Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.02.2019 року у справі №347/46/16

Постанова

Іменем України

11 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 347/46/16

провадження № 61-27889св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у складі судді Крилюк М. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Девляшевського В. А., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_6, про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок вчинення протиправних дій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з дружиною проживає у власному будинку що по АДРЕСА_1. По сусідству у будинку своєї матері ОСОБА_7, проживає її син ОСОБА_5, який вже багато років їздить на власному автомобілі та останнім часом він почав помічати, що відповідач веде себе досить неадекватно на дорозі, перебуваючи за кермом автомобіля, та робить дивні та незрозумілі маневри, чим створює аварійну обстановку для інших водіїв та пішоходів. Так, їдучи із своїм п'ятирічним онуком до магазину він побачив, як назустріч їм на протилежній стороні дороги їде автомобіль, яким керує ОСОБА_5, відповідач раптово безпричинно переїхав на їхню сторону дороги і різко перед ними загальмував. Побачивши це, він сильно перелякався за себе та за свого онука, який почав кричати, плакати і в дитини почалася істерика. Особисто він бачив ОСОБА_5, який сидів за кермом у неадекватному стані, із виду нібито в стані сп'яніння, не виключає можливості, що відповідач це вдавав і зробив умисно. З метою своєї безпеки та онука він схопив дитину і відскочив у сторону, чим вдалось уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням відповідача. Цей інцидент дуже перестрашив його та малолітню дитину, його онук після цього сильно перелякався і у нього була постійна істерика. Онук просинався вночі із криками і плачем. Вони змушені були неодноразово на протязі всього цього часу звертатися до лікарів та лікувати дитину, возили його на консультацію до обласних спеціалістів для того, щоб дитину вивести з цього стресового стану. Із дитиною постійно працюють психологи, вона боїться залишатися сама та має панічний страх перед автомобілями. Дитина офіційно влаштована до дитячого садка у смт Кути та через страх перед проїжджаючим транспортом вони фактично не можуть його водити до садка. Кожен похід до садка закінчувався істериками та черговим зверненням до лікарів. У зв'язку з цим він на протязі більше року не відвідує садок. Дитина не може відвідувати шкільні підготовчі заняття у зв'язку з чим може бути не прийнята до школи. Все це створює для нього, постійних великих душевних страждань та переживань. Як депутат Косівської районної ради, та (в той час) заступник голови постійної комісії районної ради щодо дотримання правопорядку, законності та корупції, відразу ж звертався до Косівсько-Верховинського військового комісаріату з депутатським запитом, чому ОСОБА_5, у цей час не несе військову службу в АТО і вже багато років ніде не працює. Із отриманої відповіді з Косівсько-Верховинського військового комісаріату від 03 лютого 2015 року йому стало відомо, що ОСОБА_5, при проходженні військово-лікарської комісії відповідно до акта дослідження стану здоров'я від 14 травня 2014 року № 468 був визнаний непридатним до військової служби у Збройних силах України. Після чого він дізнався, що ОСОБА_5 є хворою людиною і не придатний здійснювати захист Батьківщини, а тому йому стало цікаво, чи з цією хворобою ОСОБА_5 придатний керувати транспортними засобами унаслідок чого, він звернувся із відповідним запитом до головного лікаря Косівської центральної районної лікарні. Головним лікарем ОСОБА_8 надана офіційна відповідь в якій вказано, що відповідно до статті 39 «б» наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14 серпня 2008 року № 402 підставою для визнання медичною комісією особу непридатною для військової служби в Збройних силах України за станом здоров'я є - гіпертонічна хвороба ІІ ступеня. Згідно з Переліком захворювань і вад при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 1999 року № 299 зазначено, що особам керування транспортним засобом категорії «В» і «С» із гіпертонічною хворобою ІІ-ІІІ ступеня є протипоказано, у зв'язку із чим такі особи не можуть бути допущені до керування транспортними засобами. Таким чином відповідачу, якого визнано непридатним для проходження військової служби в Збройних силах України за станом здоров'я протипоказано із цих же підстав керувати транспортними засобами категорії «В», «С». Внаслідок таких умисних, неправомірних та зухвалих дій відповідача йому особисто заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у перенесенні чималих душевних переживань, стресу, понесенні витрат на лікування дитини .

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 80 800,00 грн майнової шкоди та 100 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав будь-яких доказів того, що саме відповідачем йому заподіяно майнову та моральну шкоду. Доводи позивача є голослівними, нічим об'єктивно не підтверджені, окрім його запитів щодо стану здоров'я відповідача у справі, підстав отримання ним посвідчення водія та підстав звільнення від проходження служби в Збройних Силах України, що не має жодного відношення до суті позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що судом не встановлено заподіяння майнової і моральної шкоди неправомірними винними діями відповідача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд незаконно не розглянув його заяву про уточнення позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції після уточнення його позовних вимог та залучення до участі у розгляді справи третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_6 повинен був передати справу для її розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У липні та серпні 2017 року ОСОБА_4 подавав до суду доповнення до касаційної скарги.

У жовтні 2017 року від ОСОБА_5 надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими вимоги позивача є безпідставними, надуманими та необґрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що сторони у справі є сусідами.

Згідно з відповіддю Косівської районної державної адміністрації на звернення ОСОБА_4 від 21 серпня 2015 ОСОБА_5 отримав посвідчення водія у 2013 році, а законною підставою у працівників ДАІ для вилучення посвідчення є рішення суду.

Відповідно до листа Косівсько-Верховинського об'єднаного районного комісаріату від 03 лютого 2015 року ОСОБА_5 актом дослідження стану здоров'я від 14 травня 2014 року № 468 визнаний непридатним до військової служби у Збройних Силах України на підставі статті 39 «б» наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14 серпня 2008 року № 402.

Згідно з відповіддю відділення ДАІ з обслуговування Косівського району від 03 серпня 2015 року № 3786 проведено службове розслідування за результатами якого відповідно до запиту до ЦНП з обслуговування м. Коломия, Коломийського, Снятинського, Городенківського, Косівського та Верховинського районів в Івано-Франківській області ОСОБА_5 отримав посвідчення водія відповідної категорії у 2013 році, видане Косівським ВРЕР. Законною підставою у працівників ДАІ для вилучення посвідчення водія у ОСОБА_5 є тільки рішення суду.

Відповідно до відомостей наданих Косівським відділом поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 12 квітня 2016 року № 1837/108/53/01-2016, протоколи про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху на ОСОБА_5 не складались.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача завдану йому майнову та моральну шкоду, оскільки ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом вчинив дії, що призвели до негативних наслідків. При цьому з установлених ним обставин достовірно є відомим факт наявності у відповідача захворювання у зв'язку з яким він немає права керувати транспортним засобом.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень статей 1166 та 1167 ЦК України для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди, зокрема в результаті бездіяльності заподіювача, необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 рокувстановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення його прав ОСОБА_5, що спричинило завдання йому майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4, вказуючи на те, що відповідач порушив Правила дорожнього руху України не надав суду постанови чи протоколу щодо вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, які б підтверджували вчинення відповідачем дій на які вказує позивач. Отже,протиправність дій, причинно-наслідковий зв'язок та вина як елементи цивільно-правової відповідальності у цій справі - відсутні.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх правових підстав для відшкодування ОСОБА_4 моральної та майнової шкоди, оскільки відсутній факт її заподіяння саме з вини відповідача.

Твердження заявника про те, що суд незаконно не розглянув його заяву про уточнення позовних вимог, а після залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_6 повинен був передати справу для її розгляду у порядку адміністративного судочинства, є безпідставними, оскільки подання заяви про збільшення позовних вимог без надання відповідних доказів, не змінює результат розгляду справи по суті. Крім того, заява про збільшення позовних вимог стосується осіб, які не беруть участь у справі, а отже, відсутні підстави для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань, а саме, що суд першої інстанції у своєму рішенні не вказав про подання ОСОБА_4 заяви про збільшення своїх позовних вимог.

Доводи заявника про незаконність постановленої судом ухвали про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, є необґрунтованими, оскільки у суду першої інстанції були відсутні підстави для відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою позивача. При цьому суд першої інстанції правильно вказав на те, що розгляд справи триває з січня 2016 року, було призначено шістнадцять засідань, дев'ять із яких відкладені за заявами позивача, враховуючи також і те, що перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України»від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші). На думку суду, подібна практика як подання численних заяв про відкладення розгляду справи, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, порушує права інших учасників судового процесу, суперечить вимогам статей 6, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик