Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 752/11478/18

провадження № 61-8464св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг" про визнання поруки припиненою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В.

В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточнивши який просив визнати припиненою поруку за договором поруки від 25 грудня 2007 року № SR-009/927/2006, укладеним між ним та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТБ Банк", банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", товариство).

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що 28 грудня 2006 року між банком і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-009/927/2006 (далі - кредитний договір), на забезпечення належного виконання якого між банком і ним 25 грудня 2007 року укладено договір поруки № SR-009/927/2006.

04 квітня 2012 року товариство використало право на дострокове повернення кредитних коштів, надіславши досудову вимогу, тому строк добровільного виконання боржником своїх зобов'язань за договором закінчився 04 травня 2012 року, а перебіг шестимісячного строку для пред'явлення банком вимог до поручителя розпочався 05 травня 2012 року та закінчився 04 листопада 2012 року. Оскільки товариство не пред'явило вимоги до поручителя у вказаний строк, наявні підстави для визнання поруки припиненою з підстав, передбачених частиною 4 статті 559 ЦК України.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити та визнати поруку за договором поруки припиненою з 05 листопада 2012 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 17 січня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, ухваленим у справі № 369/7228/14-ц, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до поручителя, тому підстав для застосування статті 559 ЦК України у цій справі немає.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порука не може вважатися припиненою, оскільки кредитор реалізував своє право на

стягнення заборгованості, про що ухвалене рішення суду, яке є обов'язковим до

виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 квітня 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права, не застосували закон, який підлягав застосуванню та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду з подібних правовідносин.

Направивши позичальнику вимогу про дострокове повернення коштів, відповідач змінив строк виконання основного зобов'язання, в результаті чого порядок повернення кредиту частинами припинив свою дію, та наслідком стало виконання зобов'язання з повернення кредиту в повному обсязі протягом 30 днів з дати одержання позичальником такої вимоги. Ураховуючи, що ОСОБА_3 отримала вимогу про дострокове повернення коштів 04 квітня 2012 року, строк виконання зобов'язання настав 04 травня 2012 року, а перебіг шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя сплив 04 листопада 2012 року, тому з 05 листопада 2012 року його порука за договором поруки є припиненою з підстав передбачених частиною 4 статті 559 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

20 травня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2006 року між ЗАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-009/927/2006, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у сумі

90 000,00 дол. США зі строком повернення 27 грудня 2016 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір поруки № SR-009/927/2006, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником боргових зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що договір діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. При цьому строк закінчення цього договору не зазначається, оскільки він визначається моментом повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає

задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти

(кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 553, частиною 1 статті 554 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договорів про дію поруки до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать, що цими договорами установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Якщо кредитор на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частини 2 статті 1050 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи 31 жовтня 2018 року постанову у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини 4 статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.

Ураховуючи, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" як правонаступник ПАТ "ОТП Банк" 30 березня 2012 року направило вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, у якій вимагало дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі протягом 30 днів з моменту її отримання, повернення кредиту та процентів за користування кредитом, яку позичальник отримала 04 квітня 2012 року, а тому строк виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі настав починаючи з 05 травня 2012 року, а право пред'явити вимогу (звернутися з позовом) до поручителя протягом шести місяців, виникло у банку починаючи з 05 травня 2012 року і тривало до спливу цього строку.

Оскільки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не пред'явило вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах шестимісячного строку з дня зміни строку виконання основного зобов'язання, порука ОСОБА_1 за договором поруки припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції), що підтверджується і постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, прийнятою у справі № 369/7228/14 за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою скасовано заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України є підставою для

скасування ухвалених судових рішень.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з підстав, викладених вище.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або

ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, розмір сплаченого ним судового збору за подання позову - 704,80 грн, апеляційної скарги - 1 057,50
грн, касаційної скарги - 1 409,60 грн підлягає стягненню з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг" про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 25 грудня 2007 року № SR-009/927/2006, укладеним між ним та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", з 05 листопада 2012 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 171,90 грн (три тисячі сто сімдесят одна гривня 80 коп. ).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун