Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 569/12383/17

провадження № 61-12864св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Служби безпеки України в Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Служби безпеки України в Рівненській області, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2001 року відносно нього слідчим слідчого відділу управління Служби безпеки України в Рівненській області порушено кримінальну справу за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого статтею 861 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Відповідно до обвинувального висновку від 03 грудня 2001 року в кримінальній справі № 198 його обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 84, частиною 2 статті 172 КК України.

Згідно з обвинувальними висновками від 04 грудня 2006 року, 26 червня 2008 року, 19 грудня 2008 року, 27 квітня 2009 року, 02 березня 2010 року та 15 квітня 2010 року в кримінальній справі № 198 його обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 191, частиною 2 статті 366 КК України.

Також відповідно до обвинувального акта від 12 вересня 2014 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 травня 2014 року за № 22014180000000030, його обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 366 КК України.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 29 березня 2002 року його засуджено за частиною 1 статті 366 КК України із застосуванням статті 69 КК України до обмеження волі на один рік. На підставі пункту б статті 1 Закону України "Про амністію" звільнено від відбування покарання. За частиною 6 статті 19, частиною 3 статті 84, частиною 4 статті 84 КК України його виправдано через відсутність складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2003 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 29 березня 2002 року скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд.

Вироком Військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21 травня 2004 року за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, його визнано невинними і, за відсутністю в його діях складу злочину, виправдано.

Ухвалою Військового апеляційного суду Західного регіону від 09 липня 2004 року вирок Військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21 травня 2004 року скасовано у зв'язку із порушенням правил підсудності, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, зі стадії попереднього розгляду до загально місцевого суду Рівненської області.

Постановою слідчого слідчого відділу управління служби безпеки України в Рівненській області від 28 жовтня 2004 року кримінальна справа за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, закрита на підставі пункту 2 статті 6 КПК України за відсутності в діянні складу злочину. В подальшому ця постанова слідчого була скасована судом апеляційної інстанції.

Кримінальна справа відносно нього неодноразово поверталася із Рівненського міського суду до прокуратури для проведення додаткового розслідування.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2016 року, який набрав законної сили 27 квітня 2017 року, в пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 366 КК України його визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 зазначає, що протягом 16 років 1 місяця 21 дня, з 06 березня 2001 року до 27 квітня 2017 року, незаконно перебував під слідством. На час досудового розслідування та розгляду справи щодо нього судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у період з 06 березня 2001 року до 05 червня 2001 року, а з 05 червня 2001 року - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд. За його місцем проживання проводились обшуки, він не мав можливості виїхати за межі України, на належне йому майно було накладено арешт, що позбавило його права розпорядження своїм майном. Наведені обмеження руйнували його душевний спокій, завдавали моральних переживань, змушували нервувати, створювали дискомфорт, порушували звичайний для нього уклад життя, призводили до порушення нормальних життєвих зв'язків. Від постійного перебування у стресовій ситуації в червні 2006 року в його дружини виявлено онкозахворювання, протягом трьох років у Київському онкодиспансері дружині проводили операції з видалення злоякісних пухлин. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина померла, на його утриманні залишився неповнолітній син.

Розмір завданої йому моральної шкоди він оцінює в 28 000 000,00 грн, яка складається з: 12 000 000,00 грн внаслідок душевних страждань від хвороби та втрати дружини, 16 000 000,00 грн (з розрахунку 1 000 000,00 грн/рік х 16 років) внаслідок душевних страждань від незаконних дій та рішень органу досудового розслідування.

При визначенні розміру моральної шкоди він бере до уваги надзвичайно свавільне і цинічне порушення прав людини, що полягало у більш, ніж 16 - річній тривалості досудового слідства із застосуванням запобіжних заходів та накладенням арешту на майно, яке завершене виправдувальним вироком суду у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень; невиконання органом досудового розслідування та прокуратури ухвал судів, що набрали законної сили, недоліки кримінального провадження; зникнення основного речового доказу, після чого він продовжував фігурувати в обвинувальних актах, з підробленими актами інвентаризації та експертних оцінок; надання органом досудового розслідування неправдивої інформації щодо її публікація у газеті "Рівне Вечірнє"; приниження честі, гідності та ділової репутації з боку Громадської організації "Жіноча сотня"; переведення його на нижчу посаду у Збройних силах України та неможливість подальшого просування по службі, неможливість вступу для навчання до Національної академії збройних сил України та неможливість брати участь у діяльності миротворчого контингенту за межами України, враховуючи, що він протягом усього часу перебування під слідством своєї вини не визнавав, але відчував приниження і зневагу з боку оточуючих, втратив довіру до правоохоронних органів держави.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, у розмірі 28 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 908 310,10 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Служби безпеки України в Рівненській області, заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України, виходив з того, що позивач протягом 16 років незаконно перебував піл слідством та судом, що призвело до порушення його конституційних прав, нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на його стосунки з членами сім'ї та з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили із засад виваженості, законності та справедливості, враховували глибину та тривалість моральних страждань, характер та тяжкість вимушених змін позивача у життєвих і суспільних стосунках, які він зазнав у зв'язку із тривалим кримінальним переслідуванням та необхідністю відновлення попереднього стану.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що чинним законодавством України визначений мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, однак судами попередніх інстанцій не наведено належного обґрунтування стягнення у відшкодування моральної шкоди саме 908 310,10 грн.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши суму стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, визначивши її у розмір 784 524,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано того, що завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади або органами місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення діяльності юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів Державного бюджету України Державним казначейством України в порядку, встановленому чинним законодавством. Також зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази заподіяння позивачу шкоди саме діями Державної казначейської служби України.

Крім того, загальний строк перебування позивача під слідством і судом становить 15 років 8 місяців 6 днів, тобто 188 повних місяців, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, за умови доведеності її завдання, міг би становити 784 524,00 грн (188 місяців х 4 173,00 грн), а не 16 років 1 місяць 21 день, як зазначає позивач. Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством, тому відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та визначення її в розмірі 908 310,10 грн, оскільки зазначене призводить до неправомірного збагачення.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1. Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області зазначило, що суди попередніх інстанцій не навели достатнього обґрунтування стягнутого розміру моральної шкоди, тому просило суд змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зменшивши суму стягнення моральної шкоди.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1. Державна казначейська служба України зазначила, що позивачем не надано доказів щодо підтвердження розміру моральної шкоди, тому його касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У відзиві на касаційну скаргу Державної казначейської служби України та у запереченні на відзиви Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області Кот І.

В. зазначив, що касаційна скарга Державної казначейської служби не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою та не підтверджена належними і допустимими доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року і витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/12383/17.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарги ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

06 березня 2001 року слідчим слідчого відділу управління служби безпеки України в Рівненській області порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого статтею 366 КК України.

06 березня 2001 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 КПК України і поміщений в ізолятор тимчасового тримання Рівненського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ в Рівненській області.

07 березня 2001 року постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Рівненській області підозрюваному ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Рівненському слідчому ізоляторі.

01 червня 2001 року постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління служби безпеки України в Рівненській області ОСОБА_1 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд, цю постанову оголошено ОСОБА_1 05 червня 2001 року під розписку та відібрано від нього підписку про невиїзд.

У подальшому кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб неодноразово направлялася до суду для розгляду в порядку КПК України 1960 року та розглядалась неодноразово судами із ухваленням відповідних рішень.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 29 березня 2002 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину передбаченого частиною 1 статті 366 КК України і обрано відносно нього покарання з застосуванням статті 69 КК України у вигляді одного року обмеження волі. Застосовано до засудженого ОСОБА_1 пункт б статті 1 Закону України "Про амністію" і звільнено його від відбування покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2003 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Рівненського міського суду м.

Рівне Рівненської області від 29 березня 2002 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції на новий судовий розгляд зі стадії попереднього розгляду.

Вироком Військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21 травня 2004 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, закрито на підставі пункту 2 статті 6 КПК України (визнано невинним і, за відсутністю в його діях складу злочину, виправдано).

Ухвалою Військового апеляційного суду Західного регіону в м. Львові від 09 липня 2004 року апеляційну скаргу старшого прокурора м. Рівного задоволено, вирок Військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21 травня 2004 року відносно ОСОБА_1 скасовано у зв'язку з порушенням правил підсудності, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, зі стадії попереднього розгляду до загального місцевого суду Рівненської області.

Постановою слідчого слідчого відділу Управління служби безпеки України в Рівненській області від 28 жовтня 2004 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, закрито на підставі пункту 2 статті 6 КПК України за відсутності в діянні складу злочину.

Ця постанова була взята до уваги Рівненськім міським судом Рівненської області при поновленні ОСОБА_1 на посаді. В подальшому ця постанова слідчого була скасована.

Кримінальна справа неодноразово поверталась із Рівненського міського суду Рівненської області до прокуратури для проведення додаткового розслідування з метою усунення недоліків однобічно та не повно проведеного досудового слідства.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2009 року кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статті 191, частиною 2 статті 366 КК України, виділено в окреме провадження та направлено прокуророві для організації додаткового розслідування.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2016 року, який набрав законної сили 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 366 КК України визнано невинуватим та виправдано, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 фактично перебував під вартою у період з 06 березня 2001 року до 05 червня 2001 року, з 05 червня 2001 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд, в загальному ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 06 березня 2001 року до 27 квітня 2017 року, тобто 16 років 1 місяць 21 день.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають частково.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Частиною 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 5 та 6 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 06 березня 2001 року до 27 квітня 2017 року, тобто 16 років 1 місяць 21 день, оскільки вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2016 року, який набрав законної сили 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 191, частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 366 КК України визнано невинуватим та виправдано, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2019 року мінімальну заробітну плату на рівні 4 173,00 грн.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 808 310,10 грн (4 173,00 грн х 16 років 1 місяць 21 день).

Проте встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 808 310,10 грн, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Указане відповідає правовій позиції Великої палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав ОСОБА_1 не порушувала, відповідальності за завдану йому моральну шкоду, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України)

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає за необхідне, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень підлягає зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди і виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - Єдиний казначейський рахунок.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 908 310 (дев'ятсот вісім тисяч триста десять) гривень 10 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Судові витрати віднести за рахунок держави".

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк