Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №482/383/17

Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 482/383/17

провадження № 61-37397св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області, у складі судді Демінської О. І., від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., від 03 травня 2018 року.

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що звернувшись 30 січня 2017 року до відділу Держгеокадастру із заявою про видачу дубліката втраченого ним сертифіката на право власності на земельну частку (пай) від 10 червня 2000 року, він дізнався про те, що його право власності на земельну частку (пай) передано ним 02 червня 2000 року ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) серії АВК № 677900, зареєстрованого того ж дня державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори за № 1-1056, за яким від його імені діяв на підставі виданого ним доручення ОСОБА_2 .

Посилається на те, що він ніколи не укладав з ОСОБА_2 договору доручення та не видавав на його ім`я жодних довіреностей, та вважає, що відповідно до положень статті 49 ЦК УРСР ця угода суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спрямована на порушення основних принципів суспільного ладу, зокрема, на використання всупереч закону приватної власності з корисливою метою та на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку (пай) власній дружині, тобто здійснив продаж на свою власну користь, що суперечить принципам представництва, відповідно до яких представник має діяти виключно в інтересах особи, яку він представляє, та не може укладати угоди у відношенні себе особисто.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 02 червня 2000 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу заявлених вимог.

ОСОБА_1 02 червня 2000 року було реалізовано власну волю саме на відчуження належного права на земельну частку (пай) на користь ОСОБА_3 , що не є наслідком помилки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надав їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Судом не було враховано факт введення його в оману ОСОБА_3 , з якою він домовлявся про передачу землі в оренду, а не про її продаж. Належної оцінки вказаному факту надано не було.

Судом неправильно було застосовано положення статей 48, 56, 57, частини третьої статті 62 ЦК УРСР до спірних правовідносин.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

20 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі № 482/383/17 (провадження № 61-37397св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

15 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Доводи відзивів на касаційну скаргу

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія МК № 027523 , виданого 10 квітня 1996 року на підставі рішення Новоодеської райдержадміністрації № 68 від 09 квітня 1996 року, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 605 від 16 квітня 1996 року, належало право на земельну частку (пай) розміром 7,9 умовних кадастрових гектарів для ведення сільськогосподарського виробництва на землях, які знаходилися у колективній власності КСП «Зорі Кремля» Новоодеського району Миколаївської області.

02 червня 2000 року ОСОБА_1 було видано, посвідчене секретарем виконавчого комітету Новосафронівської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області та зареєстроване у реєстрі за № 38, доручення ОСОБА_2 на продаж належного йому на праві приватної власності сертифіката на земельну частку (пай) серії МК № 027523 , розташовану у межах земель КСП «Зорі Кремля», з наданням права підпису всіх необхідних документів, пов`язаних з оформленням договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 (а.с. 76).

Також 02 червня 2000 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на підставі вищезазначеного доручення, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) з ОСОБА_3 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбала право на земельну частку (пай) площею 7,9 умовних кадастрових гектарів для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у межах земель КСП «Зорі Кремля» Новоодеського району Миколаївської області. Продаж права на земельну частку (пай) відбувся за 800,00 грн, які продавець отримав від покупця до підписання договору (пункти 2.1, 2.2 договору, а.с. 9).

Зазначений договір того ж дня було зареєстровано у реєстрі за № 1-1056.

02 червня 2000 року на підставі вказаного договору до сертифікату серія МК № 027523 внесено відповідні зміни про передачу права на земельну частку (пай) ОСОБА_3 (а.с. 8).

Відповідно до висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 516 від 26 вересня 2017 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у дорученні від 02 червня 2000 року, зареєстрованому у реєстрі за № 38, виконаний ОСОБА_1 Рукописний запис « ОСОБА_1 » (після підпису) у графі «Підпис» у вказаному дорученні виконаний ОСОБА_1 (а.с. 53-58).

У суді першої інстанції позивач зазначав, що не мав наміру на продаж права на земельну частку (пай), проте визнав, що у 2000 році звертався до ОСОБА_3 з приводу розпорядження належним йому правом на цю земельну частку (пай). Підписуючи довіреність та отримавши того ж дня 800,00 грн, вважав, що укладає договір оренди, хоча обставин підписання довіреності не пам`ятає.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи, що оспорений правочин було укладено у 2000 році то до виниклих правовідносин підлягає застосуванню ЦК УРСР.

За змістом частини першої статті 41 ЦК УРСР, з відповідними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 153 ЦК УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

За змістом статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини першої статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Частиною першою статті 56 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне

сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов

угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за

обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Правила статті 56 ЦК УРСРне поширюються на випадки, коли помилка

стосується мотивів укладення угоди.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не

відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають

істотне значення для угоди, що укладається.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним використанням процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання певних доказів суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов`язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу заявлених позовних вимог посилався на те, що він не доручав ОСОБА_2 укладати від його імені договір купівлі-продажу його права на земельну частку (пай), зокрема із ОСОБА_3 , та не схвалював укладення такого правочину.

За загальним правилом, у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що інших підстав для визнання правочину недійсним, окрім вищевказаних, позивачем не вказано.

Під час розгляду справи було встановлено наявність посвідченого у встановленому порядку доручення від 02 червня 2000 року, яким ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 на продаж належного йому на праві приватної власності сертифіката на земельну частку (пай) серії МК № 027523 , розташовану у межах земель КСП «Зорі Кремля», з наданням права підпису всіх необхідних документів, пов`язаних з оформленням договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 , дійсність якої підтверджена висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 516 від 26 вересня 2017 року.

Матеріали справи не свідчать про те, що вказане доручення було оскаржене чи відкликане у встановленому законом порядку.

Статтею 62 ЦК УРСР визначено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Статтею 62 ЦК УРСР визначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Отже законодавство, яке діяло на час укладення оспореного правочину, передбачало, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє у відношенні себе особисто.

Укладаючи спірну угоду від імені та в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виконував волю позивача щодо укладення договору купівлі-продажу належного йому права на земельну частку (пай) саме з тією особою, про яку останнім було зазначено у виданій ним довіреності та щодо якої не було заборон, встановлених чинним на час укладення угоди законодавством.

Доводи заявника про те, що відчуження права на земельну частку (пай), де покупцем за договором була ОСОБА_3 дружина представника, свідчить про укладення правочину у відношенні особисто представника, є неправильним тлумаченням норм закону з боку заявника.

Посилання заявника у касаційній скарзі, як на підставу недійсності спірного договору укладення його внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною (стаття 57 ЦК УРСР) та наявність на той час обмеження у праві розпорядження земельною часткою (паєм), яке було встановлено Указом Президента від 21 квітня 1998 року № 332/98, не охоплювались позовними вимогами ОСОБА_1 , не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити законність і обґрунтованість рішення місцевого та апеляційного суду щодо цих підстав.

Разом з цим, слід звернути увагу на наступне.

Указом Президента від 10 листопада 1994 року № 666/94 (який втратив чинність, крім статті 3, на підставі Указу Президента № 650/2007 від 20 липня 2007 року) установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави (стаття 3).

Статтею 2 Указу Президента від 21 квітня 1998 року № 332/98 (втратив чинність на підставі Указу Президента № 650/2007 від 20 липня 2007 року)установлено, що в разі відчуження шляхом купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають право їх створити.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які позивач посилався як на підставу визнання недійсним спірного правочину.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі, дали їм належну оцінку і, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу свої вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська