Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 339/116/16-ц

провадження № 61-15462св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач-відповідач - ОСОБА_4,

відповідач-позивач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 05 грудня

2017 року у складі судді Головенко О. С. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року у складі суддів Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом доОСОБА_5, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати спільним майном подружжя нежитлове приміщення ресторану-бару «Маркус-Хаус», розташованого у АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,0958 га для обслуговування вказаної будівлі, легковий автомобіль «BMW 530 D», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та грошовий вклад відкритий 12 січня 2016 року на ім'я відповідача у Болехівському відділенні ПАТ «Ідея Банк» на загальну суму 63 000 грн; визнати за нею право власності на Ѕ частину нежитлової будівлі «А», площею 924,6 кв.м та допоміжної будівлі «Б», площею 18,8 кв.м у

АДРЕСА_1, та на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0958 га, за цією ж адресою. Оскільки під час розгляду справи відповідач відчужив автомобіль «BMW 530 D» без її згоди та достроково повернув грошовий вклад, то виходячи із середньої ринкової вартості такого типу транспортного засобу в сумі 533 983,71 грн, просила стягнути з відповідача грошову компенсацію належної їй Ѕ частки майна подружжя: автомобіля - 266 991,85 грн та грошового вкладу 31 500 грн, всього 298 491,85 грн та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з вересня 2001 року, за час перебування у якому ними придбано за спільні кошти вищевказане майно, яке є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними у рівних частках.

ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ОСОБА_4, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив визнати за ним право особистої приватної власності на 89/100 частини нежитлової будівлі загальною площею 924,6 кв.м (А) та допоміжної будівлі (Б) площею 18,8 кв.м у АДРЕСА_1, та на 89/100 частини земельної ділянки, площею 0,959 кв. м. за цією ж адресою. В порядку поділу спільного майна подружжя підлягає 11% у нежитловій будівлі та земельній ділянці, тобто по 5,5% на кожного із сторін.

Зустрічний позов мотивовано тим, що всі роботи по реконструкції спірної будівлі виконано за його особисті кошти, в тому числі і від підприємницької діяльності, позикові кошти, залучені кошти в рамках реалізації договору про співінвестування.

Після проведення у справі будівельно-технічної експертизи ОСОБА_5 уточнив вимоги щодо спірного майна - будівлі та земельної ділянки, зокрема, зазначив, що оскільки експертом визначено, що вартість будівельних робіт, проведених після 30 вересня 2005 року та використаних матеріалів під час реконструкції вказаної будівлі становить 4 561 699 грн, а вартість самої будівлі становить 5 120 054 грн, то різниця в сумі 558 355 грн. або в процентному відношенні - 11% є спільною сумісною власністю, яка і підлягає поділу (кожному по 5,5%). А решта частки у вартості майна є його особистою приватною власністю.

Інше майно - автомобіль та грошовий вклад не підлягає поділу, оскільки придбано за його особисті кошти.

Так, грошовий вклад, відкритий на його ім"я 12 січня 2016 року у Болехівському відділенні "Ідея банк" на суму 63 000 грн, внесений ним особисто на рахунок в банку після встановлення режиму окремого проживання з позивачем з квітня 2015 року.

Щодо автомобіля «BMW», то внаслідок експлуатації він зазнав значних пошкоджень і потребував ремонту, вартість якого становила згідно накладної від 29 квітня 2016 року 145 449грн, у зв"язку з чим автомобіль був проданий 06 травня 2016 року за 133 000 грн.

Разом з тим, судовий експерт, проводячи оцінку вартості транспорного засабу без його огляду, виходив із середніх ринкових цін без врахування технічного стану автомобіля. Така оцінка визначена на день проведення експертизи, в той час, як автомобіль був відчужений в травні 2016 року і саме в цей день були отримані кошти від продажу, які могли бути предметом поділу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Болехівського міського суду від 05 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя: нежитлову будівлю «А», площею

924,6 кв. м та допоміжну будівлю «Б», площею 18,8 кв.м у АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею

0,0958 га, по АДРЕСА_1; автомобіль «BMW 530 D», 2007 року випуску, грошовий вклад на суму

63 000 грн.

Поділено майно подружжя та визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за кожним право власності:

- на Ѕ частину нежитлової будівлі «А», площею 924,6 кв.м та допоміжної будівлі «Б», площею 18,8 кв.м у АДРЕСА_1;

- на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0958 га, по АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 компенсацію в сумі 266 992 грн, що становить Ѕ вартості автомобіля «BMW» 2007 року випуску, та 31 500 грн - Ѕ частини грошового вкладу, а також 6890 грн сплаченого судового збору та 2228 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірне нежитлове приміщення, придбане ОСОБА_5 як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності, за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 та за спільні кошти подружжя. При цьому його площа після перепланування та реконструкції, яке проводилося під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, збільшилась та після перепланування зазначене майно знову було оформлено на фізичну особу ОСОБА_5 Спірне майно (майновий комплекс та земельна ділянка) є спільною власністю подружжя.

Обсяг та вартість виконаних будівельних та ремонтних робіт щодо спірного майна у відповідності до висновку експертизи не дають підстав для висновку про істотне збільшення вартості цього майна та визнання за відповідачем права особистої приватної власності відповідно вимог статті 74 СК України, оскільки останнім не доведено, що спірний майновий об"єкт придбаний ним за його особисті кошти.

Оскільки вказана будівля є спільною сумісною власністю подружжя, підстави відступу від рівності часток відсутні, то суд, відповідно до вимог частини першої статті 70 СК Українивизнав за кожним із подружжя право на половину частки у майні будівель та право на користування відповідною частиною земельної ділянки кожним з них, розміщеної за цією ж адресою та необхідною для обслуговування будівель.

Оскільки відповідач відчужив автомобіль, який є об'єктом спільної сумісної власності, без згода другого з подружжя, чим порушив майнові права позивача, суди виходили з того, що остання має право вимагати стягнення на свою користь з відчужувача належної їй частки від вартості цього автомобіля.

З урахуванням того, що відповідач відчужив автомобіль без погодження з позивачем, суд першої інстанції погодився з визначеною судовим експертом вартістю автомобіля та визначив грошову компенсацію позивачу за її частку в розмірі 266 992 грн, що є половиною вартості автомобіля.

Спільним майном подружжя також є грошовий вклад, який відкритий 12 січня 2016 року на ім'я відповідача у Болехівському відділенні ПАТ «Ідея банк» на суму 63 000 грн та, оскільки цей грошовий вклад на день розгляду судом справи вже відсутній у відділенні банку, то позивач має право на отримання компенсації Ѕ частки в розмірі 31 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з їх недоведеності, в тому числі щодо ненадання ОСОБА_5 доказів, що спірне майно придбано за його особисті кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення, яким вимоги первісного позову ОСОБА_4 задовольнити в частині визнання за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 5,5% спірної нежитлової будівлі загальною площею 924,6 кв.м (А), допоміжної будівлі (Б) площею 18,8 кв. м та земельної ділянки, площею 0,959 кв. м, у задоволенні іншої частини її вимог відмовити; зустрічний позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про віднесення всього спірного майна до спільного майна подружжя та не врахували, що правовстановлюючим документом на спірне нежитлове приміщення є інший документ, а не договір купівлі-продажу, що за своїми характеристиками даний об'єкт є відмінним від придбаного, вартість його перевищує вартість придбаного в декілька разів, усі договори співінвестування та позики є чинними, недійсними не визнані, а грошовий банківський вклад відкривався і закривався в період встановленого режиму окремого проживання подружжя. Доказів вкладання власних коштів позивачем за первісним позовом у придбання автомобіля не надано.

ОСОБА_5 надано належні докази на підтвердження витрачання особистих коштів у створення об'єкту нерухомого майна, на яке видано правовстановлюючий документ в 2013 році, зокрема письмові докази - кошториси, договори інвестування, договори позики, платіжні документи на придбання будматеріалів, а також покази свідків, висновок експертизи, договір купівлі-продажу автомобіля, довідка з роботи на посаді стоматолога, довідки про доходи фізичної особи підприємця, технічні паспорти на об'єкт 2005 року та об'єкт 2013 року. Вказані докази судами попередніх інстанцій не враховані.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що висновок судової автотоварознавчої експертизи від 07 вересня 2017 року не є належним та допустимим доказом у справі. При призначенні експертизи судом першої інстанції було враховано винятково ті питання, які були заявлені позивачем за первісним позовом. І жодних мотивів відхилення запропонованих іншою стороною у справі питань в ухвалі не наведено. Висновок експерта є недопустимим доказом та не може відображати дійсну вартість автомобіля на день його продажу і, відповідно, суд не міг керуватись ним для визначення компенсації вартості проданого транспортного засобу. Жодних обґрунтувань джерела походження коштів ОСОБА_7 на придбання майна, яке визнано спільною власністю подружжя, не наведено.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_4, заперечує проти доводів ОСОБА_5 та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість, відповідність висновків судів фактичним обставинам справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.

Факт поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя, зокрема, на придбане в період шлюбу нежитлове приміщення та проведену під час шлюбу реконструкцію цієї будівлі за спільні кошти подружжя, ОСОБА_5 під час розгляду справи не спростував.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_5, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності цього майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_5, в тому числі проведення за власні кошти реконструкції нежитлового приміщення, яке істотно збільшилось у площі і вартості, прийняте в експлуатацію і зареєстроване за ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі, дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заявленого ним зустрічного позову.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за спільні кошти, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах. Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідачем не надано.

У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Встановивши, що ОСОБА_5 під час судового розгляду спору щодо спільного майна подружжя, 06 травня 2016 року реалізував придбаний подружжям під час шлюбу автомобіль, без згоди дружини та не в інтересах сім'ї, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно застосував положення статей 65, 68 СК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості належної їй Ѕ частини автомобіля у розмірі, виходячи з ринкової вартості автомобіля, встановленої висновком експертного автотоварознавчого дослідження.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено, що грошовий вклад на суму 63 000 грн, відкритий на його ім'я, був внесений ним на рахунок банку після встановлення режиму окремого проживання з квітня 2015 року з позивачем.

Встановивши, що режим окремого проживання сторін відповідно до статті 119 СК України судом не встановлювався, суди у цій справі дійшли обґрунтованих висновків, що кошти вказаного вкладу є спільним майном подружжя та підлягають поділу, а оскільки відповідач розпорядився ними на власний розсуд, позивач має право на компенсацію Ѕ часини вказаного вкладу.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судами попередніх інстанцій не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення є законними і обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що судами не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, та що останнє не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК Українизнаходится поза межами до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 05 грудня

2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська