Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 486/1488/24

провадження № 61-6571св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 рокуу складі судді Волощук О. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Кушнірової Т. Б., Тищук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 серпня 2004 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 червня 2007 року у справі № 2-480/2007, що набрало законної сили.

Вказувала, що за час шлюбу, а саме 03 листопада 2006 року, ними за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_2 . У цій квартирі ними було здійснено ремонт, встановлена душова кабіна, сантехніка, унітаз, міжкімнатні двері, покладений на підлогу лінолеум та придбано усю необхідну побутову техніку та меблі.

Після розірвання шлюбу відповідач почав перешкоджати їй користуватися спірною квартирою і її право спільної сумісної власності на неї не визнає.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Крім того, разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення строку для звернення до суду (поновлення позовної давності). Зазначала, що 10 квітня 2018 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області ухвалено рішення у справі № 486/1504/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2018 року та постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року (провадження № 61-41018св18), яким було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до неї про визнання його особистої приватної власності на вказану квартиру. ОСОБА_1 вважала, що оскільки судом установлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, то право власності на квартиру за нею вже визнано, лише необхідно визначити частки сторін. При цьому, зазначала, що хворіє психічним захворюванням, наслідком якого є когнітивні порушення та стійкий судомий синдром. У зв`язку з чим вона постійно плутається у датах, роках, тому не звернулася до суду завчасно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 , спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу за спільні кошти, а також спільними коштами здійснено у ній ремонт. Таким чином, право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру презюмується.

Надана представником відповідача довідка з місця роботи ОСОБА_2 про погашення ним безвідсоткової цільової позики після розірвання шлюбу не доводить у повній мірі факт наявності підстав для відступу від рівності часток сторін, а отже, квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу у рівних частках.

Щодо застосування строків позовної давності, заявленого відповідачем, то позивачка про порушення свого права дізналась у грудні 2017 року, коли її колишній чоловік почав оспорювати право спільної сумісної власності на квартиру у справі № 486/1504/17. Остаточне рішення у цій справі ухвалено Верховним Судом 21 травня 2020 року, тому строк позовної давності мав би закінчитися 22 травня 2023 року. Однак, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану перебіг позовної давності зупинено, а тому позов подано в межах строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя й підлягає поділу між ними у рівних частках. Підстав для відступу від рівності часток матеріали справи не містять й відповідачем таких не доведено.

Установлено, що спірна квартира придбана в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за їх згодою за кошти, які отримані за договором позики та використані в інтересах сім`ї для придбання житла, а отже, договір позики в інтересах сім`ї породжує цивільні права та обов`язки для обох із подружжя.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Тобто у подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення договору позики, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, отриманих за договором позики, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Разом з тим, це не змінює статус спільності набутої під час шлюбу квартири за запозичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї саме на придбання цього майна.

Тому в розумінні статті 57 СК України спірна квартира не є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивачки половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення боргу за договором позики, як солідарного боржника.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Установлено, що ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав у квітні 2018 року після розгляду судом справи № 486/1504/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на спірну квартиру.

Враховуючи, що позовна давність подовжена на строк дії карантину та зупинена на час дії воєнного стану, який триває по цей час, ОСОБА_1 пред'явлено позов у межах строку позовної давності.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Південноукраїнського міського суду Миколаївської області (Южноукраїнського міського суду Миколаївської області). Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивачкою пред'явлено позов у межах строку позовної давності, оскільки не врахували, що про порушення її прав щодо користування та володіння спірною квартирою вона дізналася ще у 2007 році, коли відповідач після розірвання шлюбу почав заперечувати її право на цю квартиру, про що позивачка сама зазначала у своєму позові. Тобто, починаючи з 19 червня 2007 року - дня розірвання шлюбу ОСОБА_1 знала і усвідомлювала, що вона не має вільного володіння і користування квартирою, тому строк позовної давності сплив 19 червня 2010 року, задовго до початку карантину та ведення воєнного стану в Україні.

Крім того, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено питання щодо наявності підстав для відступу від рівності часток сторін при поділу майна подружжя із пропорційним врахуванням розміру загальної суми позики, отриманої відповідачем, і сплачених сторонами, як спільно, так і кожним окремо, коштів у рахунок виконання зобов`язання за договором безвідсоткової цільової позики від 03 листопада 2006 року № 78/06.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 2004 року, який було розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 липня 2007 року у справі № 2-480/2007, що набрало законної сили.

За час шлюбу, а саме 03 листопада 2006 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») та ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової цільової позики № 78/06, відповідно до умов якого ДП «НАЕК «Енергоатом» (позикодавець) надало ОСОБА_2 , який працював інженером програмістом ДП «НАЕК «Енергоатом» (позичальнику), безвідсоткову цільову позику на загальну суму 205 450 грн, у тому числі, для придбання квартири АДРЕСА_1 (без виконаних оздоблювальних робіт) - 180 500 грн та для виконання оздоблювальних робіт у цій квартирі - 24 950 грн, строком на 20 років 3 місяці (243 місяців), термін погашення позики - з 03 лютого 2007 року до 03 лютого 2027 року.

03 листопада 2006 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Рихальською О. В.

Відповідно до пункту 1, пункту 3.1, пункту 3.2 договору купівлі-продажу квартири від 03 листопада 2006 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 180 500 грн, взаєморозрахунки сторін, за їх взаємною згодою, були здійсненні шляхом новації боргу покупця перед продавцем у позикове зобов`язання, за договором безвідсоткової позики від 03 листопада 2006 року № 78/06, укладеного сторонами за цим договором.

Право власності на вказану квартиру виникло у покупця з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу у Державному реєстрі правочинів нотаріусом (пункт 7 договору купівлі-продажу квартири від 03 листопада 2006 року).

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнськ», ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Дата про прийняття рішення про реєстрацію права 09 листопада 2006 року.

10 листопада 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором безвідсоткової цільової позики 03 листопада 2006 року № 78/06 ОСОБА_2 було передано ДП «НАЕК «Енергоатом» в іпотеку квартира АДРЕСА_1 за згодою дружини - ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки ДП «НАЕК «Енергоатом» від 04 грудня 2017 року про погашення безвідсоткової цільової позики від 01 грудня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 перед ВП ЮУАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» за договором безвідсоткової цільової позики від 01 листопада 2006 року № 78/06 станом на 01 грудня 2017 року відсутня.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року у справі № 486/1504/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2018 року та постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року (провадження № 61-41018св18), у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що була придбана під час перебування у шлюбі, відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказаний позов є обґрунтованим.

Позивачка про порушення свого права дізналась у грудні 2017 року, коли її колишній чоловік у судовому порядку почав оспорювати право спільної сумісної власності на квартиру у справі № 486/1504/17. Остаточне рішення у вказаній справі було ухвалено Верховним Судом 21 травня 2020 року, тому строк позовної давності мав би закінчитися 22 травня 2023 року. Враховуючи те, що позовна давність подовжена на строк дії карантину та зупинена на час дії воєнного стану, який триває по цей час, ОСОБА_1 пред'явлено позов у межах строку позовної давності.

Верховний Суд вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за загальним правилом, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України вказано, а в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, наведена норма СК України зобов`язує застосовувати позовну давність.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Таким чином, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16 (провадження № 61-15213ск19), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/8921/20 (провадження № 61-20497св21), від 05 липня 2023 року у справі № 932/6311/21 (провадження № 61-3995св23).

Отже, для правильного вирішення справи необхідно визначити початок перебігу строку позовної давності, тобто день, коли позивачка дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачка не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Пред`являючи позов про поділ спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_1 зазначала, що після розірвання шлюбу (19 червня 2007 року) відповідач почав перешкоджати їй користуватися спірною квартирою і її право спільної сумісної власності на неї не визнає.

На зазначене суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули і в оскаржуваних судових рішеннях по-іншому визначили початок обчислення позовної давності, а саме з дня пред`явлення ОСОБА_2 позову № 486/1504/17 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на спірну квартиру і ухвалення 21 травня 2020 року Верховним Судом остаточного рішення у цій справі.

Зазначене є невірним з огляду на наведені вище норми СК України ЦК України, а також наведену судову практику Верховного Суду, які вказують на те, що початок позовної давності жодним чином не пов`язується із оскарженням судових рішень, чи набранням ними законної сили, а пов`язується з тим, коли позивачка дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

При цьому, згідно з доводами касаційної скарги, позивачка пропустила строк позовної давності задовго до початку карантину (12 березня 2020 року) та введення воєнного стану в Україні (22 лютого 2022 року), тому обчислення позовної давності з урахуванням законодавчих змін щодо її подовження на строк дії карантину та зупинення на час дії воєнного стану не може бути враховано, з чим Верховний Суд погоджується. У цій частині висновки апеляційного суду є помилковими.

Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20, провадження № 61-3850св24.

Отже, судам при новому розгляді для правильного вирішення справи необхідно визначити початок перебігу строку позовної давності, тобто день, коли позивачка дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Н. Ю. Сакара