Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №761/22110/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 761/22110/18

провадження № 61-8327 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України",

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Дорофеєва Максима Юрійовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року в складі судді Волошина В. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в складі колегії суддів Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" та просила:

- визнати незаконним і скасувати накази ПАТ "НСТУ" від 28 березня № 258-к і від 15 травня 2018 року №2637-к про звільнення ОСОБА_1;

- зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) відповідача; зобов'язати відповідача виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати ПАТ "НСТУ" виплатити позивачці 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;

- визнати її звільнення таким, що здійснене з особистих мотивів;

- стягнути з відповідача на її користь надбавку за звання "Заслужений економіст України" за період із 01 вересня 2017 року до 15 травня 2018 року в розмірі 46
475,8 грн;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок сум, що підлягають виплаті при звільненні з урахуванням надбавки за звання "Заслужений економіст України" за період від 01 вересня 2017 року до 15 травня 2018 року та здійснити виплату таких коштів позивачці; стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона тривалий час працювала у відповідача й остання посада, яку вона обіймала перед звільненням - це посада заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) відповідача, з якої 15 травня 2018 року її звільнено за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач уважала своє звільнення незаконним і таким, що порушує право на працю, яке гарантується Конституцією України та КЗпП України, оскільки їй не було надано своєчасно, в повному обсязі та достовірну інформацію щодо наявності всіх вакантних посад, не враховано її переважне право на залишення на роботі, а також на думку сторони позивача звільнення відбулося виключно з особистих мотивів керівництва відповідача, оскільки на жодне засідання комісії, яка вирішувала питання про переважне право залишення працівника на роботі позивачку не було викликано.

Після призначення на посаду заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) відповідач припинив сплачувати позивачці надбавку за звання "Заслужений економіст України", не повідомивши причини припинення виплати.

Крім того, позивач указувала, що незаконне звільнення, а також несплата в повному обсязі належних їй сум спричинило їй додаткові моральні страждання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада

2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконними накази ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України": №258-к від 28 березня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1", № 2637-к від 15 травня 2018 року "Про внесення змін до наказу ПАТ "НСТУ" від 28 березня 2018 року № 258-к "Про звільнення ОСОБА_1".

Зобов'язано ПАТ "НСТУ" поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" з 15 травня 2018 року.

Стягнуто з ПАТ "НСТУ" на користь ОСОБА_1:

- 246 142,86 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

- 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди,

- 1409,6 грн судового збору за подачу позову,

- 20 571,43 витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ПАТ "НСТУ" на користь держави 3166,23 грн судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" та виплати їй суми середньомісячної заробітної плати в розмірі 43 075 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, а тому підлягали до задоволення позовні вимоги про визнання незаконними наказів ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про звільнення ОСОБА_1, допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 246 142,86 грн, а також відшкодування моральної шкоди лише в межах суми 3000 грн та відмови у визнанні її звільнення з роботи таким, що відбулося з особистих мотивів.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, апеляційну скаргу позивача задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення надбавки за звання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено:

- стягнуто з ПАТ "НСТУ" на користь ОСОБА_1 надбавку за звання "Заслужений економіст України" за період з 01 вересня 2017 року до 15 травня 2018 року в розмірі 46 478,8 грн;

- стягнуто з ПАТ "НСТУ" на користь ОСОБА_1 1057,2 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідач, не виплачуючи позивачці надбавки за звання "Заслужений економіст України", порушив

вимоги статей 21, 22 Закону України "Про оплату праці", статті 32 КЗпП України, додатку № 8 до Колективного договору, наказу від 25 січня 2010 року № 30-к, та наказу від 07 квітня 2014 року №231-к.

При прийнятті рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачки надбавки за звання "Заслужений економіст України", суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам позивача, не залучив доказ, що мав суттєве значення для вирішення справи, не встановив чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги позивачки, що призвело до ухвалення в цій частині незаконного судового рішення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині скасування наказів про звільнення й поновлення ОСОБА_1 на роботі, апеляційний суд виходив із того, що позивача звільнено з порушеннями статей 51, 42, 492 КЗпП України, а тому з цих підстав підлягали визнанню незаконними накази відповідача: № 258-к від 28 березня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1" та № 2637- к від 15 травня 2018 року "Про внесення змін до наказу ПАТ "НСТУ" від 28 березня 2018 № 258-к "Про звільнення ОСОБА_1", та з метою порушеного права позивачки слід було зобов'язати відповідача поновити позивачку на роботі на посаді заступника виконавчого директора (з питань ПКС) відповідача з 15 травня 2018 року.

Апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням обставин справи та незаконного звільнення позивачки місцевий суд дійшов вірного висновку, що вимоги про відшкодування позивачці завданої моральної шкоди підлягали до часткового задоволення, оскільки звільнення з роботи призводить до душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з установлених обставин справи та керувався принципами розумності та справедливості і вважав, що моральна шкода підлягала стягненню в розмірі 3000 грн.

Аргументи учасників справи

17 квітня 2019 року адвокат Дорофеєв М. Ю., який діє в інтересах відповідача, з пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року.

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивує тим: що при звільненні позивача роботодавець дотримався вимог трудового законодавства, повідомив її про наявні вакантні посади, проте вони не відповідали кваліфікації працівника, а тому звільнення є законним; що суди невірно застосували до даних правовідносин положення статті 42 КЗпП України, оскільки посада, яку обіймала позивачка, була єдиною у штатному розписі, а тому у неї не могло бути переважного права на залишення на роботі; щодо невиплати надбавки ОСОБА_1, то такі дії роботодавця є законними, оскільки підстави для виплати, а саме нормативно-правові акти КМУ, втратили свою чинність; апеляційний суд з порушенням статті 367 ЦПК України долучив до матеріалів справи лист Мінсоцполітики від 30 жовтня 2018 року, адже позивач не надала апеляційному суду доказів неможливості його подання до суду першої інстанції.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на зазначену касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Відзив мотивує тим, що обов'язок запропонувати вакантні посади, які б відповідали досвіду роботи та кваліфікації позивача лежить виключно на відповідачу і такий обов'язок повинен бути виконаний з дня повідомлення про скорочення посади до дня звільнення. Відповідач запропонував позивачу наявні вакантні посади лише 17 січня 2018 року та в подальшому ігнорував її звернення щодо зайняття нею обраних вакантних посад, вказуючи що її кваліфікація не відповідає таким посадам, будь-яких на інших вакантних місць позивачу не запропонував, що суперечить вимогам статті 492 КЗпП України.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року поновлено адвокату Дорофеєву М.

Ю. строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в ПАТ "НСТУ" і остання посада,

яку вона обіймала - це заступник виконавчого директора (з питань ПКЄ)

з 01 вересня 2017 року, що підтверджується наказом №787-к від 31 серпня

2017 року.

21 грудня 2017 року відповідачем було видано наказ №469 від 21 грудня

2017 року "Про організацію заходів, пов'язаних зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) у ПАТ "НСТУ".

Згідно з пунктами 2,3 цього наказу відповідача від 09 січня 2018 року № 5 комісії в строк до 30 січня 2018 року належало ознайомити всіх працівників відповідача (Центральна дирекція) під особистий підпис з рішенням правління від 21 грудня 2017 року № 469 "Про організацію заходів, пов'язаних зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників у відповідача щодо змін в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників); одночасно з попередженням про звільнення, запропонувати працівникам наявні у відповідача (Центральна дирекція та філії) вакантні посади.

Доведено до відома працівників, що у разі відмови від переведення на запропоновані вакантні посади вони будуть звільнені на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України не раніше чим через два місяці з дня попередження про майбутнє звільнення (отримання персонального письмового попередження).

17 січня 2018 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення з посади заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) відповідача, оскільки її посада скорочується і вона підлягає звільненню. Водночас відповідач запропонував позивачці вакантні посади, при цьому додатково роз'яснив, що після закінчення двомісячного терміну з часу отримання цього попередження вона підлягає звільненню за пунктом 1 частини 40 КЗпП України.

Після ознайомлення 17 січня 2018 року з переліком вакантних посад ОСОБА_1 повідомила відповідача, що згодна на переведення на посади: заступника директора департаменту регіонального розвитку та начальника управління внутрішнього аудиту і фінансових розслідувань.

28 березня 2018 року відповідачем було винесено наказ № 258-к "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно до якого її звільнено з посади заступника виконавчого директора (з питань ПКЄ) 30 березня 2018 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці (скорочення штату та чисельності працівників) відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та в зв'язку з ознайомленням її з усіма вакантними посадами, які були чи з'явилися у відповідача в період проведення процедури вивільнення, обранням позивачкою посад, які вона не може обіймати - заступник директора департаменту регіонального розвитку, начальник управління внутрішнього аудиту і фінансових розслідувань, у зв'язку з невідповідністю наявної у неї кваліфікації до посад, які вона виявила бажання обіймати та бути переведеною, відмовою від запропонованих їй інших відповідних до наявних запропонованих їй вакантних посад у відповідача, які не відповідають спеціальності та кваліфікації, але передбачають роботу, яку позивачка змогла би виконувати з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров'я в порядку, передбаченому частиною 3 статті 492 КЗПП України.

15 травня 2018 року відповідачем було видано наказ №2637-к "Про внесення

змін до наказу ПАТ "НСТУ" від 28.03.2018 року №258-к "Про звільнення

ОСОБА_1" в частині дати звільнення, а саме: змінено "30 березня

2018 року" на "15 травня 2018 року", а також щодо часу компенсації за невикористану відпустку.

Судом встановлено, що відповідач запропонував позивачці наявні вакантні посади лише один раз протягом двомісячного терміну,

а саме 17 січня 2018 року.

Доказів виконання вимог частини 1 статті 42 КЗпП України при визначенні категорій працівників, які мають переважне право на залишення на роботі відповідач ні в суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не подає, і при цьому відповідач не врахував стаж, досвід роботи та відсутність дисциплінарних стягнень позивачки.

Відповідно до Указу Президента України № 53/2010 від 20 січня 2010 року №53/2010 позивачці присвоєно звання "Заслужений економіст України".

Наказом Національної Телекомпанії України від 25 січня 2010 року № 30-к

ОСОБА_1 - начальнику планово-економічного управління встановлено з 20 січня 2010 року надбавку в розмірі 620,4 грн (20 % від посадового окладу) на місяць за почесне звання "Заслужений економіст України".

Наказом Національної Телекомпанії України від 07 квітня 2014 року № 231-к ОСОБА_1 з 08 квітня 2014 року переведено на посаду заступника Генерального директора з посадовим окладом 4000 грн на місяць та надбавкою за почесне звання "Заслужений економіст України" в розмірі 20 % від посадового окладу - 800 грн на місяць.

Наказом ПАТ "НСТУ" від 05 вересня 2017 року № 337 "Про впорядкування виплати надбавок працівникам центральної дирекції ПАТ "НСТУ" з метою впорядкування процедури встановлення надбавок до посадових окладів працівникам центральної дирекції ПАТ "НСТУ" та в зв'язку зі зменшенням

рівня фінансування визнано такими, що втратили чинність з 01 вересня 2017 року раніше встановлені заохочувальні надбавки працівникам центральної дирекції ПАТ "НСТУ", а саме: за складність, напруженість у роботі, за високі досягнення у праці, за інтенсивність праці, і встановлено, що з 01 вересня 2017 року визначені заохочувальні надбавки будуть здійснюватися щомісячно (щоквартально) на підставі службової записки керівника самостійного структурного підрозділу з обґрунтуванням необхідності та доцільності встановлення надбавки.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що "за приписами частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків". (Аналогічний висновок вкладений, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 і постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року в справі № 465/2454/16-ц (провадження № 61-902св18) від 28 серпня 2019 року в справі № 761/37621/16-ц (провадження № 61-34104св18) і від 12 серпня 2020 року в справі № 306/1325/18 (провадження № 61-21256св18)).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 і постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 306/898/17 (провадження 61-1039св18) указано, що "розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення".

Установивши, що позивачеві не було запропоновано всі посади, наявні на підприємстві до моменту звільнення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 звільнена з посади з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наказ про її звільнення та наказ про зміну дати звільнення підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на посаді.

Правильним є також висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки звільнення позивача є незаконним і вона підлягає поновленню на посаді, то відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати ОСОБА_1.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 2371 КЗпП).

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) зроблено висновок, що "за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що позивачу заподіяно моральної шкоди, суди з урахуванням обставин справи, вимог розумності та справедливості обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 3 000,0 грн.

Указом Президента України від 20 січня 2010 року № 53/200 позивачці присвоєно звання "Заслужений економіст України".

Додатком 8 до колективного договору НТКУ, правонаступником, якої є ПАТ "НСТУ", передбачено встановлення надбавки за звання "заслужений" у розмірі 20% від посадового окладу.

Статтею 32 КЗпП України передбачено, що про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Суд апеляційної інстанції встановив, що передбачена наказом роботодавця надбавка була збережена при переведенні позивача на інші посади, але з вересня 2017 року не виплачувалася, й ОСОБА_1 не попереджували про зняття надбавки за почесне звання та не ознайомлювали з будь-якими наказами стосовно скасування такої надбавки.

Установивши, що відповідно до листа Мінсоцполітики позивач мала право на надбавку за звання "Заслужений економіст України" у розмірі 20% посадового окладу, а роботодавець в порушення статей 21, 22 Закону України "Про оплату праці", статті 32 КЗпП України, додатку № 8 до Колективного договору, наказу від 25 січня 2010 року № 30-к і наказу від 07 квітня 2014 року № 231-к, не нарахував указану надбавку, внаслідок чого ОСОБА_1 недоотримала 46 475,8 грн, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення надбавки за звання.

Щодо аргументів представника відповідача про долучення апеляційним судом до матеріалів справи листа Мінсоцполітики від 30 жовтня 2018 року № 1577/0/102-18 з порушенням норм процесуального права, то Верховний Суд уважає необхідним звернути увагу, що в силу правил частини 1 статті 81 та частини 2 статті 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причини неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Установивши, що позивачка у встановленому частиною 8 статті 83 ЦПК України після отримання листа Мінсоцполітики від 30 жовтня 2018 рокуу своєму клопотанні від 01 листопада 2018 року (вхідний № 106069) обгрунтувала неможливість подання зазначеного доказу разом з позовною заявою та просила залучити його до матеріалів справи, проте, суд першої інстанції необґрунтовано з порушенням частини 3 статті 89 ЦПК України відмовив позивачці в долученні зазначеного доказу до матеріалів справи, апеляційний суд зробив правильний висновок про долучення вказаного листа до матеріалів справи.

Разом з тим, заслуговують на увагу мотиви касаційної скарги щодо невірного застосування судами положень про переважне право на залишення ОСОБА_1 на роботі, адже за змістом статті 42 КЗпП України правило порівняння характеристик застосовується до всіх працівників, які обіймають таку ж посаду; посада, яку обіймала позивач, була єдиною у штатному розписі, а тому відсутні підстави для оцінки переважного права позивача, підстав для застосування цієї норми у суду не було.

За таких обставин рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року підлягає зміні шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на частину 2 статті 42 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і незгоди з ухвалою апеляційного суду, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що суди порушили норми процесуального права відсутні, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду змінити шляхом виключення із мотивувальної частин посилання на частину 2 статті 42 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову, в частині задоволення позовних вимог оскаржувані рішення залишити без змін.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року змінити, шляхом виключення з їх мотивувальної частини посилання на частину 2 статті 42 КЗпП України, як на підставу задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дорофеєва Максима Юрійовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року змінити, виключивши із мотивувальної частини посилання на частину 2 статті 42 КЗпП України.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення надбавки за звання та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

О. І. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук