цій частині зводяться до приблизних розрахунків витрат, які, на думку ОСОБА_1, він міг би понести для прибирання свого підвального приміщення (посилається на середню вартість оплати робочого дня 2-3 робітників), однак сума у розмірі 5 000,00 грн не підтверджена жодними доказами. Крім того, долучені позивачем товарні чеки за купівлю засобів медичного вжитку не є належними доказами майнової шкоди, оскільки товарні чеки є безіменними, датовані 2019 роком.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 21 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження судових рішень визначено, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах з приводу вирішення позовної вимоги про приведення квартири у попередній стан шляхом встановлення несучої стіни між кімнатами;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про огляд доказів;

- суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи;

- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів, зокрема враховано відзив відповідача за відсутності доказів на підтвердження надіслання його учасникам справи.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначені підстави, які згадані у пунктах 1, 3, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 18 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3. Ця квартира належить йому на праві власності. До складу її приміщень відноситься також й підвальне приміщення розміром 1,0 м х 1,5 м.

ОСОБА_2 протягом 2017 року здійснював переобладнання власної квартири АДРЕСА_1, розташованої у цьому ж будинку на першому поверсі.

Під час демонтажу стіни між кімнатами своєї квартири, здійсненого відповідачем, через вентиляційну решітку підвального приміщення ОСОБА_1 впали уламки цегли, побутове та будівельне сміття, що створювало незручності у користуванні підвалом позивача.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про відновлення приміщення до попереднього стану та відшкодування майнової і моральної шкоди.

ОСОБА_1 стверджує, що будинок на АДРЕСА_1 є аварійним, а здійснені відповідачем перепланування приміщень призводять до ще більшого його руйнування.

Відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості об'єкта будівництва "Капітальний ремонт житлового будинку АДРЕСА_1" у сумі 1 570 190,00 грн, затвердженого наказом міськради від 29 вересня 2016 року № 655, будинок потребує капітального ремонту.

З листа Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 квітня 2018 року відомо, що розпорядження про дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 не видавалося.

Згідно з протоколом, складеним ЛКП "Центральне", від 23 серпня 2018 року № 123 про адміністративне правопорушення за статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 без дозвільних документів здійснив демонтаж несучої стіни у квартирі АДРЕСА_1 та зайняв частину коридору, який є у спільному користуванні.

Постановою адміністративної комісії від 05 жовтня 2018 року № 1-18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 150 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51,00 грн.

Відповідно до акта обстеження технічного стану квартири (нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1) від 26 жовтня 2018 року комісією складено висновок про необхідність приведення квартири до попереднього стану.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 23 листопада 2018 року "Про відновлення капітальної стіни першого поверху в нежитлових приміщеннях (офісу) квартири будинку АДРЕСА_1" затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (протокол від 13 листопада 2018 року № 39) про зобов'язання співвласників приміщення квартири (офісу) до 10 грудня 2018 року за власні кошти відновити капітальну стіну першого поверху в нежитлових приміщеннях (офісу) квартири будинку АДРЕСА_1.

Встановлено, що на підтвердження розміру майнової шкоди позивачем надано товарні чеки про купівлю засобів медичного вжитку.

Щодо правової природи спірних правовідносин

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13 Конституції України).

Частиною 4 статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частини 1 -3 статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним (частина 1 статті 321 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина 1 статті 386 ЦК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільним процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме неправомірними діями відповідача завдано шкоду позивачу.

Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування майнової шкоди, виходив із того, що позивачем не доведено розмір заподіяної йому майнової шкоди. За результатами дослідження наданих позивачем доказів суди зробили обґрунтовані висновки, що доводи в цій частині зводяться до наведення приблизних розрахунків, а надані документи не підтверджують розміру завданої шкоди.

Посилання заявника на те, що судом підставно відхилене клопотання про проведення експертизи, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ухвали Галицького районного суду м. Львова від 08 травня 2018 року суд задовольнив клопотання позивача про призначення експертизи. Водночас експертне дослідження не було проведене через несплату позивачем вартості його проведення.

Доводи касаційної скарги у наведеній частині зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо наявності правових підстав відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частини 1 та пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною 3 статті 386 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За правилом частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

В оцінці наявності підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18 (провадження № 61-1681св20), що ухвалена після подання касаційної скарги, про те, що під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов'язковому з'ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відмовляючи у задоволенні наведених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що зі змісту виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого Комунальної п'ятої міської клінічної лікарні м. Львова та відповідно до звернень за медичною допомогою, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, не встановлено, що захворювання та лікування ОСОБА_1 перебуває у причинному зв'язку та є наслідком подій, пов'язаних із обставинами, на котрі посилається позивач у позовній заяві; будь-які медичні висновки з цього приводу відсутні.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач як на обґрунтування позову про відшкодування моральної шкоди посилався на факт порушення його права власності, пошкодження належного йому нерухомого майна, у зв'язку із чим він зазнав душевних страждань.

Отже, за умови встановлення факту пошкодження відповідачами належного позивачу майна, встановлення протиправності дій відповідачів, що виявилися у незаконній реконструкції квартири АДРЕСА_1, суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову у частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Дійшовши формального висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині на підставі відомостей, отриманих із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, суд першої інстанції не надав оцінки доказам, поданими позивачем на доведення обставин завдання йому моральної шкоди.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що судами встановлено факт пошкодження майна позивача внаслідок протиправних дій відповідачів, однак не надано належної оцінки зазначеним обставинам та доказам, на які позивач посилався на обґрунтування позову, а отже, суди не здійснили належного розгляду справи з метою ефективного захисту порушених прав особи, що є основним завданням судового розгляду (частина 1 статті 2 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки (з урахуванням повноважень касаційного суду) недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунені під час касаційного перегляду справи, судові рішення у цій частині підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду потрібно врахувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), щодо права на відшкодування моральної шкоди, дослідити та дати оцінку доказам, наданим сторонами, зокрема, тим, які впливають на визначення наявності та розміру шкоди та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України

Керуючись статтями 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко